Народився Джордж Стефенсон 9 червня 1781 року в містечку Вайлем поблизу Ньюкасла. З 14 років працював   помічником у батька, заміряв вміст газу у вугільній шахті Дьюлі. У вільний час займався ремонтом годинників.   

    У 1812 році став головним механіком Кіллінгуортських копалень. Щоб полегшити підйом вугілля на шахтну поверхню,   розробив спеціальну парову машину-лебідку, яка за допомогою каната тягнула вагонетки похилим стовбуром.

    Ознайомившись з будовою парової машини Ватта, в 1813 році приступив до конструювання паротягу.  У 1814 р.   Стефенсон спроєктував і успішно випробував свій перший паротяг «Блюхер», призначений для транспортування вугілля   рудничною рейковою колією. Успішний пробний рейс паротягу відбувся 25 липня 1814 року. У 1815 році Стефенсон   отримав патент на винахід пристрою парового дуття для котла, а також безпечної шахтної лампи (майже одночасно з Г.   Деві). У 1819—1822 рр. керував будівництвом 13-кілометрової залізничної гілки до копальні Хеттона. 1825 року   побудував паротяг вагою 8 тонн, що розвивав швидкість до 26 км/год.   

    Очолював будівництво залізниці Ліверпуль — Манчестер. Першим прийшов до думки про необхідність прокладки   тунелів і зведення залізничних насипів на ділянках з сильним нахилом; був ініціатором заміни литих чавунних рейок на   ковані сталеві. У 1847 році заснував і очолив Інститут інженерів-механіків.

    Помер Стефенсон у Честерфілді 12 серпня 1848 року. Джорджа Стефенсона зобразили на британській  банкноті   номіналом  5 фунтів.

 

     13 червня виповнюється 115 років від дня народження Луїса Волтера Альвареса (1911–1988), американського фізика,   винахідника, дослідника ядерної фізики та космічного випромінювання, лауреата Нобелівської премії з   фізики (1968)

     Луїс Волтер Альварес народився 13 червня 1911 року, в Сан-Франциско.   В 1937 році зробив перший експеримент   захоплення К-електрона атомним ядром. Винайшов техніку утворення повільних нейтронів.

     Отримав Нобелівську премію з фізики в 1968 році за вирішальний внесок у фізику елементарних частинок, зокрема   за  відкриття великого числа резонансів, що стало можливим завдяки розробленій ним методиці використання водневої   бульбашкової камери й обробці даних.

     В 1980 році  разом зі своїм сином — геологом Волтером Альваресом запропонував метеоритну гіпотезу вимирання   динозаврів, яка потім була названа як гіпотеза Альвареса.

     Пізніше ця теорія була доведена знайденою воронкою від метеорита. Групою науковців, очолюваною Альваресом,   було  приблизно обраховано масу метеориту та його діаметр у 10 км. Теорія знайшла визнання як одна з основних,  суттєво була доповнена та розвинена вже після смерті Альвареса. 

     Фредерік Ґоуленд Гопкінс народився в Істборні (Східний Суссекс).

 Коли Фредеріку виповнилося 17 років, сім'я, вважаючи, що його освіту закінчено, підшукала хлопцю роботу   страхового службовця. Однак незабаром після закінчення занять в школі він написав статтю про фіолетовий дим,   що випускається жуками-бомбардирами, яку прийняли до публікації у часописі «Ентомолог» (англ. «The   Entomologist»).

    Протягом наступних трьох років Фредерік Гопкінс навчався аналітичної хімії у фармацевтичній фірмі.   Використовуючи невелику спадщину, що дісталася від дідуся, він зміг вивчати хімію спочатку в Королівській школі   Південного Кенсінґтона, а потім в Університетському коледжі Лондона. Висока оцінка, отримана на екзамені з хімії,   дала йому можливість стати асистентом сера Томаса Стівенсона -  експерта з токсикології та фахівця з судової   медицини у лікарні Гая. Працюючи зі Стівенсоном, Фредерік Гопкінс отримав ступінь бакалавра природничих наук в   Лондонському університеті. За рекомендацією Стівенсона він у 1888 році був зарахований в медичну школу Гая зі стипендією Гулла для досліджень.

    Після отримання медичного ступеня у медичній школі Гая в 1894 році Фредерік Гопкінс залишається в школі ще на чотири роки викладачем фізіології, хімії, токсикології та фізики. Протягом двох останніх років він очолював клінічне дослідне відділення, де проводилися лабораторні дослідження, які використовуються у процесі діагностики і лікування. У рамках своїх дослідів в області хімії білка він розробив методи виділення протеїнів з крові і яєчного білка, а також методи кристалізації білків у великих кількостях для подальших досліджень. У 1898 році Фредерік Гопкінс був запрошений Міхаелем Фостером у Кембридзький університет як дослідник і викладач хімічної фізіології.

    У 1929 році Фредерік Гопкінс розділив Нобелівську премію з фізіології і медицині з Християном Ейкманом «за відкриття вітамінів, що стимулюють процеси росту».

    З 1930 по 1935 роки Фредерік Гопкінс був президентом Королівського товариства, що давало йому можливості вести дослідницьку роботу. Після 1935 року він продовжив свої досліди по пігментах комах і проміжного обміну речовин, хоча зір його знизився, а здоров'я погіршилося.

    Фредерік Гопкінс помер у Кембриджі 16 травня 1947 року.