Крігер Майк –  за час роботи на посаді техдиректора база користувачів соцмережі зросла до 1 мільярда користувачів на місяць.

     Майк Крігер народився 4 березня 1986 року в місті Сан-Паулу, Бразилія.

     Майк з ранніх років виявляв інтерес до технологій, який підтримували його батьки, створюючи умови для розвитку його талантів.

     У 2004 році він переїхав до Каліфорнії, щоб вступити до одного з провідних світових центрів технологічних інновацій – Стенфордського університету.

     Тут Майк обрав міждисциплінарну програму символічних систем, що поєднує інформатику, когнітивні дослідження та лінгвістику.

     Ця спеціальність дала йому унікальне розуміння взаємодії людини і технологій, що згодом стало ключовим фактором в його успіху. Під час навчання він познайомився з Кевіном Сістромом, своїм майбутнім партнером по створенню Instagram.

     Майк у 2015 році одружився з Кейтлін Тріггер, яка стала не тільки його супутницею життя, а й партнером у філантропічних ініціативах. Вони разом фінансували Інститут сучасного мистецтва в Сан-Франциско. 

     Пара вважає за краще вести закритий спосіб життя, уникаючи зайвої уваги громадськості. Дітей у Крігера і Тріггера немає.

     Трудова діяльність Крігера почалася з роботи в технологічних компаніях. Після стажування в Microsoft, де він працював над продуктом PowerPoint, і досвіду в стартапі Meebo в якості дизайнера користувальницького досвіду, Майк в 2010 році разом з Кевіном Сістромом заснував Instagram.

     Спочатку їх ідея полягала в тому, щоб створити додаток для реєстрації місцеположення, але вони швидко переорієнтувалися на платформу для обміну фотографіями.

     У перші роки Крігер був єдиним розробником, відповідальним за технічну інфраструктуру та інтерфейс користувача. Його зусилля дозволили Instagram стрімко зростати, залучаючи мільйони користувачів.

     У 2012 році Facebook придбав Instagram за один мільярд доларів, що стало знаковою подією в кар'єрі Крігера. Як технічний директор, він продовжив розвивати платформу, впроваджуючи такі функції, як фотофільтри, Stories і Direct Messaging, які зробили Instagram лідером в соціальних медіа. 

     До 2018 року кількість активних користувачів досягла мільярда на місяць. Однак у вересні 2018 року Крігер і Сістром оголосили про вихід з Instagram, що викликало багато спекуляцій щодо причин їх вирішення.

     Після відходу Крігер не зупинився на досягнутому. У 2020 році він знову об'єднався з Сістромом, щоб запустити Rt.live – платформа для відстеження поширення COVID-19 у США.

     У 2023 році вони представили Artifact, новинний додаток на базі штучного інтелекту. Але у 2024 році проєкт був закритий через недостатній інтерес користувачів.

     У травні 2024 року Крігер приєднався до Anthropic на посаді директора з продуктів. Тут зона його відповідальності – розробка безпечних і етичних рішень в області ШІ, включаючи удосконалення моделі Claude.

     Філантропічна діяльність Крігера також не залишилася без уваги. У 2015 році він виділив 750 тисяч доларів на підтримку благодійних організацій через GiveWell, а у 2021 році разом з дружиною профінансував відкриття Інституту сучасного мистецтва в Сан-Франциско. 

Майк Крігер уникнув великих публічних скандалів, що робить його репутацію відносно чистою для фігури такого масштабу. Однак його відхід з Instagram у 2018 році породив чутки про можливі розбіжності з керівництвом Facebook.

     Деякі джерела припускали, що Крігер і Сістром були незадоволені втручанням материнської компанії в автономію Instagram, хоча офіційно це не підтверджувалося. Сам Крігер пояснював відхід бажанням досліджувати нові можливості і відпочити після інтенсивної роботи.

Закриття Artifact у 2024 році також викликало питання про здатність Крігера та Сістрома успішно запускати нові проєкти після Instagram. Деякі критики відзначали, що додаток не зміг виділитися на конкурентному ринку. 

     З усім тим, Крігер публічно визнав, що проєкт не виправдав очікувань, і зосередився на новій роботі в Anthropic.

   

      Народився О.М. Боголюбов 25 березня 1911 р. у місті Ніжин Чернігівської області. Здобувши середню освіту, одразу пішов працювати: спочатку в навчальному господарстві Тімірязєвської сільськогосподарської академії, потім десятником на будівництві моста через річку Оку, далі в Харкові на заводі «Світло шахтаря», а пізніше в Українському відділенні Центрального інституту праці. Закінчивши без відриву від виробництва Харківський університет за фахом «механіка», О.М. Боголюбов працював на посаді інженера в технічному відділі тресту «Укртракторремонт» у Харкові. З 1937 по 1941 р. був організатором, керівником, учителем у школі для іспанських дітей, а з 1939 р. викладав на мовних курсах для іспанців – політемігрантів, евакуйованих до Радянського Союзу. Упродовж 1942 – 1943 рр. викладав німецьку мову, а пізніше став секретарем управи у Старовірівській районній раді. Під час відступу фашистських військ перейшов лінію фронту, був заарештований і засуджений до 15 років каторжних робіт. Оскільки ніяких матеріалів проти О.М. Боголюбова знайти не могли, його звинуватили в націоналізмі (серед особистих речей знайшли портрет Петлюри та жовтоблакитний прапорець). Олексія Миколайовича перевезли до Норильська. Спочатку він був машиністом підіймальної машини на шахті в Каєркані, згодом (1945–1953) працював переважно на інженерних посадах у таборі, що обслуговував будівництво великої збагачувальної фабрики (БОФ) у Норильську. У 1955 р. повернувся до Києва, ставши головним інженером відділу обладнання Міністерства вищої та середньої спеціальної освіти УРСР. З 1956 р. працював викладачем, а пізніше професором на кафедрі будівельних машин Київського інженерно-будівельного інституту. Від 1962 р. професійна діяльність Олексія Миколайовича пов’язана з Академією наук УРСР. Він захистив кандидатську дисертацію і здобув посаду старшого наукового співробітника відділу історії математики Інституту математики. У 1965 р. О.М. Боголюбов захистив докторську дисертацію за монографією «Історія механіки машин». У 1969 р. його обрано членом-кореспондентом АН УРСР.         Упродовж 1962–1975 рр. працівником сектору історії природознавства і техніки Інституту історії. З початку 60-х років Олексій Миколайович сфокусувався на проблемах історії математики і механіки. О.М. Боголюбов був ученим широкого профілю, опублікував більш як 500 праць. Володіючи кількома іноземними мовами, першим розпочав глибоке вивчення механіки машин, залучивши великий і досі не досліджений масив інформації. У 2001 р. Олексію Миколайовичу було присуджено звання «Заслужений діяч науки і техніки України».

     Олексій Миколайлвич Боголюбов пішов із життя 1 листопада 2004 року.

 

     Рене Декарт народився 31 березня 1596 року в місті Лае (тепер Декарт), департамент Ендр і Луара, Франція. Він отримав від батька невеликий спадок, який дозволив йому присвятити своє життя науці та подорожам. З 1607 по 1614 роки Декарт навчався в єзуїтському коледжі Генріха Великого в Ла-Флеші, де отримав добру гуманітарну та математичну освіту. Він проявляв великі здібності до філософії, фізики та психології. Через слабке здоров'я директор коледжу звільнив Декарта від відвідування ранкових богослужінь і дозволив йому залишатися у ліжку до полудня — звичка, яка збереглася у Декарта на все життя. Саме ці тихі ранкові години були для нього особливо живодайними у творчому відношенні.

Після коледжу Декарт навчався в університеті Пуатьє, отримавши в 1616 році диплом бакалавра і ліцензію правника, виконуючи волю батька, який бажав, щоб син став юристом.

     Коли Декарту виповнився 21 рік, він кілька років служив добровольцем в арміях Голландії, Баварії та Угорщини. За цей час Декарт набув непогані військові звички, а також деякі авантюрні риси характеру. Йому подобались бали та азартні ігри – при цьому гравцем він був дуже вдалим, у чому велику роль зіграв його математичний талант. Перебуваючи на службі в герцога Максиміліана Баварського, Декарт брав участь у битві на Білій горі в околиці Праги, в листопаді 1620 року

     Для продовження занять математикою Декарт повернувся до Парижа, але столичне життя йому швидко набридло. Він продав маєток, який отримав від батька і переїхав до самотнього сільського будинку в Голландії. Його любов до самотності була настільки великою, що протягом двадцяти років він змінив 24 будинки в 13 різних містах і при цьому тримав свою адресу в таємниці навіть від найближчих друзів, з якими підтримував постійне листування. Його єдиними та незмінними вимогами до нового місця проживання були невелика відстань до католицької церкви та університету.

     Зрештою на нього звернула свою увагу шведська королева Христина. Вона запросила Декарта давати їй уроки філософії. І хоч Декарт надто любив волю і самотній спосіб життя, він не міг не проявити поваги до королівського прохання. Королева прислала за ним військовий корабель, і наприкінці 1649 року Декарт ступив на землю Швеції. Проте королева Христина виявилась не зразковою ученицею. Вона могла викраяти для зустрічей з філософом лише дуже ранкові години – близько п'ятої години ранку. До того ж заняття проходили в погано прогрітій бібліотеці, а зима видалася дуже холодною. Кволий і хворобливий Декарт стійко переносив ранні підйоми та жорстокі ранкові холоди протягом майже чотирьох місяців. Проте зрештою він захворів на запалення легень і помер 11 лютого 1650 року.

     Усі папери та рукописні роботи Декарта були зібрані та після його смерті морем відправлені до Парижа. Проте корабель затонув, не діставшись до причалу. Папери протягом трьох днів перебували під водою. У майбутньому знадобиться сімнадцять років, щоб відреставрувати записи Декарта й зробити їх придатними до друку.