6 травня виповнюється 170 років від дня народження австрійського психолога і невролога єврейського походження, який вивчав людське несвідоме. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки (Ід, Еґо та Супереґо, або Воно, Я і Над-Я).

     Зигмунд народився у єврейській сім'ї Якоба Фройда та його другої дружини Амалії Натансон.

     Батько народився 18 грудня 1815 року в місті Тисмениця (сучасна Івано-Франківська область), в Галичині, і провів там перші 25 років свого життя. У Тисмениці він уперше одружився у 19-річному віці, але перша дружина померла передчасно. Потім одружився вдруге, дав життя двом старшим братам Зигмунда – Еммануелю і Філіпу. Мати – Амалія Натансон – народилася в Україні, в місті Броди на Львівщині, виросла в Одесі.

Дослідження родинного дерева Фройдів по надгробках єврейського кладовища в Бучачі показує, що вперше це прізвище з'явилося там у 1710 році. Воно пішло від жіночого імені Фройде. Таке ім'я мала прабабуся Зигмунда, яка жила в Бучачі. Тоді євреї не мали прізвищ, але після приєднання цього регіону до Австрійської імперії в 1772 році влада змусила євреїв отримати спадкові прізвища. Про це навіть видали спеціальні накази 1787, 1789 і 1805 років. Умови були такі: прізвища мають бути приведені до німецьких, заборона на використання «старих» єврейських прізвищ. Тому сім'я отримала прізвище Фройд на німецький манер. Загалом чотири покоління Фройдів народилося в Бучачі. Зокрема, й дід Зигмунда Соломон (Шломо) Фройд.

     Дід Зигмунда Шломо народився в місті Бучачі (нині Тернопільська область), замолоду переїхав до Тисмениці. За одними даними, немає достатніх доказів, що батьки Зигмунда мешкали у Бучачі. Але за іншими даними, вони мешкали у цьому місті до переселення в німецьке місто Фрайберґ (нині – місто Пржибор у Чехії) поблизу кордонів Пруссії та Австрії.

     1860 року родина Якоба Фройда через фінансові труднощі перебралась до Відня. У 9 років Зигмунд вступив до гімназії Сперл (середня школа), де став одним із найкращих учнів, та закінчив її на відмінно в 17 років.

     У статті «Моє життя і психоаналіз» Зигмунд писав: «Я народився 6 травня 1856 року в Фрайбергу в Моравії, маленькому містечку в нинішній Чехії. Мої батьки були євреї, і сам я залишаюся євреєм. Про моїх предків з батьківського боку я знаю, що вони колись мешкали в рейнських землях, у Кельні; у зв'язку з черговим переслідуванням євреїв у XIV або XV століттях, сімейство перебралося на схід, і впродовж XIX століття воно перемістилося з Литви через Галичину до німецькомовних країн, до Австрії».

     Після завершення гімназії з відзнакою в 17 років Зигмунд планував зробити воєнну або ж політичну кар'єру, але внаслідок антисемітських настроїв та матеріальних труднощів мусив відмовитися від цих намірів. Після тривалих роздумів він 1873 року вступив на медичний факультет Віденського університету. До медицини він не відчував ані найменшого інтересу, згодом він неодноразово в цьому зізнавався і писав: «Я не відчував ніякої схильності до занять медициною і професії лікаря», а в пізні роки навіть говорив, що в медицині ніколи не відчував себе «як у своїй тарілці», та й взагалі справжнім лікарем себе ніколи не вважав.

     У березні 1876 року він під пильним наглядом професора Карла Клауса досліджував статеве життя вугрів, вивчав наявність сім'яників у самців. Це була його перша наукова робота. Найбільше вивчав він під час навчання фізіологію. 1881 року він на відмінно склав випускні екзамени та отримав кваліфікацію лікаря.

     У 1882 році розпочав медичну практику. Наукові інтереси привели його до головної лікарні у Відні, де він почав дослідження в Інституті церебральної анатомії. На початку 1880-х років зблизився з Йозефом Бройєром та Жаном-Мартеном Шарко, які значно вплинули на вибір Фройдом напрямку наукової діяльності. У 1884 році винайшов метод зафарбовування нервових шляхів хлоридом золота, але його визнали недосконалим.

     У 1886 році Зигмунд вступив в шлюб з Мартою Бернейс (Martha Bernays). Надалі у них народилось шестеро дітей – Матильда (1887–1978), Жан Мартін (1889 – 1967, якого назвали на честь Шарко), Олівер (1891–1969), Ернест (1892—1970), Софія (1893–1920) та Анна (1895–1982). Саме Анна Фройд стала послідовницею батька, заснувала дитячий психоаналіз, систематизувала та розробляла психоаналітичну теорію, зробила значний внесок у теорію і практику психоаналізу в своїх роботах.

     У 1891 році видали працю Фройда «Про афазію», в якій він уперше виступив з аргументованою критикою загальноприйнятої на той час концепції локалізації функцій мозку в певних його центрах і запропонував альтернативний функціонально-генетичний підхід до вивчення психіки та її фізіологічних механізмів. У статті «Захисні невропсихози. Спроба психологічного пояснення.» (1894) та роботі «Дослідження істерії» (1895, спільно з Йозефом Броєром) було засвідчено, що існує зворотна дія психічної патології на фізіологічні процеси та залежність соматичних симптомів від емоційного стану пацієнта.

     З початком XX століття починають виходити основоположні наукові роботи:

     У 1876—1882 роках – працював в лабораторії психології Ернста фон Брюке, вивчаючи гістологію нервових клітин, також працював в Інституті фізіології, де займався вивченням проблем психоаналізу. Потім перейшов до головного шпиталю Відня. Одержав звання приват-доцента з неврології. Стажувався у доктора Шарко в Парижі, перекладав німецькою мовою праці видатного медика. Відкрив приватну практику психоаналітика.

     Фройд, жартуючи, називав себе Мойсеєм психоаналізу. У цьому зобразилося його життєве кредо: якщо антагоніст Риму Ганнібал мріяв про завоювання Риму, то Фройд – про інтелектуальне завоювання світу.

     Вчений вірив у розумне й гармонійне облаштування світу під егідою диктатури еліти. У праці «Майбутнє однієї ілюзії», сповідуючи платонівські принципи раціонального влаштування держави, обстоював антидемократичні засади, заперечував визначальну роль народу у суспільному житті й державобудівництві.

     5 березня 1902 року до Фройда нарешті прийшли слава й визнання: найясніший цісар Франц Йосиф I підписав офіційний указ про надання вченому звання професора-асистента.

     У 1908 році розпочало роботу Віденське психоаналітичне товариство, де збиралися не лише медики, але й творча інтелігенція.

     У період з 1910 по 1914 рік працював зі своїм найвідомішим пацієнтом з Одеси Сергієм Панкеєвим, відомішим як «людина-вовк».

     У 1922 році Лондонський університет вшановував п'ятьох геніїв людства, зокрема й Зигмунда Фройда та Альберта Ейнштейна. Відтак психоаналітик став популярним не лише у Європі: його запросили на лекції в США, гонорари за це досягали десятків тисяч доларів.

     Зигмунд Фройд – вчитель та ідейний натхненник європейського філософа і психолога Карла Юнга.

     У 1923 році у Фройда виявили рак піднебіння. Вчений переніс 33 тяжкі операції, але продовжував працювати до останніх днів свого життя.

     У 1930 році Фройд став лауреатом премії Ґете.

     У 1933 році в Німеччині до влади прийшли нацисти; доньку вченого Анну, яка очолювала Всесвітнє психоаналітичне товариство, заарештували. У 1938 році, після приєднання Австрії до Німеччини та й наступних переслідувань євреїв з боку нацистів, становище Фройда значно ускладнилося. Після арешту доньки Анни та допиту в гестапо Фройд вирішив покинути Третій рейх. Однак влада не поспішала випускати його з країни. Він був змушений не тільки підписати принизливу подяку гестапо «за ряд добрих послуг», а й виплатити правлінню Рейху неймовірно величезний «викуп» в сумі 4000 доларів за право покинути Німеччину. Багато в чому завдяки зв'язкам грецької та данської принцеси Марі Бонапарт – пацієнтки та учениці Фройда – йому вдалося зберегти життя і разом з дружиною та донькою емігрувати до Лондона. Дві сестри Фройда потрапили до концентраційного табору, де загинули у 1942 році. Родина Фройда втекла до Лондона.

     Нестерпно страждаючи від раку піднебіння, спричиненого тютюнопалінням, у 1939 році він попросив свого лікаря та друга Макса Шура допомогти йому здійснити евтаназію, ідея якої була на той час досить популярною. Той дав Фройду велику дозу морфію, від якої Зигмунд Фройд і помер 23 вересня у 83-річному віці. Тіло Зигмунда Фройда піддали кремації, прах вмістили в одну з давньогрецьких урн із його приватної колекції. Наразі урну зберігають у колумбарії лондонського крематорію Голдерс Грін разом із прахом його дружини Марти і доньки Анни.

     Цікаві факти:

•    Фройдові приписують вислів «Час, проведений з кішками, ніколи не витрачено намарно». Проте Зигмунд писав своєму другові Арнольдові Цвейгові: «Я, як відомо, не люблю кішок» – він віддавав перевагу спілкуванню із собаками.

•    Фройд ненавидів музику. У нього зовсім не було слуху. Його сестра хотіла грати на фортепіано, але він сказав: «Або я, або фортепіано».

•    Зигмунд Фройд мав непереборну пристрасть до куріння сигар. Пораховано, що в середньому протягом життя він випалював по 21 сигарі на день, втім, в останні роки життя через хворобу на рак суттєво обмежував себе і випалював не більше 1 сигари на день.

•    Панічно боявся числа 62. Навіть ніколи не поселявся в готелі, де більше 60 номерів, щоб його випадково не заселили в кімнату під цим номером.

•    Фройд мав ще один страх – запізнитися на потяг. Поїзд зайняв значне місце в теорії психоаналітика. Наприклад, в «Теорії сновидінь» він писав, що побачити уві сні поїзд, що від'їжджає – до смерті, а той, що приїжджає – до народження.

•    Зигмунд Фройд вживав кокаїн. У 1884–1887 роках провів свої перші наукові дослідження, пов'язані з кокаїном. Він писав: «Я відчуваю на собі вплив кокаїну, він пригнічує відчуття голоду, сну, втоми, кокаїн підвищує мої розумові здібності». Він вважав, що його можна використовувати для лікування як фізичних, так і психічних розладів, але з часом зрозумів негативний вплив кокаїну на організм і припинив досліди.

•    Дружив з отоларингологом і психоаналітиком Вільгельмом Флісом, який висунув гіпотезу про те, що існує прямий зв'язок між формою носа і нюхом жінки з її сексуальністю.

•    Фройд вважав себе своїм улюбленим пацієнтом.

•    Першим провів сеанс гіпнозу без асистента, що в той час було незаконним.

•    Мав феноменальну фотографічну пам'ять, володів латинською, французькою, італійською, грецькою та іншими мовами.

•    Консультував принцесу Марію Бонапарт, яка заплатила нацистам 100 000 шилінгів, щоб ті випустили його з Австрії.

•    Зигмунду Фройду також приписують вислови: «Інколи сигара – це просто сигара» та «Це єдина раса людей, до якої психоаналіз застосувати неможливо» (начебто адресована ірландцям). Проте жодних документальних свідоцтв, що він коли-небудь казав це, не існує.

•    На честь психолога назвали астероїд 4342 Фройд.

•    На сьогодні в світі існують три музеї Зигмунда Фройда: у Відні, де він працював, у Лондоні, де він провів останній рік свого життя, та в Пржиборі (Чехія) – у будинку, де він народився.

•    На стіні віденських кабінетів Зигмунда Фройда від 1886 до 1938 року висіла літографічна копія картини «Клінічний урок у Сальпетрієрі». Після приїзду до Англії картину було негайно повішено в його лондонському кабінеті.

     12 травня - 145 років від дня народження Олександра Олександровича Богомольця (1881–1946), українського вченого-патофізіолога, основоположника української школи патологічної фізіології, ендокринології та геронтології, організатора української науки, засновника перших в Україні науково-дослідних закладів медичного профілю, державного та громадського діяча.

     Видатний український вчений народився у Лук'янівській в'язниці Києва. Там знаходилася його мати, Софія Богомолець – відома революціонерка, яку через два тижні після народження сина суд засудив до страти, але пізніше покарання змінили на десять років каторги.

Олександр Богомолець став наймолодшим в російській імперії доктором медицини, захистившись у 28 років. При цьому його докторську дисертацію вельми високо оцінив всесвітньо відомий російський фізіолог академік Іван Павлов.

     Олександр Богомолець залишив після себе 150 унікальних фундаментальних наукових праць з питань продовження життя і рятування людства від хвороб, а безліч його робіт були присвячені маловивченим областям медицини -сполучній тканині, переливанню крові, вегетативній нервовій системі та ін.

     Саме українець першим у світі вказав на величезне значення в подоланні різних захворювань реактивних здібностей організму людини, звертаючи увагу на необхідність пошуків ефективних методів, що дозволяють змінювати в потрібному векторі реактивний потенціал організму.

Крім іншого, Олександр Богомолець перетворив Київ на один з найпрестижніших наукових центрів СРСР, завдяки розробленим і впровадженим інноваціям в медицині, а також створенню унікальних інституційних медичних установ, серед яких Інститут експериментальної біології та патології Наркомату охорони здоров'я УРСР та Інститут фізіології, Київський диспансер боротьби з передчасною старістю.

     Олександр Богомолець взяв участь у створенні першого у світі Інституту гематології та переливання крові (нині - Гематологічний науковий центр), який очолив після смерті його першого директора Олександра Богданова і керував ним до 1931 року. До речі, саме в цей період він і його учні встановили універсальний донорський характер першої групи крові.

     В інституті під керівництвом Богомольця була розроблена унікальна методика консервації донорської крові, яка дотепер застосовується практично без змін.

     Ідеї О.О.Богомольця стали основою для сучасних медичних теорій, а сформовані на їх фундаменті принципи і сьогодні широко використовуються в профілактиці і лікуванні. Згадати хоча б той факт, що українець одним з перших в світі вказав на очевидний зв'язок алергії та імунітету людини.

     Наукова спадщина великого вченого - це цілі школи, інститути, лабораторії, напрямки. Олександр Богомолець та його учні заклали основи нової галузі в медичній науці - патофізіології.

     Також, саме О.О.Богомолець створив перші в СРСР залізничну клініко-діагностичну лабораторію та пересувну протималярійну лабораторію.

     До кінця свого життя Олександр Олександрович працював над першим в світі підручником з патофізіології, який вийшов у 1921 році (всього 5 томів) під назвою «Короткий курс патологічної фізіології». За цю роботу Богомольцю у 1941 році була присуджена Сталінська премія.

Крім цього, в Києві Олександр Олександрович заснував один з найпопулярніших і «рейтингових» в науковій спільноті СРСР «Фізіологічний журнал», редагував багато наукових збірників. Разом з цим він ініціював щорічні глобальні наукові конференції по гострих проблемах медицини, активно проявляючи себе і як видатний громадський діяч.

     Помер Олександр Богомолець 19 липня 1946 року. Похований в парку, який посадив зі своїми учнями, недалеко від будинку, де він жив. Народна любов до академіка була настільки сильною, що попрощатися з ним прийшли тисячі людей, які супроводжували похоронну процесію від дверей будинку і залишалися довгий час в парку після останньої грудки землі...

     31 травня - 95 років від дня народження Джона Роберта Шріффера (1931–2019), американського фізика, лауреата Нобелівської премії в галузі фізики (1972).

     Джон Роберт Шріффер народився 31 травня 1931 р. в Оук-Парку (штат Іллінойс).

     По закінченні середньої школи він в 1949 р. вступив до Массачусетського технологічного інституту, прагнучи стати інженером-електриком. Через два роки він обрав своєю спеціальністю фізику і в 1953 р. одержав ступінь бакалавра.

     У 1954 р. захистив дисертацію і одержав ступінь магістра. За внесок у теорію надпровідності Шріффера було визнано гідним докторського ступеня в Іллінойському університеті. Теорія Бардіна-Купера-Шріффера вважається одним з найважливіших досягнень теоретичної фізики з часу створення квантової теорії. Застосовуючи її, Купер і його колеги передбачали, що дуже охолоджений рідкий гелій-3 повинен мати надплинність, тобто переходити в незвичний стан матерії, яка характеризується відсутністю в'язкості і поверхневого натягу. Надтечність гелію була у 1962 році підтверджена експериментально . 1972 р. Шріфферу, Куперові і Бардіну було присуджено Нобелівську премію з фізики «за створену спільними зусиллями теорію надпровідності».

     У 1957-1958 рр. на правах постдокторанта Національного наукового фонду Шріффер займався дослідженням надпровідності в Бірмінгемському університеті (Англія) і в Інституті Нільса Бора в Копенгагені (Данія).

     У 1957-1960 рр. Шріффер викладав фізику в університеті Чикаго, в 1959-1960 рр.. в університеті штату Іллінойс, у 1962 р. в Пенсильванському університеті, у 1969–1975 рр. в Корнельському університеті і з 1975 р. — в Каліфорнійському університеті в Санта-Барбарі. Він також займався дослідженням магнітних властивостей матеріалів, властивостей сплавів і поверхневих ефектів.

     Крім Нобелівської премії Шріффер удостоєний численних нагород, серед них премії Комстока американської Національної академії наук (1968), премії Олівера Бахла з фізики твердого тіла Американського фізичного товариства (1968) і медалі Джона Еріксона Американського товариства шведських інженерів (1976). Шріффер є почесним доктором п'яти університетів, членом американської Національної академії наук, Американської академії наук і мистецтв, Американського філософського товариства та Датської королівської академії наук і мистецтв. Помер Джон Роберт Шріффер 27 липня 2019 року в Таллахассі, США.