Слідкуйте за нами 
|
Наприкінці 1657 – поч. 1658 років в
Українській
козацькій державі фактично розпочалася громадянська війна.Першими проти володаря булави
повстали козаки Полтавського полку, керовані полковником М. Пушкарем.
Їх підтримав кошовий отаман Запорозької Січі Я. Барабаш. Супроти
опозиції гетьман надіслав загін іноземного війська та козаків-найманців під
началом І. Сербина й І. Богуна.
І. Капустянський — один із перших
теоретиків української радянської літератури. В своїх творах намагався
осмислити значення класичної української літератури в контексті нових
соціально-політичних і культурних реалій. У 30-х роках його було репресовано.
Мирослав Дочинець — знаменитий український прозаїк,
публіцист, філософ та журналіст. Член Асоціації українських письменників (з 2003 року).
Яків
Самійлович Ражба — український скульптор-монументаліст, живописець, член спілки
художників України.
Сергій Жадан - український поет, прозаїк, перекладач, есеїст.Творча
постать його останнім часом стала уже знаковою з огляду на те, що художні
тексти автора перекладені тридцятьма мовами, глибоко філософські, водночас
злободенні та оригінальні. Саме Жадан виявився
тим письменником, котрий поєднав дуже транзитний, хисткий, катастрофічний дух
часу нашої частини світу 1990-2000-х років, його іронію, цинізм, біль, споживацтво,
млявий радикалізм із дуже в своїй суті піднесеними штуками – з усеохопністю
добра, любов’ю, романтичним коханням, теплим внутрішнім світлом. І наснажив усе
це оригінальним еластичним письмом, образним і дотепним.
«Кожен з нас – гість у цьому житті, але кожен у ньому, як
уміє і як може, будує свій храм. Той храм і є душею нашою – чистим серцем. Все
минає, все зникає й нищиться, одна тільки любов вічна. Вона живильна сила
нашого духу, вона спонука праці нашої та життя. Вона долає малість нашу і зло
наше, і в ній надія наша». В. Шевчук
Павло Загребельний – один з найвідоміших українських
письменників. Автор майже 20-ти
романів. І саме історичні романи принесли йому справжнє визнання
і любов читачів. Серед найвідоміших творів письменника:
«Диво» (1968), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973),
«Євпраксія» (1975), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан» (1983)
та ін. За свою творчість він був удостоєний величезної кількості премій і
нагород.
Процюк Степан Васильович - відомий сучасний український прозаїк, поет, есеїст, кандидат філологічних наук.
Народився 13 серпня 1964 року у селі Кути, Бродівський район (нині — Буський район) на Львівщині у сім'ї політв'язня. Через декілька років родина переїхала до Івано-Франківської області. Степан Процюк закінчив Івано-Франківський педінститут та аспірантуру Інституту літератури НАН України. Кандидат філологічних наук. Викладає сучасну українську літературу в Прикарпатському університеті Івано-Франківська. З 1995 до 2017 був членом Національної спілки письменників України.
Любко Дереш (Любомир Мирославович Дереш) — один із найвідоміших сучасних українських авторів - прозаїк, есеїст, сценарист, лектор, куратор, розробник інноваційних підходів у творчості. Його творчий шлях почався у 15-річному віці. Книги, що виходили з-під його пера, захоплювали переважно тінейджерів. Однак Дереш пише не тільки про них, а й передає їх історії, часто загорнуті в упаковку містичних подій. У них читач знайде для себе любов і наркотики, а хтось - наркотики і любов. Дорослішаючи, Любко Дереш у твори почав додавати більше філософських та злободенних елементів, завдяки чому привернув увагу старших читачів.
Решетилівські
статті 1709 — законодавчий акт
стосовно управління Лівобережною Україною (Гетьманщиною), в основі якого були
14 пунктів «Просительных статей» гетьмана І. Скоропадського, поданих
російському царю Петру І 28 липня 1709р.
у Решетилівці, та «рішительні» резолюції на них царя, зроблені 11 серпня
1709 р. В Києві. Спільний документ, оформлений як указ, підписав державний
канцлер граф Г. Головкін. Головним прагненням з боку гетьманського правління
було отримання від царського уряду юридичного підтвердження та гарантій «прав
вольностей і порядків військових», наданих за попередніх гетьманів. Зокрема,
передбачалося обмеження влади російських вельмож на території Лівобережжя,
безпосереднє підпорядкування гетьмана лише цареві. Разом із тим, Решетилівські
статті повністю зберігали встановлений раніше контроль царату над місцевим
фінансуванням, функціонуванням адміністративного апарату, козацьким військом,
зовнішньою політикою тощо. Реально вони посприяли подальшому процесові
поступової ліквідації автономії Гетьманщини та поширенню на її території
імперських порядків, а також русифікації.
|
