8 липня виповнюється 205 років з дня народження полярника,

дослідника канадської арктики, адмірала британського флоту,

 ірландця за походженням,Френсіса Леопольда Мак-Клінтока.

      Френсіс Леопольд Мак-Клінток народився в Ірландії у місті Дандолку 8 липня 1819 року. З дитинства хлопчина мріяв про незвідані світи, морські подорожі. Тож у 1831 році, коли йому виповнилось лише 12 років, Френсіс Леопольд вступає до Королівського військово-морського флоту волонтером. 

      Перед хлопцем відкрився цілий світ, який він завзято став досліджувати. 1848–1854 рр. брав участь у експедиціях до Канадського Арктичного архіпелагу у пошуках зниклої експедиції Дж. Франкліна. 

      У 1848-1849 рр. Френсіс Леопольд брав участь в експедиції Джеймса Росса до протоки Барроу. 

      У 1849-1851 рр. молодий дослідник зимував на острові Принца Уельського у загоні Гораціо Остіна. Дослідивши звички аборигенів, вперше в практиці західноєвропейських полярників використав ескімоські нарти зі собачою упряжкою. Таким чином Мак-Клінток здійснив багато санних поїздок загальною протяжністю 1300 км. 

      На острові Бічі він виявив перший зимовий табір зниклої експедиції Франкліна. Під час цих поїздок першим обстежив і наніс на карту всю берегову лінію острова Мелвілл. У 1852—1854 рр. під час експедиції Белчера, на судні «Інтрепід» дістався островів Мелвілла та Принс-Патріка. Своє четверте плавання (1857–1859) до Канадської Арктики Мак-Клінток здійснив за дорученням дружини Франкліна на судні «Фокс». Через тяжкі погодні умови, скутість води кригою, експедиція не змогла вийти до океану. 242 дні полярники провели в Баффиновій затоці, намагаючись вижити. Наступного ж року їм вдалось пройти через затоку Ланкастер до затоки Белло. Під час однієї санної мандрівки, Мак-Клинток знайшов на острові Кінг-Вільям (арх. Земля Короля Вільгельма) майно та залишки членів експедиції Франкліна. Знайшлось також єдине писемне повідомлення в металічній банці, в якому йшлося про причини гибелі експедиції.

      Повернувшись до Англії, учасники експедицій Белчера і Мак-Клура  були  віддані  під суд.  Френсіса Леопольда Мак-Клінтока було виправдано і нагороджено грошовою премією.

      Свою останню подорож видатний полярник описав у своїй книзі Подорож Фокса в арктичних морях: розповідь про відкриття долі сера Джона Франкліна та його супутників (англ. The Voyage of Fox in Arctic Seas: Narrative of Discovery of Fate of Sir John Franklin and His Companions; Лондон, 1859). Згодом Руал Амундсен здійснив своє плавання Північно-Західним проходом, керуючись даними Мак-Клінтока та Белчера.

Після закінчення подорожей продовжив службу в Королівському військово-морському флоті і 1884 року вийшов у відставку в чині адмірала.

      Помер Френсіс Леопольд Мак-Клінток 17 листопада 1907 року в Лондоні.

12 липня виповнюється 170 років з дня народження

 американського бізнесмена і винахідника, засновника компанії Eastman Kodak.

       12 липня 1854 р. в селі Уотервиль (недалеко від Ютики) в родині Джорджа Вашингтона Істмена та Марії Кілбурн народився син. Хлопчика назвали Джорджем. Коли майбутньому винахіднику виповнилось 5 років, батьки продали будинок і переїхали до Рочистера. Згодом маєток, в якому жила родина Істменів перевезуть до Музею графства Джинеси (м. Мамфорд, штат Нью-Йорк).

       Батько Джорджа мріяв заснувати торговий коледж, та не встиг: відразу після переїзду помер. Для родини Ітсменів почались скрутні часи. Джорджу довелось покинути школу у 14 років і заробляти на прожиття. Працював кур’єром у страховій компанії, за копійки. Щоб заробляти більше, хлопцю довелося навчитись працювати зі страховими полісами. Вечорами юнак займався самоосвітою: вивчав бухгалтерію. Наполегливість юного Джорджа дала свої плоди – родина подолала скруту. 

       Ітсмен був пристрасним мандрівником. У 24 роки, відпочіваючи у Санто-Домінго та захопившись красою міста, забажав зняти краєвиди на фотоплівку. Юнак вирішив придбати фотоапарат та був розчарований його незручністю та громіздкою конструкцією. Апарат Джордж не купив, але з цього моменту всі його думки та мрії були зайняті фотографією. Майбутній винахідник мріяв спроектувати зручний та простий у використанні фотоапарат. Почалась робота над фотографічним приладом нового покоління.

       У 1879 р.  Джордж Істмен побудував машину для виготовлення сухих броможелатинових фотографічних платівок, а з вересня 1880 року почав випускати самі фотопластинки. У 1883 році його фірма випустила рулонну плівку, яка підходила практично до всіх фотоапаратів зі скляними пластинками. У 1884 році партнерство Істмен-Стронг дало початок новій фірмі — «Компанії з виробництва сухих пластинок і фотоплівки».

       Влітку 1888 р.  був випущений перший фотоапарат під маркою Kodak. Він являв собою невелику ящикову камеру: затвор був з однією витримкою, об'єктив з постійною діафрагмою давав  різке  зображення від 2,5 м до нескінченності, а заряджався фотоапарат плівкою на 100 кадрів. Його повна вартість становила 25 доларів.

       І, нарешті, 4 вересня 1888 Kodak був зареєстрований як товарний знак. У 1889 р. було створено концерн Eastman Company, а з моменту реєстрації в Нью-Йорку  1892 року  мала назву Eastman Kodak Company. У  1901 р. компанія була зареєстрована в американському штаті Нью-Джерсі під назвою Eastman Kodak Company of New Jersey, під яким вона існує й донині.

       Відомий бізнесмен Джордж Істмен приділяв особливу увагу рекламі компанії:  особисто писав рекламні тексти для першої продукції  Kodak. Його улюблене гасло: «Ви натискаєте кнопку — ми робимо все інше».  Цей всім відомий слоган красувався на фасаді фабрики в Рочестері, а також у численних рекламних проспектах.

       Відомо, що успішний бізнесмен і винахідник  піклувався про своїх працівників - вони мали високу зарплатню. Та цим  Ітсмен не обмежився: він став першим, хто ввів допомогу по догляду на пенсії, страхування життя та допомогу по непрацездатності для своїх робітників.

       Інстмен мав широке коло інтересів. Він знався на мистецтві і став засновником Істменівської школи музики, прекрасно грав на піаніно,  мав велику приватну колекцію картин. Джордж Ітсмен знаний як щедрий меценат. Він відомий своєю благодійною діяльністю, особливо допомогою стоматологічним клінікам та університетам.

       14 березня 1932 року на сімдесят восьмому році життя Джордж Істмен трагічно помер. Славетний винахідник, бізнесмен і меценат був похований на території заснованої ним компанії Kodak в Рочестері.

 16 липня виповнюється 120 років з дня народження

 українського фізика-теоретика, автора протон-нейтронної моделі атомного ядра.

     16 липня (за старим стилем) 1904 р. у  родині полтавських інтелігентів народився первісток Дмитро – майбутній вчений. Родина Іваненків була не пересічною: батько - журналіст і письменник, мати – вчителька, молодша на два роки сестра Оксана — знана українська дитяча письменниця і перекладачка, двоюрідний брат — Горбань Микола Васильович — історик, архівіст, письменник. Світове ж визнання  здобув саме Дмитро, прославивши свій рід і Україну на весь світ.

       Закінчивши гімназію у Полтаві, шістнадцятирічний юнак продовжує навчання в Полтавському інституті народної освіти (нині — Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка), одночасно  працює в астрономічній обсерваторії Полтави; викладає фізику і математику в трудовій школі. Згодом Дмитро Іваненко продовжив навчання у Харківському університеті. З 1923 по 1927 рік навчається  у Ленінградському університеті.

       Блискуче завершивши освіту, Дмитро Дмитрович у 1929—1931 рр. обіймає посади завідувача теоретичного відділу Українського фізико-технічного інституту в Харкові, завкафедри теоретичної фізики Харківського механіко-машинобудівного інституту, є професором Харківського університету.

       Іваненко стрімко увірвався у світ науки. Вже з 1931 по 1935 рік працював у Ленінграді старшим науковим співробітником  Ленінградського фізико-технічного інституту, завідувачем кафедри фізики Ленінградського педагогічного інституту імені М. В. Покровського. Водночас у 1932-1935 рр.  займався редакторською діяльністю в Ленінградському відділенні Державного техніко-теоретичного видавництва. Під редакцією Дмитра Дмитровича вперше російською мовою вийшли книги класиків сучасної фізики — Луї де Бройля,  Вернера Гейзенберга, Поля Дірака, Ервіна Шредінгера, Арнольда Зоммерфельда, Артура Еддінгтона та інших.

       Сталінські репресії тридцятих років не оминули й видатного  українця.

       У 1935 р. вчений був заарештований і засуджений «особливою трійкою» НКВС на три роки. Як «соціально небезпечний елемент» направлений у Карагандинський виправно-трудовий табір.

       Через рік табір було  змінено на заслання до Томська. Дмитро Дмитрович вважав, що його врятував вчений Микола Вавилов.

       Навіть у  засланні  Іваненко викладав на кафедрі теоретичної фізики Томського університету, був завідувачем кафедри. Потім, в 1939-1940 рр. — завкафедри теоретичної фізики Свердловського університету. 25 червня 1940 року в фізичному інституті Академії наук СРСР Дмитро Дмитрович захистив докторську дисертацію за темою «Основи теорії ядерних сил».

       Після захисту дисертації, вченому дозволили повернутися до Києва. Іваненко очолив кафедру теоретичної фізики у Київському державному університеті імені Тараса Григоровича Шевченка. У 1943 р. Іваненка запрошують на посаду професора фізичного факультету Московського державного університету. Там Дмитро Іванович і працював до останніх років свого життя. Відомо, що у квітні-серпні 1945 р. вчений «перебував у лавах Радянської армії в Німеччині». Однак, чим займався в окупованій нацистській Німеччині вчений - загадка. Припускають, що фізик-ядерник залучався НКВС до вивчення трофейних документів і матеріалів німецької ядерної програми. З 1944 року за сумісництвом завідував кафедрою фізики Тімірязєвської сільськогосподарської академії, де керував роботами з використання атомної науки в біології та сільському господарстві. 

Однак у 1948 р. був звільнений з академії. Дмитро Дмитрович Іваненко не забував рідний край: систематично бував в Україні на «Всесоюзних конференціях з теорії квантових полів та елементарних частинок» в Ужгородському університеті. Помер 30 грудня 1994 року в Москві. Дмитро Дмитрович Іваненко зробив фундаментальний внесок у розвиток багатьох розділів ядерної фізики, теорії поля та теорії гравітації. Він запропонував нову метричну геометрію (геометрія Іваненко — Ландау — Клера), спільно з Георгієм Гамовим вивів рівняння Шредінгера. Разом з Володимиром Фоком поклав початок фундаментальному узагальненню рівняння Дірака на Ріманову геометрію (1928), разом з Амбарцумяном висунув ідею дискретного простору (1930), яка стала підґрунтям сучасної квантової теорії поля.

       Світове визнання здобув у травні 1932 року, коли першим запропонував протон-нейтронну модель атомного ядра: на основі аналізу експериментальних даних він припустив, що ядро складається лише з протонів і нейтронів.

       Видана в 1949 році праця Д. Д. Іваненка і А. О. Соколова «Класична теорія поля» стала першим сучасним підручником з теорії поля.

       У 1980 році нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора «за заслуги в розвитку науки і підготовці висококваліфікованих кадрів».

       У 2009 році кафедрою загальної фізики фізико-математичного факультету Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка була організована і проведена Міжнародна наукова конференція «Д. Д. Іваненко — видатний фізик-теоретик, педагог» за підтримки Міністерства освіти і науки України, Інституту теоретичної фізики НАН України імені М. М. Боголюбова, Національної академії наук України