Євген Оскарович Патон – видатний вчений, який мав блискучий інженерний талант. Саме він створив унікальну українську школу мостобудування, перетворивши цю непросту справу не тільки в складну науку, а й в справжнє мистецтво. Він все своє життя присвятив дуже потрібній і благородній праці – будівництву мостів. Найбільш відоме творіння Євгена Оскаровича носить його ім'я – це знаменитий міст Патона в Києві. Створений ним Інститут електрозварювання вніс серйозний вклад в розвиток безлічі галузей української промисловості, а ціла плеяда учнів Євгена Патона з успіхом продовжила його справу як в Україні, так і в інших країнах.

     Євген Оскарович народився в сім'ї дипломата, проте з юних років його цікавили точні науки, механіка, техніка і все, що з цим пов'язано. Однак найбільше його приваблювало конструювання. Згодом Є. Патон так згадував про свій вибір: «Мене приваблюють не самі по собі точні науки, а можливість їх практичного застосування. Абстрактні числа і формули не для мене. Інша справа – побачити, як ці формули і ряди цифр втілюються в будівельних конструкціях». Він точно знав, що хоче стати тільки інженером, і тому після закінчення гімназії в німецькому Штутгарті відразу ж вступив на інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту. Уже на старших курсах Євгену довіряли дуже відповідальні проєкти, а також залучали до викладання. Втім, вже тоді здібний студент точно знав, чого він бажає. Після закінчення навчання молодого інженера запрошували працювати в найвідоміші компанії Німеччини, але він вважав за краще повернутися додому.

     Закінчивши Петербурзький інститут і маючи на руках два дипломи, Патон поступив на службу в технічний відділ служби шляхів Миколаївської залізниці. Це була одна з головних магістралей країни. Молодому інженеру було доручено проєктувати мости і металеві перекриття. На цьому місці Патон працював майже 10 років і за цей час встиг прекрасно себе зарекомендувати. Правда, в талановитому інженері ніколи не згасала педагогічна іскра, він завжди тягнувся до викладання і прагнув ділитися накопиченими знаннями та вміннями.

    У 1904 році ректор Київського політехнічного інституту Зворикін запросив 34-річного Євгена Оскаровича очолити кафедру мостів. У Києві Патон взявся за справу з усім властивим йому ентузіазмом і відданістю. Перш за все він навів порядок в навчальних справах, в практиці прийому іспитів і виставлення заліків. Євген Оскарович покінчив з прикрою практикою так званого умоглядного викладання, обладнавши навчальні аудиторії необхідною кількістю наочного матеріалу. Майбутні інженери повинні були знати, як виглядає не тільки міст, але й всі його деталі, вони зобов'язані були вміти його сконструювати хоча б в мініатюрі.

     За роки роботи в Київському політехнічному Євген Патон встиг дуже багато: за його проєктами були побудовані мости в Тифлісі (Тбілісі), два мости через річку Рось, пішохідний міст через Петровську алею (більш відомий як «міст закоханих»). Вийшли третій і четвертий томи його фундаментальної праці «Залізні мости», а також окрема не менше серйозна робота «Дерев'яні мости». Підраховано, що в дореволюційний період своєї роботи в КПІ Євген Оскарович видавав в середньому по одній книзі в рік. У 1917 році з-під його пера вийшло цілих два підручника, один атлас креслень і дев'ять наукових статей.

     У роки Першої світової Євген Оскарович тісно співпрацює з військовим відомством. За його проєктом армія для форсування річок використовувала розбірні шосейні і залізничні мости, названі в армії «мости Патона». У 1918 році вийшла в світ одна з найбільш відомих робіт великого конструктора «Відновлення мостів». Під час громадянської війни в Україні Є. Патон не покинув Києва, переживши в ньому численні переходи української столиці з рук в руки. Навіть розстріл однією з протиборчих сторін його рідного брата разом з сім'єю не змусив Євгена Оскаровича емігрувати за кордон. У 1920 р. ним була організована Київська мостовипробовувальна станція, де студенти активно залучалися до практичної роботи. У 1922-24 роках Патон розробив проєкт відновлення ланцюгового моста імені Євгенії Бош у Києві. У 1929 р. кілька навчальних закладів Києва висунули професора КПІ Є. Патона в члени Всеукраїнської Академії наук.

     Всього з 1896 по 1929 рік Євген Оскарович створив 35 проєктів мостів. Він, по суті, заснував вітчизняну школу мостобудування, в основу якої лягли: доцільне проєктування, здешевлення проєктів і будівництва за рахунок новацій в області конструктивних форм і економічності використання металу.

     У 1929 році відбувся дуже важливий поворот у науковій діяльності Євгена Патона. Він з небувалим ентузіазмом захопився проблемами електричного зварювання металів. Ця нова галузь науки і техніки тільки починає розвиватися, але 60-річного академіка абсолютно не лякала перспектива освоєння малознайомої для нього сфери. Звичайно, електрозварювання в ті роки приваблювало багато інженерних умів, оскільки розпочата індустріалізація вимагала будівництва нових об'єктів в гігантських масштабах, до того ж вона виявила всі недоліки клепки металів, яку застосовували раніше. На Заході вже давно перейшли до зварювання, а в СРСР ця галузь все ще не була розроблена на належному рівні. Є. Патон розробив комплексну програму вирішення проблем зварювального виробництва. Оскільки в радянських навчальних закладах зварювальників не навчали, Патон організував у Київському політехнічному інституті окрему кафедру зварювання. Ще він очолив зварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет у Києві. У 1934 р. лабораторія Патона стала першим в світі спеціалізованим науково-дослідним інститутом зварювання. Євгеном Оскаровичем було сформульовано і реалізовано положення про те, що НДІ технічного профілю повинен, крім власне наукових підрозділів, включати в себе і конструкторське бюро з експериментальними майстернями.

     На початку 1930-х років вийшли перші монографії Є. Патона, в яких узагальнювались основні принципи розрахунку і проєктування зварювальних конструкцій. У 1932 році під керівництвом іменитого академіка була розроблена автоматична зварювальна головка для зварювання відкритою дугою. У 1934 році на базі своєї лабораторії і комітету Євген Патон організував перший в світі Інститут електрозварювання Академії наук УРСР. Вчений також став автором поточного методу зварювальних робіт, технології зварювальних робіт особливої складності і в особливих умовах, розробником промислової потокової лінії. Навіть у 70-річному віці Євген Патон зумів відкрити секрет і освоїти методи електрозварювання під флюсом. Робота інституту була найтіснішим чином пов'язана з виробництвом. Всі новітні розробки відразу ж втілювалися в життя.

    Дніпропетровський завод металоконструкцій був першим підприємством, де автоматичне зварювання під флюсом використовувалося для випуску планової продукції – балок для суцільнозварних мостів. Так дві справи життя Євгена Патона – електрозварювання і мостобудування – з'єдналися в одне ціле.

    З початком Великої Вітчизняної війни інститут Патона був евакуйований до Нижнього Тагілу. Там на «Уралвагонзаводі» Інститут електрозварювання став тісно співпрацювати з Танковим заводом ім. Комінтерну, який прибув з Харкова.Саме тоді патонівці вперше в світовій практиці розробили технологію автоматичного зварювання броні. Міцність «швів Патона» у багато разів перевершувала міцність зварювальних швів будь-якого зарубіжного танка. Навіть при попаданні снаряда, коли броня руйнувалася, шви витримували і не покривалися тріщинами. За це досягнення Євген Оскарович став першим академіком Академії наук УРСР, нагородженим званням Героя Соціалістичної Праці.

    Застосування автоматичного зварювання під флюсом для виготовлення танків збільшило продуктивність праці в 5 разів, а виробництво авіабомб стало повністю потоковим. Німці до кінця війни так і не змогли створити нічого подібного, а у США зварювання під флюсом освоїли лише у 1944 році.

    Після повернення з евакуації до Києва Євген Оскарович продовжував очолювати Інститут електрозварювання. У вересні 1952 року успішно завершилися роботи зі спорудження пятипрогінного цільнозварного автодорожнього моста через протоку річки Німан. У 1950-53 роках Патон керував проєктуванням і будівництвом першого суцільнометалевого 1542-метрового моста через Дніпро, створеного без єдиної заклепки.

    Всього за проєктами академіка Патона було споруджено понад 50 клепаних і 100 зварних металевих мостів, більшість з яких служить людям і до наших днів.

    Цікаві факти про Євгена Патона

    Радянське керівництво платило величезні гроші за необхідні для індустріалізації технології, які доводилося купувати на Заході. Наприклад, за винайдений у США метод електрозварювання під флюсом Москва вже була готова заплатити гігантські на той момент гроші – 8 мільйонів доларів. Однак академік Патон порадив не поспішати платити за те, до чого можна і самим додуматися. І дійсно, дуже скоро в його інституті освоїли цей спосіб електрозварювання; останнє творіння академіка після його смерті було названо ім'ям Патона. Міст і досі є унікальною спорудою. Довжина його склала 1543 м, складається він з 26 прольотів, ширина проїжджої частини — 21 м; всі балки були змонтовані за допомогою електрозварювання, а при монтажі пролітних блоків зроблено 10 668 швів. Міст Патона був включений Американською академією зварювання в список видатних інженерних споруд;

   Євген Патон завжди відрізнявся небувалою пунктуальністю і внутрішньою дисципліною, чого вимагав і від інших. Під час перебування на посаді керівника кафедри він міг особисто перевіряти, хто зі студентів запізнився на першу пару, і був вкрай суворий до порушників, в тому числі і до власного сина.

     Заслужений професор Київського університету, член-кореспондент Петербурзької академії наук В.П.Єрмаков був запрошений до КПІ для читання лекцій з математики в 1898 р. Через рік на засіданні Ради КПІ у доповіді про результати першого року діяльності інституту його директор В.Л.Кирпичов наголосив на необхідності клопотати перед вищим начальством щодо призначення В.П.Єрмакова на посаду завідувача математичної кафедри.

     Це призначення було дуже вдалим. В.П.Єрмаков у ті часи був найвидатнішим київським математиком – ученим і педагогом. Він закінчив у 1868 р. курс Київського університету і був залишений для підготовки до професорського звання. Навчався за кордоном – у Берліні та Парижі. У 1870 р. відкрив нову ознаку збіжності числових рядів. З 1873 р. працював у Київському університеті доцентом, екстраординарним професором, ординарним професором. У 1874 р. захистив магістерську дисертацію "Загальна теорія інтегрування лінійних диференціальних рівнянь вищих порядків частинними похідними та ін.", у 1877 р. – докторську "Інтегрування диференціальних рівнянь механіки". У 1879–1881 рр. опублікував лекції з інтегрування диференціальних рівнянь і теорії ймовірностей, а також роботу "Теорія подвійно-періодичних функцій". У 1897 р. видав монографію "Теорія абелевих функцій". В.П.Єрмаков активно займався суспільною діяльністю. Він був одним із засновників Київського математичного товариства і Вищих жіночих курсів, у 1884 р. заснував "Журнал элементарной математики", який через два роки було реорганізовано в "Журнал опытной физики и элементарной математики". На цьому виданні виховувалось не одне покоління українських математиків. У цьому журналі з'явилися перші публікації учня Прилуцької гімназії Георгія Вороного і  студента Петербурзького університету Дмитра Граве, які згодом стали відомими математиками.

     У КПІ В.П.Єрмаков запровадив викладання таких нових математичних дисциплін, як елементи диференціальної геометрії, теорія диференціальних рівнянь, елементи теорії ймовірностей, наближені обчислення та ін., які є обов'язковими в сучасних математичних курсах. Учений сприяв вивченню в КПІ логарифмічної лінійки – одного з головних обчислювальних інструментів того часу. Якщо в ті часи студенти зазвичай лише слухали лекції з математики, то В.П.Єрмаков запровадив практичні заняття з математичних дисциплін, на яких студенти розв'язували задачі і отримували пояснення зі складних питань курсу. Ці заняття проходили під керівництвом асистентів – згодом відомих учених – І.І.Белянкіна, Г.В.Пфейффера, П.В.Воронця, М.О.Столярова, С.П.Шейнберга, К.Ф.Абрамовського та ін. Форми і методи проведення практичних занять неодноразово обговорювалися на засіданнях комісії з математики. Наголошувалося, що саме на таких заняттях студент мав можливість долучитися до наукової роботи.

     У КПІ В.П.Єрмаков проводив дослідження в таких популярних на той час галузях математики, як алгебра, теорія векторів, теорія ймовірностей, варіаційне числення, теорія звичайних диференціальних рівнянь. Крім того, він охоче пропонував теми своїх наукових праць тим, хто бажав їх досліджувати, передаючи їм усі свої результати, матеріали, книжки, і допомагав своїми порадами.

     Завдяки В.П.Єрмакову теорія диференціальних рівнянь стала одним із головних напрямів наукової школи КПІ. Ці дослідження продовжив його учень Г.В. Пфейффер, який у 1899–1909 рр. викладав у КПІ, а потім академік АН УРСР М.П.Кравчук – зав. кафедри математики КПІ у 1930–1937 рр.

В.П.Єрмаков одним із перших київських математиків працював у галузі теорії ймовірностей разом з професором київського університету М.Є.Ващенком-Захарченком. Він розробив курс лекцій, що базувався на останніх досягненнях Петербурзької математичної школи, зокрема П.Л. Чебишева. Розвивав метод найменших квадратів, у 1905 р. видав монографію на цю тему.

     Його ім'ям названа Золота медаль Світу

     У Парижі в сім'ї процвітаючого комерсанта Анрі Жоліо 19 березня 1900 народилася шоста дитина - Жан Фредерік Жоліо.

У десять років хлопчика віддали вчитися в школу-інтернат. Через сім років він приїхав поховати батька і залишився в Парижі. Він стає студентом спочатку Школи Лавуазьє, а потім - Вищої школи фізики і прикладної хімії. Останню він закінчив кращим в групі.

     Після проходження обов'язкової військової служби Фредеріка призначають асистентом Марі Склодовської-Кюрі в Інституті радію Паризького університету. Незабаром одружується з дочкою Марі та П'єра Кюрі - Ірен Кюрі, яка працювала в цьому ж інституті. Цікаво, що тільки через роки після укладення шлюбу подружжя стало носити загальне прізвище - Жоліо-Кюрі. У 1930 році Фредеріку присвоюється лікарське звання, а вже в 1935-му сімейний науковий дует удостоюють Нобелівської премії з хімії «за виконаний синтез нових радіоактивних елементів».

Фредерік продовжує працювати в Інституті радію і створює в паризькому колежі де Франс нову лабораторію, в якому відділи хімії, фізики та біології могли працювати в тісній співпраці.

     У період фашистської окупації він перебував в русі Опору. Аж до 1944 року (коли йому самому довелося ховатися) він використовував можливості своєї лабораторії для виготовлення радіоапаратури і вибухових речовин для борців Опору.

     Зі звільненням Франції Жоліо-Кюрі стає директором Національного центру наукових досліджень, творцем і першим керівником Комісаріату з атомної енергії Франції. Незважаючи на дуже високий авторитет Жоліо-Кюрі, як вченого і адміністратора, його членство в комуністичній партії викликало невдоволення, і в 1950 році Жоліо-Кюрі усувають від керівництва створеним ним Комісаріатом з атомної енергії. Але в цьому ж році його обирають на посаду президента Всесвітньої Ради Миру.

     Наукова робота і активна політична діяльність не заважали Фредеріку бути люблячим чоловіком, турботливим батьком двох дітей. У хвилини відпочинку глава сім'ї грав на фортепіано, малював пейзажі. Важким ударом для нього стала смерть Ірен в 1956 році. Він замінив дружину в якості викладача в Сорбонні, директора Інституту радію. Також він контролював будівництво на південь від Парижа нового інституту в Орсе. Але перенесений двома роками раніше вченим вірусний гепатит дав про себе знати і 14 серпня 1958 року великий учений помер у Парижі від внутрішнього крововиливу.