4 липня виповнюється 105 років від дня народження Джералда Дебре , американського економіста французького походження, лауреата Нобелівської премії в галузі економіки (1983)

     Джералд Дебре народився 4 липня 1921 р. в м. Кале (Франція) у сім'ї дрібного промисловця. У рідному місті закінчив коледж, здобувши 1939 р. ступінь бакалавра. Прагнув стати математиком, але Друга світова війна внесла корективи в його плани. Після проходження навчання в офіцерській школі в Алжирі, служив у французькій армії. Службу закінчив влітку 1945 р. в Німеччині.

     1945 р. Дебре одружився з Франсуазою Блед, у них народилися дві дочки.

     1946 р. Дж.Дебре отримав кваліфікацію викладача математики, хоча його все більше приваблювала економіка. Він влаштовується працювати молодшим співробітником із економіки в Національний центр наукових досліджень.

     1949 р. Дж.Дебре почав працювати асистентом-дослідником у Комісії Коулса з економічних досліджень у Чиказькому університеті.

     1956 р. у Паризькому університеті він здобув ступінь доктора природничих наук, а 1962 р. став професором економіки в Каліфорнійському університеті. Там же 1975 р. його призначають професором математики, й цього ж року він стає громадянином США.

     Наукові дослідження Дж.Дебре були присвячені переважно проблемам загальної рівноваги. Разом з Кенетом Ерроу Дж.Дебре створив математичну модель рівноваги, що мала назву "модель Ерроу–Дебре”.

     За введення нових аналітичних методів дослідження в економічну теорію та формалізацію теорії загальної рівноваги 1983 р. Дж.Дебре присуджено Нобелівську премію з економіки. На церемонії вручення премії було відзначено, що Дж.Дебре "забезпечив економістів загальною теорією, яку можна застосовувати до найрізноманітніших ситуацій”.

     Свідченням високого наукового авторитету Дж.Дебре є обрання його 1971 р. президентом Міжнародного економетричного товариства, а 1990 р. – президентом Американської економічної асоціації. Він є членом Американської академії наук і мистецтв, Національної академії наук США,             Американської асоціації сприяння розвитку науки та Філософського товариства, іноземним членом Французької академії наук. Дж.Дебре веде спокійний спосіб життя в Берклі, до нього постійно приїздять студенти та провідні економісти зі всього світу.

      7 липня 1861 року народилась Нетті Стівенс, американська біологиня, яка вперше встановила залежність статі від набору хромосом.

Нетті Марія Стівенс одна з перших американських жінок-генетиків, чий внесок у науку отримав офіційне визнання. Вона і Едмунд Бічер Уїлсон незалежно один від одного стали першими дослідниками статевих X- і Y-хромосом.

      Нетті Стівенс була видатною студенткою; протягом двох років вона пройшла 4-річний курс навчання Уестфілдської нормальної школи (нині - Уестфілдський університет) в штаті Массачусетс і була однією з кращих учениць свого курсу.

     У Стенфорді вона отримала ступінь бакалавра в 1899 році і ступінь магістра в 1900 році, після чого повернулася в коледж, почавши свою кар'єру як шкільна вчителька. Свої наукові дослідження в галузі цитології Нетті Стівенс продовжила в Брінморському коледжі (Пенсільванія), де вона зайнялася дослідженнями в рамках того напрямку, який задав попередній декан факультету біології, Едмунд Бічер Уїлсон і його наступник Томас Хант Морган. Також вона виїжджала в Європу, де займалася дослідженням морських організмів. Померла 4 травня 1912 року в віці 50 років від раку молочної залози.

     Прославило її відкриття відмінності між наборами чоловічих і жіночих хромосом, яке було зроблено в Брінморському коледжі. Тут вона проводила цитологічні та генетичні дослідження різних комах. Вперше наявність Y-хромосоми їй вдалося виявити у борошняного хрущака. Згодом на прикладі низки інших комах вона виявила, що у більшості досліджуваних видів набори хромосом розрізняються залежно від статі особини. Відкриття X- і Y-хромосом відноситься до 1905 року, проте вже в 1903 році, опублікувавши окремі результати своїх досліджень, Нетті Стівенс отримує докторську ступінь.

     Крім досліджень в області цитогенетики, Нетті Стівенс також успішно працювала в сфері ембріології. Незважаючи на значні досягнення в своїх дослідженнях, ніяких посад на своєму факультеті вона не займала. Крім того, саме Нетті Стівенс була першою, хто виявив, досліджуючи людські клітини, що жінки мають дві великі ХХ-хромосоми. У той час як Е. Уілсон не проводив таких спостережень, проводячи аналіз хромосом в чоловічих статевих клітинах. Під впливом відкриття Нетті Стівенс, він навіть відредагував свою оригінальну роботу, з тим щоб включити в неї ці нові дані, що само по собі є достатньою демонстрацією того, що думка Стівенс було досить впливовою.

     Англійський хімік Джефрі Вілкінсон народився в сім'ї Генрі Вілкінсона, спеціаліста з оздоблення будинків і декоратора, і Рут Вілкінсон, що походила з родини фермерів і ткачів. У нього, старшого з трьох дітей подружжя Вілкінсон, рано з'явився інтерес до хімії. Частково цьому сприяло те, що Вілкінсон час від часу навідувався до свого дядька з боку матері, в невелику хімічну компанію, власником якої той був. Вілкінсон навчався в початковій школі, розташованій поряд з його будинком, а в 1932 р. виграв стипендію, яка надається графством для навчання в тодморденській приватній середній школі, де майбутній вчений виділявся своїми успіхами в області хімії. У 1939 р. він закінчив цю школу і отримав Королівську стипендію для навчання в Імперському коледжі науки і техніки Лондонського університету.

     Після закінчення Імперського коледжу Вілкінсон залишився там для проведення досліджень з військових замовлень. Пропрацювавши короткий час з Х. В. Е. Бріскоу, він виїхав з Англії до Канади, де вступив в Державну науково-дослідну раду Канади молодшим науковим співробітником канадського відділення Проекту зі створення атомної бомби. Тут він залишався до 1946 р., коли, отримавши від Імперського коледжу науки і техніки докторську стипендію, став хіміком-ядерником у радіаційній лабораторії Лоуренса Каліфорнійського університету в Берклі, яку в той час очолював Глен Т. Сіборг: Вілкінсон мріяв про роботу з потужними циклотронами, сконструйованими під час другої світової війни.

Вілкінсон працював в Берклі до 1950 р. За цей час його інтереси перемістилися з області ядерної хімії в сферу неорганічної хімії, і він перейшов у Массачусетський технологічний інститут у Кембриджі, де як дослідник приступив до вивчення металів перехідного ряду (елементів, в атомах яких внутрішня електронна орбіталь залишається не до кінця заповненої і які мають властивості як металів, так і неметалів, з переважанням перших). Ставши на наступний рік асистент-професором у Гарвардському університеті, Вілкінсон продовжував займатися цими дослідженнями протягом наступних чотирьох років.

     У 1977 р. Вілкінсон був лектором університету в Новому Південному Уелсі, в Австралії, а в 1983 році – лектором Італійського та Королівського хімічного товариства. Вчений – автор більш ніж 400 наукових статей.