Народилася Анна Фройд 3 грудня 1895 року у Відні шостою дитиною Зигмунда Фройда та Марти Бернайс.

Мала порівняно нещасливе дитинство, позбавлене близьких відносин з матір'ю, вихована католицькою нянькою Джозефіною та мала слабке здоров'я. Мала складнощі у порозумінні з рідними, особливо з сестрою Софі (а також з двоюрідною сестрою Сонею Тріервайлер, що мала на неї «поганий вплив»), з котрою конкурувала за прихильність батька. Анну постійно посилали на оздоровчі ферми для суцільного відпочинку, благотворних прогулянок, та пари зайвих фунтів. Можливо, страждала від депресії, яка спричиняла розлади шлунку. Попри все Анна була енергійною дитиною з репутацією маленької шкоди. Про Анну у щоденниках батька більше, ніж про інших близьких.

     Попри навчання у Літньому ліцеї Відня, від батька та гостей дому Анна вивчила іврит, німецьку, англійську, французьку та італійську. Закінчила освіту у Літньому ліцеї в 1912 році. Страждаючи від депресії, була дуже невпевнена щодо майбутнього фаху. Згодом поїхала до Італії та залишилася з бабусею. Існують свідоцтва, що у 1914 Анна Фройд подорожувала до Англії з метою покращити свою англійську, але була вимушена одразу повернутися через оголошення війни.

     У 1914 році Анна Фройд пройшла тест на стажистку у Літньому Ліцеї, якою і працювала з 1915 по 1917 роки.

З 1917 по 1920 роки працювала викладачкою, проте вчительську кар'єру змушена залишити через туберкульоз.

У 1938 році Фройди вимушені полишити Австрію внаслідок посилення переслідування євреїв нацистами у Відні після аншлюсу Австрії гітлерівською Німеччиною. Фройд сама організувала еміграцію родини до Лондона через сильне погіршення здоров'я батька (рак щелепи). В Лондоні продовжила працювати та дбати про батька до його смерті восени 1939 року.

     Анна Фройд померла у Лондоні 9 жовтня 1982 року. Була кремована, а попіл був поміщений у мармурову полицю поряд з античною грецькою погребальною урною її батьків. Партнерка Анни Дороті Тіффані-Бьорлінгам та декілька інших Фройдів поховані поряд.

     Психоаналітична кар'єра

     В 15 років Анна Фройд почала читати роботи батька. Сон, який вона бачила 'у віці 19 місяців… [знайшовся у] «Тлумаченні сновидінь». 

В 1918 році, у 23 роки, Анна Фройд починає психоаналіз у батька, після чого починає серйозно займатись професією. Її аналіз був завершений у 1922 році, і вона представляє його у науковій праці «Фантазії побиття та мрії» перед Віденською психоналітичною спільнотою, до якої пізніше була прийнята. Перша стаття Анни Фройд, "почерпана частково з її власного внутрішнього життя, але це не робить її внесок менш науковим". Фройд ілюструє, як "мрії, які можуть бути сконструйовані свідомо для придушення мастурбації, є несвідомим розвитком оригінальної теми тих самих мастурбаційних фантазій". Раніше З.Фройд описував схожу тему у «Дитині, яку лупцюють» -  в якій описав випадок із жінкою, де "детально відпрацьована надструктура мрій, які мають величезне значення для життя, виросла на ґрунті мазохістської фантазії побиття… майже достягаючи рівня справжнього витвору мистецтва".

     У 1923 році Анна Фройд починає власну психоаналітичну практику з дітьми.

У 1925 викладає техніку дитячого психоаналізу у Віденському психоаналітичному інституті.

З 1925 по 1934 була Секретаркою Міжнаціональної психоаналітичної асоціації, продовжуючи дитячий аналіз та семінари і конференції з даної теми.

     Погляди Анни Фройд на розвиток дитини, описані в 1927 у першій книзі «Введення до техніки дитячого психоаналізу», зіткнулися з поглядами аналітикині Мелані Кляйн, яка відходила від запланованого розвитку Фройдівської школи. Після прибуття до Лондона в 1938 між А. Фройд та Мелані Кляйн почався конфлікт щодо теорій розвитку дитини, кульмінацією якого стали так звані «суперечливі дискусії ». Переконання Анни Фройд, що "у дитячому аналізі трансфер відіграє іншу роль… а аналітик не тільки «представляє матір», але й насправді є справжньою другою матір'ю у житті дитини", стало традиційним у психоаналітичному світі.

     В 1935 році Фройд очолила Віденський психоаналітичний інститут.

     В 1936 Фройд оприлюднила одне зі своїх найвпливовіших досліджень, «Психологія Я та захисні механізми» - про «методи, якими еґо відгороджує невдоволення і тривогу». Ця класична монографія стала основоположною у психології еґо та встановила репутацію Анни Фройд як ведучої теоретикині світового масштабу. Анна Фройд скористалася власним клінічним дослідом, поклавши його теорію З. Фройда. Детальний опис таких захисних механізмів психіки, як регресії, репресії, формації реакції, ізоляції, відміни, проєкції, інтроекції, повороту проти себе, реверсії та сублімації допомогли встановити важливість функцій еґо та концепції захисних механізмів, недостатньо досліджених З. Фройдом.

     Друга світова дала можливість Анні Фройд спостерігати вплив нестачі опіки на дітей. У грудні 1940 року під керівництвом Анни Фройд і Дороті Барлінгем був організований Хемпстедській дитячий будинок, робота в якому велася в чотирьох напрямках. По-перше, усунути фізичні та психічні наслідки війни, причинами котрих були авіаційні нальоти, життя в бомбосховищах, на станціях метро, переживання розлуки з батьками та евакуація. Крім того, профілактична робота, щоб спробувати мінімізувати обумовлені війною переживання розлуки. Завдяки спостереженню за дітьми стало можливим вивчати психічні реакції дітей на розлуку і життя в інтернаті. І, нарешті, при Хемпстедському дитбудинку був організований трирічний навчальний курс для виховательок і медсестер. У 1947 році Анна Фройд організувала перші навчальні курси для підготовки дитячих аналітиків(-кинь), «Хемпстедські курси та клініка дитячої терапії».

     З початку 1950-х до кінця життя Фройд регулярно подорожувала до США для читання лекцій, викладання та дружніх контактів. У 1959 її обирають віце-президентом Міжнародного психоаналітичного об'єднання та Почесною Закордонною членом Американської Академії Наук та Мистецтв. У 1970-х Фройд займалась проблемами емоційно облишених та соціально ушкоджених дітей, вивчала відхилення та відставання у розвитку. У Єльській юридичній школі читала семінари з проблем злочинності та сім'ї, що призвело до трансатлантичного співробітництва з Джозефом Голдстейном та Альбертом Солнітом про проблеми дітей та закону, які були опубліковані у науковій праці «Більш ніж у найкращих інтересах дитини» (1973).

     Особливу увагу у цій праці приділено останнім рокам дитинства та розвиткові дорослості – "Мене завжди більше приваблював підлітковий період ніж пре-Едіпові фази"– підкреслюючи, як "підвищені інтелектуальні, наукові та філософські інтереси цього періоду репрезентують спроби приборкати потяги". Проблема, яку ставить фізіологічне визрівання, особливо наголошувалась Анною Фройд. «Агресивні імпульси інтенсифікуються до стану повної безконтрольності, голод перетворюється на ненажерливість… Формації реакції, які здавалися надійно вбудованими у структурі еґо, під загрозою повного розпаду». 

     У 1983 році (через рік після смерті) опублікована колекція праць Фройд. Анна Фройд була «пристрасною та надихаючою вчителькою», і в 1984 році клініку Хемпстеда перейменовано у Центр Анни Фройд. Згідно з її посмертним бажанням, у 1986-му році дім Анни Фройд у Лондоні трансформований у Музей З. Фройда, присвячений психоаналітичному об'єднанню.

     На честь науковиці названо астероїд 11299 Аннафройд.

     Народилася 10 грудня 1815 року в Міддлсексі (нині – частина Лондону) в родині 27-річного Джорджа Гордона Байрона, всесвітньо відомого поета, зокрема через поему «Паломництво Чайльд-Гарольда» (1812), та 23-річної Анни Ізабелли Мілбенк. У найкращі дні сімейного життя за своє захоплення математикою вона отримала від чоловіка прізвисько «Королева паралелограмів».

     Ім'я Ада запропонував батько як «коротке, старовинне і співуче». Перше ім'я Августа вона отримала на честь зведеної сестри батька, який мав з нею, за чутками, роман. Після розлучення мати та батьки матері ніколи не називали її цим ім'ям, а називали Адою. Із сімейної бібліотеки були вилучені всі книжки її батька.

     Хоча пара одружилася незадовго до народження Ади, вже 21 квітня 1816 року батьки Ади офіційно розлучилися, батько назавжди покинув Велику Британію. Ада більше ніколи не зустрічалася з ним, хоча він тримав її портрет на робочому столі й згадував доньку у своїх віршах. Коли Аді було 8 років, батько загинув.

     Дитинство Ада провела у сільській місцевості, у маєтку матері. Матір вона бачила рідко, оскільки та багато часу проводила в оздоровчих поїздках, залишивши Аду під опікою бабусі. Проте мати створила для Ади широку систему освіти і виховання, якій Ада присвячувала більшість свого вільного часу: вивчала мови, літературу, географію, історію, хімію, музику, шиття, і математику.

     Хоча є популярною думка, що мати заохочувала Аду займатися наукою, щоб відвернути її від поезії (яка пов'язувалася з її батьком), вона не має достатніх підтверджень.

     У 11 років Ада поїхала з мамою у круїз Європою. Після повернення захопилася винайденою нею наукою «флаєлогією» - вона хотіла побудувати літаючу парову модель птаха. У 12 років Ада почала писати у співавторстві зі своїм другом книгу з такою назвою.

     Невдовзі після цього Ада захворіла на кір (і, можливо, коровий енцефаліт) і через ускладнення три роки була прикута до ліжка.

Після одужання Ада продовжила навчання, сфокусувавшись на математиці. Одним з її вчителів був видатний математик того часу Аугустус де Морган. Також Ада підтримувала тісні контакти з популяризаторкою науки Мері Сомервілль і фізіологом Вільямом Кінгом, які, хоч і не займалися її навчанням безпосередньо, мали на неї значний вплив (їх нерідко вважають менторами Ади). Мері Сомервілль переклала свого часу з французької «Трактат про небесну механіку» П'єра-Симона Лапласа. Вона стала взірцем для наслідування для своєї вихованки.

     Ада продовжувала навчання (хоч і з перервами, пов'язаними з народженням дітей) принаймні до початку 1840-х років.

Після одужання, у 17 років Ада почала виїжджати у Лондон і була представлена королю Вільгельму (а пізніше королеві Вікторії після її сходження на трон). 5 червня 1833 року вона зустрілася з 41-річним Чарлзом Беббіджем – їх познайомила спільна подруга Мері Сомервілль. Вони одразу здружилися, і Чарлз запросив Аду і її матір для демонстрації «Різницевої машини», над якою він працював вже 10 років. Зустріч із Беббіджем сильно вплинула на подальше життя Ади.

     Пізніше Ада познайомилася і з іншими видатними особистостями тієї епохи: Майклом Фарадеєм, Девідом Брюстером, Чарльзом Вітстоном, Чарльзом Дікенсом та іншими. Збереглося її листування з багатьма з них.

     Беббідж невдовзі після знайомства з Адою захопився ідеєю створення більш універсального пристрою, який він називав «Аналітична машина», проте для її створення йому не вистачало фінансування, а англійський уряд відмовлявся його надавати. Ада, в свою чергу, теж дуже захоплювалася роботою Беббіджа, оскільки бачила дуже широкі можливості її використання.

     У 1840 році Беббіджа запросили у Турин, де він прочитав кілька лекцій про свій, ще не створений, апарат. На базі цих лекцій, Луїджі Менабреа, математик, і майбутній прем'єр-міністр Італії, у 1842 році випустив книгу французькою мовою, у якій він зробив докладний огляд машини (сам Беббідж до того часу не публікував такої роботи). На прохання Беббіджа, Ада зробила переклад книги Манабреа, доповнивши її своїми записами, через що її об'єм збільшився у кілька разів. Ці нотатки і являють собою головні наукові досягнення Лавлейс.

     Окрім аналітичної машини, Лавлейс цікавилася різноманітними сучасними їй науковими теоріями й інженерними проблемами: залізницями, телеграфом, магнетизмом, інтелектом тварин, фотографією і теорією ймовірностей.

     Особисте життя

     8 липня 1835 року Ада одружилася з Вільямом Кінгом, і стала баронесою Кінг. У них було троє дітей: син Байрон народився 12 травня 1836 року, донька Енн Ізабелла, яку називали Аннабелла, народилася 22 вересня 1837 року (вона пізніше стала відомою кінною заводницею, мандрівницею і письменницею), син Ральф – 2 липня 1839 року. У 1837 році Ада і Вільям переїхали до Вестмінстеру, де прожили до 1846 року. У 1838 році чоловік Ади отримав титул ерла Лавлейса, і її до кінця життя величали графинею Лавлейс.

     Ада вважала себе не дуже хорошою матір'ю, і в листуванні писала, що «чим менше часу вони проводять разом, тим краще і для них і для неї». Втім, як і її власна мати, вона шукала для них хороших вчителів і дбала про них. Народження дітей змусило Аду зробити паузу в заняттях наукою, до яких вона повернулася лише у 1840-х роках.

     Чоловік підтримував захоплення Ади математикою і фінансував її навчання і роботу. Також, він знайомив Аду з багатьма видатними науковцями того часу.

     Існує легенда, що Ада Лавлейс програла десятки тисяч фунтів на іподромі, проте цьому немає підтверджень. Втім, графиня дійсно деякий час захоплювалася кінними перегонами, і дійсно програла деяку суму грошей на них.

      Ада мала слабке здоров'я і часто хворіла. Через це у 1841 році вона, ймовірно, почала систематично вживати опіати. Померла 27 листопада 1852 року в 36-річному віці (у тому ж, що і її батько, лорд Байрон) від раку матки. Кровопускання, до якого вдавалися її лікарі, тільки погіршили її стан і прискорили смерть.

     Похорон Ади Лавлейс був скромним. На ньому не були присутні ані її мати, ані Беббідж. Вона була похована у сімейному склепі поруч із батьком. Її мати встановила на її честь пам'ятник, на якому був вибитий сонет «Райдуга», написаний самою Адою.

     Томас Грем народився в Глазго, Шотландія. Батько Грема був успішним текстильним промисловцем, і хотів щоб його син став священнослужителем у Церкві Шотландії. Замість цього, всупереч бажанню батька, Грем став у 1819 році студентом університету Глазго. Там в ньому прокинувся сильний інтерес до хімії. 

     У 1826 році, після отримання ступеня магістра мистецтв (Master of Arts), він покинув університет. Згодом працював в різних коледжах і університетах: у 1827-1828 роках в Единбурзькому університеті, з 1829 року – в університеті Глазго (з 1830 - професор), в 1837 –1855 роках – професор Лондонського університетського коледжу. Останні 15 років життя (1854–1869) Грем займає посаду директора Монетного двору.

Член Лондонського королівського товариства. У 1836 році Лондонське королівське товариство нагородило вченого однією зі своїх вищих нагород – Королівською медаллю; в 1850 році Грем був удостоєний цієї нагороди вдруге.

     У 1841 році Грем став одним із засновників Лондонського хімічного товариства і його першим президентом (1841–1843, 1845–1847). З 1866 року іноземний член-кореспондент Петербурзької академії наук та Шведської королівської академії наук.

Томас Грем помер 16 вересня 1869 року в місті Лондоні.

     Наукова робота

     Томас Грем відомий найважливішими відкриттями в області молекулярних явищ, ставши одним із засновників сучасної колоїдної хімії. Зокрема, він ввів базові терміни нової науки: колоїди, золь і гель. Вивчення процесів дифузії призвело до відкриття газового закону, згідно якого швидкість ефузії газу обернено пропорційна квадратному кореню його молярної маси (закон Ґрема). Він є першовідкривачем діалізу: з допомогою винайденого ним діалізатора йому вдалося розділити колоїди (повільно дифундують і не утворюють кристалів) і кристаллоїди (швидко дифундують і здатні до кристалізації).