Народився вчений 12 листопада 1825 року в селі Маліївка Золотоніського повіту колишньої Полтавської губернії в сім’ї нащадка запорізького козака. Середню освіту здобув у Золотоніському повітовому училищі, потім у Київській другій гімназії. Два роки провчився на математичному відділі філософського факультету Київського університету, потім — у Франції в Коледжі де Франс. У 1862 захищає магістерську дисертацію, в якій уперше систематично описує операційне числення і застосуває його до розв’язання диференціальних рівнянь. У 1866 році захищає докторську дисертацію на тему: «Ріманова теорія функцій комплексної змінної» викликала велику цікавість у науковому математичному світі того часу. Це була одна із найранніших монографій з теорії аналітичних функцій.

     У 1867 році призначений професором кафедри чистої математики Київського університету. Працюючи в Київському університеті, М.Є. Ващенко-Захарченко читав різні математичні курси, в тому числі вищу алгебру, аналітичну геометріу двох та трьох вимірів, теорію визначників, теорію чисел, теорію ймовірностей, варіаційне числення й теорію аналітичних функцій. Він із року в рік удосконалював ці курси, видаючи відповідні друковані рекомендації, написав 12 навчальних посібників, за якими навчалися декілька поколінь студентів. Особливо цінними підручниками, які витримали декілька перевидань, були підручники з алгебраїчного аналізу, аналітичної геометрії двох та трьох вимірів, варіаційного числення, проективної геометрії та ін. Загалом з-під пера вченого вийшло близько 6,5 тисяч друкованих сторінок. Із методичного погляду деякі порушені в його підручниках питання і до цього часу не втратили своєї актуальності. 

     Михайло Єгорович проявив себе також як талановитий педагог. Його наукова школа стала міцною основою тогочасної математичної науки. Серед учнів М.Є. Ващенка-Захарченка були такі відомі вчені, як Б. Букреєв, В. Вельмін, В. Єрмаков.

     Михайло Ващенко-Захарченко захоплювався також історією математики. У 1883 році виходить друком його історичний нарис розвитку геометрії, який називався «Історія математики». Це праця обсягом майже 700 сторінок, в якій автор «об’єднав» роботи 74 учених давнього світу та 42 математика середньовіччя. У 55 років Михайло Єгорович почав вивчати грецьку мову, він прагнув прочитати Евкліда в оригіналі, вивчати праці європейських математиків. Результатом цього стало видання у М. Ващенком-Захарченком у 1880 році перекладу «Елементів» Евкліда з пояснювальним вступом і вагомими тлумаченнями. Нова книга повністю виправила недоліки попередніх перекладів, її було редаговано з погляду останніх відкриттів, зроблених у ХІХ столітті щодо природи принципів елементарної геометрії. Цей переклад став дуже корисним тогочасному студентству, а також цікавим з погляду науки. Остання брошура вийшла, коли вченому було 83 роки. 

     Помер Михайло Єгоровичо 27 серпня 1912 року.

     Вся наукова й педагогічна діяльність М. Ващенка-Захарченка була пов’язана з Київським Університетом, де він працював протягом 40 років. Михайло Єгорович був першим в Київському університеті істориком математики. Сучасники називали його справжнім реформатором галузі методики викладання математики. А його підручники вирізнялись оригінальністю та новизною матеріалу, живою та доступною мовою викладу. Своїми працями та педагогічною діяльністю М. Є. Ващенко-Захарченко зробив вагомий внесок у розвитку математичної науки в Україні.

 

 

     Народився Георгій 18 листопада 1900 року в Боярці. Родина Кістяківських була знаною в Україні. Дід – професор права та відомий адвокат, батько – професор філософії та член УАН. Початкову та середню освіту хлопець здобував у Києві.  Майже відразу після школи 1918-го він став до лав Добровольчої армії і два роки воював проти більшовиків. За Української держави гетьмана Скоропадського навіть був призначений уповноваженим у справах майна. Та невдовзі більшовики заарештували юного "біляка” й кинули до в’язниці. Утім, Георгію вдалося втекти з-під варти й він попрямував до Криму, а звідти – до Туреччини й Сербії, де жив його дядько. Саме він порадив небожу вступити до університету й надав матеріальної підтримки. Звідти він перебрався   до Німеччини, де у 1921 році  вступив до Берлінського Університету, а  за три з половиною роки пройшов увесь навчальний курс. У 25 років захистив докторську дисертацію з фізичної хімії. Але невгамовний вчений не зупинився на досягнутому й за рік опинився в Принстонському університеті США. А за чотири роки його запросили до Гарварду. Там учений працював на одному з факультетів, і у 1933 році він отримав посаду ад’юнкт-професора. Того ж року Джордж (саме так він тепер звався) отримав американське громадянство. Коли почалася Друга світова і був запущений проєкт "Мангеттен" Кістяківский очолив відділ вибухових речовин засекреченої лабораторії для створення атомної бомби. Одразу по переїзді до Штатів Георгій одружився з Хільдегардою Мебіус, шведкою за походженням, яка за два роки народила чоловікові доньку Віру. У майбутньому дівчинка стане членкинею Американського фізичного товариства та Американської асоціації сприяння розвитку науки. Першою жінкою-професоркою фізичного факультету в Массачусетському технологічному інституті та Лабораторії ядерних наук. Активно боролася за залучення жінок в науці. Кістяківська стане фахівчинею з експериментальної фізики частинок та спостережної астрофізики.

     Народився Микола Мельник 20 листопада 1875 р. в селі Довжанці, що біля Тернополя. Його батько був малоземельний селянин, мати — старшою сестрою відомого музиколога, книгознавця і релігійного діяча Володимира Домета Садовського.

     Після закінчення чотирикласної сільської школи Микола Мельник продовжує навчання у Тернопільській гімназії, а потім — після обов'язкового відбування однорічної військової служби — на природничому відділі Віденського університету.

     Блискуче закінчивши університет, Микола Мельник отримав грамоту головної президії «Просвіти» про те, що «вписаний в книгу звичайних членів товариства». Згодом на запрошення Крайової шкільної ради Галичини поїхав суплентом, тобто заступником учителя, в першу Перемишльську гімназію з польською мовою навчання. Водночас викладав природознавство на окремих курсах українського інституту для дівчат в цьому ж місті. Улітку 1906 р. Миколу Ілліча переводять до Львова знову ж таки суплентом, відтак постійним учителем в державній українській гімназії, котра містилася на теперішній вулиці С. Бандери, а її філіал — осібно. Власне філіал (на вулиці Пекарській), куди направили молодого викладача, був цілком окремою, щойно організованою гімназією. 1909 р. Мельника прийняли в Наукове товариство імені Шевченка звичайним, а в грудні 1920 р. — дійсним членом Товариства.

     Під час Першої світової війни Мельник як поручик австрійської армії був мобілізований на фронт. Воював недовго: 23 березня 1915 р. російські війська здобули Перемишльську фортецю, і Микола Ілліч опинився в полоні. Побував у Симбірську, Уфі, Челябінську. Після російської революції разом з групою чехів і поляків Мельник повернувся до Львова і з осені 1918 р. до жовтня 1935 працював у тій же гімназії-філіалі. Читав лекції у Львівському таємному університеті. Через цькування польськими владами прогресивних діячів, у жовтня 1935 р. відправлений на вимушену пенсію. Після цього Микола Ілліч продовжував викладати у приватних школах.

     Микола Ілліч Мельник був високо ерудованою людиною, знав латину, англійську, німецьку, французьку, польську й російську мови.

Після приходу в Галичину радянської влади викладає в старших класах біологію і хімію в одній з середніх шкіл, одночасно працює методистом з цих предметів у міському методичному кабінеті. Під час німецької окупації — безробітний.

     По війні Миколі Іллічу без захисту дисертації присвоюють звання доцента, обирають спочатку виконувачем обов'язки завідувача кафедри нижчих рослин Львівського держуніверситету імені Івана Франка, пізніше завідувачем кафедри ботаніки й дендрології Львівського лісотехнічного інституту.

     Микола Ілліч Мельник помер 1 вересня 1954 року.