Жорж Шарпак
(1 серпня 1924 – 29 вересня 2010)
1 серпня виповнюється 100 років з дня народження
фізика, лауреата Нобелівської премії француза українсько-єврейського походження
Жоржа Шарпака (Георгія Харпака)
Про місце народження Георгія Шарпака (Харпака) можна віднайти різну інформацію – це і Польща, і Сарни, і Дубровиця. Таке різночитання пояснюється тим, що народився майбутній Нобелівський лауреат у маленькому містечку Дубровиця, яке входило до складу Сарненського повіту(нині Рівненська область).
Георгій Шарпак (Харпак) народився 1 серпня 1924 року в єврейській сім’ї. Родина батька жила в Сарнах із часів його заснування, коли воно стало залізничним центром.
З дев’ятирічного віку хлопець просиджував довгі часи в муніципальній бібліотеці, перечитуючи багато літератури. Своїми швидкими успіхами він зобов’язаний творам Ж. Верна, О. Дюма, Ф. Купера та інших відомих письменників.
Семилітнім Георгій зламав ногу і лікар порадив батькам звернутися до фахівців у Варшаві. Так почалися мандри по світах. Пошуки кращої долі змусили родину виїхати до Палестини. Потім, у 1931 р., сім’я переїздить до Франції та оселяється у Парижі. Там ім’я Георгія зазвучало як Жорж. У Парижі їх чекав брат батька з родиною, який на перших порах їм багато допоміг. Двоюрідна сестра Жаніна швидко допомогла Григорію опанувати французьку мову. Це була уже шоста мова, якою він оволодів.
Георгій розпочав навчання у середній школі. У 1938 році підліток вступив до ліцею Святої Луїзи в Монпельє, де його застала Друга світова війна. 19-літнім Георгій вступив до Руху Опору, за що його арештували й кинули до фашистського концтабору Дахау. Протягом року його життя висіло на волосині, але він вижив завдяки знанням мов.
Після війни Жорж отримав громадянство Франції, закінчив ліцей, здобув ступінь бакалавра у вищій гірничій школі. Під час навчання в коледжі Де Франс відвідував лекції Фредеріка Жоліо-Кюрі, працював у його лабораторії. Так експериментальна фізика захопила молодого вченого. У 1955 році Жорж Шарпак отримав ступінь доктора наук у галузі ядерної фізики. З 1959 року він почав працювати в Європейському центрі ядерних досліджень у Женеві. Вченому доводилося часто виїздити за кордон, читати лекції. Тут він і зітнувся з проблемою: прізвище Харпак іноземцям було важко вимовляти. Так з’явився Жорж (Джордж) Шарпак, який згодом став членом Французької академії наук, почесним доктором чотирьох найшановніших університетів світу.
У 1964 році Шарпак винайшов знамениту багатодротову пропорційну камеру – «камеру Шарпака», що стала прототипом детектора часток, який використовують у сучасних велетенських прискорювачах.
На відміну від лічильника Гейгера, цей прилад дозволяє не тільки визначити величину іонізації, але й встановити точні координати проходу електронних часток. Камера Шарпака відкрила новий напрямок у створенні вимірювальних приладів у ядерній фізиці, а загальні принципи та технічні новації використовуються й у прискорювачах елементарних часток, зокрема у Великому адронному колайдері.
У 1992 році за цю розробку Георгій Шарпак отримав Нобелівську премію з фізики. Про свій винахід Шарпак сказав: «Така собі невеличка штуковина 10 на 10 сантиметрів, яка принесла мені світове визнання, оскільки поєднання цього детектора з комп’ютером збільшує швидкість збору інформації в мільйони разів».
Премія дала необхідні кошти для створення власного малого підприємства з розробки нового типу детектора, за допомогою якого можна досліджувати структуру ДНК і проводити дослідження ракових пухлин.
29 вересня 2010 року у Парижі помер Жорж Шарпак, лауреат Нобелівської премії, винахідник так званих «камер Шарпака».
Геннадій Васильович Книшов
(6 серпня 1934 – 1 листопада 2015)
6 серпня виповнюється 90 років з дня народження
українського кардіохірурга, доктора медичних наук,
професора, академіка НАН України Геннадія Васильовича Книшова
Геннадій Васильович Книшов — український кардіохірург, доктор медичних наук (1975), професор (1984), академік НАН України (відділення молекулярної біології, біохімії, експериментальної і клінічної фізіології, травень 2006), академік АМНУ (хірургія, березень 1994), академік РАМН.
Книшов Геннадій Васильович народився 6 серпня 1934 року в м. Дебальцево Донецької області. Його життєвий шлях є зразком служіння Батьківщині та самовідданої наполегливої праці хірурга і вченого.
Геннадій Васильович у 1958 році закінчив Донецький медичний інститут за спеціальністю «лікувальна справа» і розпочав своє трудове життя лікарем-хірургом Донецької обласної клінічної лікарні. У 1962 р. вступив до аспірантури клініки серцевої хірургії, Київського НДІ туберкульозу та грудної хірургії, де під керівництвом М.М.Амосова захистив кандидатську, а пізніше докторську дисертацію, присвячені хірургічному лікуванню тяжких набутих вад серця, проходив навчання та стажування у кращих клініках світу: США, Англії, Німеччини та інших країн.
Книшов Геннадій Васильович — учень М.М.Амосова, Д. Кулі, М.Де Бекі. Став одним із провідних вчених-хірургів України і з 1988 року очолив Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. М. Амосова НАМН, який підняв до рівня найбільших кардіохірургічних центрів світу, що виконав понад 150 тисяч операцій на серці, серед яких особистий внесок Книшова Г. В. перевищив 5 тисяч операцій, він першим в Україні виконав операцію аорто-коронарного шунтування при ішемічній хворобі серця.
Геннадій Васильович був засновником нових напрямів та організатором серцево-судинної хірургії в Україні, сприяв розвитку вищої медичної та медико-інженерної освіти, очолював спеціалізовану вчену раду із захисту дисертацій за спеціальністю 14.01.04 — «Серцево-судинна хірургія», автор 505 наукових праць, а також монографій, підручників, винаходів. Підготував 40 докторів і кандидатів наук, брав участь в організації десятків регіональних кардіохірургічних центрів.
Геннадій Васильович заснував та очолив Асоціацію серцево-судинних хірургів України (1992 р.), щорічник наукових праць Асоціації серцево-судинних хірургів України.
Також він був постійним членом: Президії наукової ради НАМН України, Ради Українського Форуму, Вищої Академічної Ради загальнонаціональної програми «Людина року», Європейської асоціації серцево-торакальних хірургів, Американської асоціації торакальних хірургів, редакційних рад 11 провідних вітчизняних і закордонних періодичних наукових видань.
Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки Книшов Геннадій Васильович за видатні особисті заслуги перед Українською державою, за розвиток медичної науки, створення національної кардіохірургічної школи, багаторічну самовіддану працю удостоєний звання Герой України з врученням ордена Держави, нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, орденом «Знак Пошани», Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, удостоєний звання «Людина року – 2003» в номінації «Наука», премії імені М.М. Амосова за 2005 рік, нагороджений Золотою медаллю академіка РАМН О.М.Бакулєва — за видатний внесок у розвиток серцево-судинної хірургії.
Геннадій Васильович Книшов помер 1 листопада 2015 р. на 82 році життя.
Семюел Пірпонт Ленглі
(22 серпня 1834 – 27 лютого 1906)
22 серпня виповнюється 190 років з дня народження астронома,
авіаційного інженера, астрофізика, фізика, винахідника, бортінженера,
пілота американця за походженням Семюела Пирпонта Ленглі
Семюел Пірпонт Ленглі народився 22 серпня 1834 р. у Роксбурі (шт. Массачусетс). У 1951 р. закінчив латинську школу Бостона, був асистентом в Обсерваторії коледжу Гарварда, потім викладав математику у Військово-морській академії США. У 1867 став директором Обсерваторії Алегейні і професором астрономії Західного Університету Пенсільванії, сьогодні відомого як Університет Піттсбурга, обіймав цю посаду до 1891 року, навіть у той час, коли він уже став третім Секретарем Смітсонівського інституту в 1887 році.
У 1886 Ленглі отримав медаль Генрі Дрейпера від Національної академії наук за дослідження в галузі фізики сонця. Його публікація 1890 р. про спостереження в інфрачервоному спектрі в Обсерваторії Алегейні в Піттсбурзі спільно з Ф. Вірі використовувалася С. Арреніусом для перших розрахунків парникового ефекту.
Ленглі вів роботу зі створення першого літального апарату важчого за повітря. Його моделі літали, проте дві його спроби здійснити пілотований політ закінчилися невдало. Ленглі почав експериментувати з моделями літаків з гумомотором та планерами у 1887 році. Він побудував «круту руку» (функціональний аналог аеродинамічної труби) і великі літальні машини з невеликими паровими двигунами.
Перший успіх прийшов до нього 6 травня 1896 року, коли його непілотована Модель № 5 летіла майже кілометр після запуску катапультою з човна на річці Потомак. Незважаючи на те, що цей політ був некерованим (а це важливий момент для розвитку авіації), історики авіації вважають, що це був перший у світі впевнений політ оснащеного двигуном апарату важчим за повітря. 11 листопада того ж року його модель № 6 пролетіла понад 1,5 кілометра.
Ці польоти були стабільними і підйомна сила була достатньою для польоту такого апарату. У 1898 році, завдяки успіхам своїх експериментів, Ленглі отримав грант збройних сил США в сумі 50 000 дол і 20 000 дол від Смітсонівського інституту на розробку пілотованого літака, який він назвав «Аеродром» (від двох грецьких слів, що в перекладі означають «повітря» »). Коли Ленглі дізнався від свого друга Октава Шанюта про успішні польоти планера братів Райт 1902 року, він спробував зустрітися з ними, але вони ввічливо відмовили йому.
На відміну від братів Райт, чий апарат міг злітати тільки проти сильного вітру і мав приземлятися на тверду землю, Ленглі проводив випробування при штилі над поверхнею води, на річці Потомак. Для запуску літака була потрібна катапульта. Апарат не мав шасі, літак мав приземлятися на воду після закінчення польоту. Ленглі залишив роботу над проектом після двох аварій відразу після зльоту 7 жовтня та 8 грудня 1903 року. Під час першої спроби, за словами Ленглі, крило підрізав дріт, внаслідок чого літак упав у Потомак; під час другої спроби апарат зруйнувався відразу після того, як вилетів із катапульти. Менлі обидва рази благополучно виловили з річки. Газети змагалися одна з одною в описі цих невдач.
Після серйозної модифікації "Аеродром", пілотований Гленном Кертіссом, здійснив політ завдовжки кілька сотень футів; з одного боку, Ленглі намагався оскаржити патент братів Райт, а з іншого — це була спроба інституту Смітсона залишити пріоритет створення першого літака за Ленглі. Проте суди підтримали патент. Політ Кертісса став приводом для Смітсонівського інституту демонструвати "Аеродром" у своєму музеї як "перший у світі пілотований літак, здатний до стабільного вільного польоту". Фред Говард писав: «Це була справжнісінька брехня, але вона підтверджувалася думкою поважного Смітсонівського інституту і згодом потрапила в журнали, історичні книги та енциклопедії, на превелике розчарування знайомих з фактами.» (Howard, 1987). Дії Смітсонівського інституту викликали ворожнечу, що тривала десятиліттями, з живим братом Райт, Орвіллом.
Ленглі не мав можливості використовувати головне досягнення братів Райт — керування літаком, а апарат був надто великий, щоб пілот міг ним керувати, змінюючи положення центру важкості свого тіла. Таким чином, якби "Аеродром" полетів так само стабільно, як і модель до цього, Менлі б загрожувала серйозна небезпека, коли некерована машина почала б знижуватися, особливо, якби вона приземлилася не в річку, а на тверду поверхню.
Ленглі був засновником Смітсонівської астрофізичної лабораторії.
У 1886 році отримав премію Румфорда за роботи направлені на розуміння суті енергії випромінювання.
Упродовж 1887-1906 років займався дослідженнями з аеродинаміки, конструюванням апаратів для польоту в атмосфері.
Помер Семюел Пірпонт Ленглі 27 лютого 1906 року в місті Айкен, Південна Кароліна
У 1964 р. Міжнародний астрономічний союз надав ім'я Семюела Ленглі кратеру на видимому боці Місяця.
