Михайло Васильович Дімара народився 3 жовтня 1876 року в селі Годунівка колишнього Пирятинського повіту Полтавської губернії в родині священника. Після закінчення Полтавської духовної семінарії він вступає до Юр’ївського (зараз Тартуського) університету на медичний факультет, який закінчує з відзнакою у 1902 році.

     9 вересня 1941 року гітлерівські війська захопили  Кременчук. Майже три роки окуповане місто чекало на своїх визволителів. 27 вересня війська 5-ї гвардійської армії під командуванням генерал-лейтенанта А.С.Жадова та 53-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта І.Манагарова разом з льотчиками генерал-лейтенанта С.Горюнова дісталися Кременчука. А вже за два дні – 29 вересня 1943 р., війська Степового фронту під командуванням І.Конєва звільнили Кременчук від фашистів. Над містом замайорів Червоний прапор. Підняли його над звільненим Кременчуком українець М.Бабусенко, росіянин Ф.Новиков та уродженець Грузії Ш.Гогоришвілі.

 

                            

(до 75-річчя поета)

    Поет Борис Кулик народився 24 вересня 1946 року в селі Плешкові на Кіровоградщині, закінчив Черкаський педінститут. Викладав українську мову та літературу в школі. З 1977 року живе в Кременчуці. Працював у школах і профтехучилищах міста. 
    Переїхавши до нашого міста, він наполегливо почав шукати колег за літературним покликанням. Через деякий час Борис Миколайович вийшов на керівника музичного гуртка Кременчуцького педучилища І.Ф.Калініченка. Послухавши вірші поета, ця обдарована і щира людина залучила його до літоб`єднання «Славутич». Потім були численні «Поетичні весни», які тоді відбувались на обласному рівні. І лише 1983 року після перемоги у конкурсі, його прийняли до кола літераторів Кременчука. 
    Друкувався в періодиці: часописі «Дніпровські хвилі»,  газетах «Вісник Кременчука»,  «Інформаційний бюлетень», поетичній антології педагогів України «Самоцвіти», альманахах «Кременчук літературний», антології 
«Калинове гроно».
    Багато років був незмінним головою Спілки літераторів Кременчука «Славутич». 

           Твори:

1.  Калинове Гроно. Антологія літераторів Полтавщини часу незалежності України  Т. 3. До 20- ліття Полтавської спілки літераторів. – Полтава: Полтавський літератор, 2010. – С. 155.
2.  Калинове гроно. Т. IV: Антологія сатири й гумору полтавських літераторів XX –початку XXI ст. - Полтава: Полтавський літератор, 2016. - 325 с.
3.  Кременчук – 2000. Літературний альманах. Випуск IV. – Кременчук: Християнська Зоря, 2000. – С. 21.
4.  Кременчук літературний – 2005. Літературний альманах. Випуск 5. – Кременчук: Християнська Зоря, 2005. – С. 66.
5.  Кременчук літературний – 2005. Літературний альманах. Випуск 6. – Кременчук: Християнська Зоря, 2008. – С.70.
6.  Кременчук літературний – 2011. Літературний альманах. Випуск 7. – Кременчук: Християнська Зоря, 2011. – С. 50.
7.  Кременчук літературний – 2012. Літературний альманах. Випуск 8. – Кременчук:  Християнська Зоря, 2013. – С. 66.
8.  Кременчук літературний – 2015. Літературний альманах. Випуск 9. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2015. – С. 51.
9.  Кременчук літературний – 2016. Літературний альманах. Випуск 10. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2016. – С. 129.
10. Кременчук літературний – 2016. Літературний альманах. Випуск 11. – Кременчук:  ПП Щербатих О.В., 2016. – С. 153.
11. Кременчук літературний – 2016. Літературний альманах. Випуск 12. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2016. – С. 49
12. Кулик Б. Доля // Iнформацiйний бюлетень . - 2001. - N 32. - 20-26 серпня. – С.12
13.  Кулик Б. Втрачена булава // Днiпровськi хвилi . - 1996. - N 2. - С.3
14.  Кулик Б. Любов i лiто // Вiсник Кременчука . - 2001. - N 38. - 2 серпня. – С.11
15.  Кулик Б. Подих часу // Днiпровськi хвилi . - 1995. - N1. - С.3

      Література:

1.  Кулик Борис Миколайович // Ротач П.П., Ротач О.П. Полтавщина літературна: Енциклопедичний біобібліографічний словник: У 3-х книгах / за ред. О.П. Ротача. – Книга 2: З – О. – Полтава: Дивосвіт, 2020. – С. 391.
2.  Чужа Ф.О. Малювання словом : рецензії, відгуки, оповідання / Федір Чужа. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2020. - 394 с.
3. Чужа Ф.О. На вітрилах слова : рецензії, відгуки, оповідання / Федір Чужа. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2017. - 294 с.
 

                                                                                                                         
     Ольга Андріївна Пилипчук народилася 10 вересня 1941 року на хуторі Мотронівка Борзянського району на   Чернігівщині. Батьківська хата, де жила велика родина Андрія Глотко (батька Ольги), стояла в саду, який посадив   класик української літератури Пантелеймон Куліш.  

    Історія Кременчуцького педагогічного коледжу імені А.С.Макаренка розпочалася в Лохвиці -   невеличкому містечку на Полтавщині.

     16 серпня минає 140 років з дня народження українського художника, живописця і графіка, нашого земляка Івана Кириловича Дряпаченка.   
     Ще до недавнього часу його ім’я було маловідомим  навіть мешканцям села, де  народився художник. Та завдяки  небайдужим  землякам, мистецтвознавцям  ім’я Івана Дряпаченка у другій половини ХХ ст. було повернуто з небуття та вписано в історію українського мистецтва, адже його вклад в історію української  художньої культури неоціненний.   
     Філія № 5 Кременчуцької міської публічної бібліотеки запрошує на краєзнавчий променад, який познайомить з життям та творчістю нашого славетного земляка.
                                               
                                        

    Майбутній художник Іван Кирилович Дряпаченко народився в селі Василівка Кременчуцького повіту Полтавської губернії, у селянській родині, що вела своє походження від кріпаків графів Капністів. З дитинства працював підпасичем у графському Олександрівському маєтку. Жага  хлопця до прекрасного проявилася змалку: вуглиною малював на дверях, віконцях, огорожах. Талант Івана до малювання помітив власник маєтку граф Петро Іванович Капніст і вирішив відправити його після закінчення початкової земської школи навчатися образотворчого мистецтва в Київ.

     Оборона Крюкова (правий берег Дніпра), а потім і самого Кременчука в 1941 році  - одна з трагічних і героїчних сторінок історії нашого міста. До моменту наближення німецьких військ до Дніпра в районі Крюкова (початок серпня 1941 р.) в місті, практично не залишилося регулярних частин - оборона покладалася на Кременчуцьку дивізію народного ополчення.

     В червні 1954 року Рада Міністрів СРСР прийняла рішення про будівництво на території   України потужного нафтопереробного заводу. Вибір зупинили на місті Кременчук –   залізничному  вузлі, розташованому в зоні великого промислового та сільськогосподарського   виробництва, багатому джерелами водопостачання і будівельними матеріалами.