Фріц фон Опель(4.05.1889 - 8.03.1971)
4 травня виповнюється 125 років від дня народження
німецького промисловця, ракетного піонера та мотогонщика.
Фріц фон Опель народився 4 травня 1899 року в м. Рюссельсхаймі (Німеччина) та був єдиним сином Вільгельма фон Опеля та онуком Адама Опеля, засновника компанії Opel, яка у 1920-х роках стала першим німецьким виробником автомобілів, який розпочав конвеєрне виробництво, отримавши прізвисько "німецький Генрі Форд".
Після закінчення Технічний університету Дармштадта за фахом інженер, Фріц фон Опель був призначений директором випробувань автомобільного заводу Opel. На той час він уже був відомий по всій Німеччині як фанат швидкості, часто брав участь у перегонах на катерах, мотоциклах та автомобілях.
Компанія Opel цікавилася авіаційними інноваціями та ракетною технікою. У 1927 році до компанії звертається Макс Вальє, який був ентузіастом ракет.
Вальє шукав когось, хто б підтримав його ракетні експерименти, і знайшов Фріца, який побачив у цій ідеї великий потенціал. Він одночасно отримував рекламу для компанії Opel, за яку відповідав, і міг задовольнити свою потребу у швидкісних перегонах. А для Макса Вальє це був спосіб привернути увагу громадськості до ракетної техніки.
У березні 1928 року Фріц фон Опель став першою людиною, яка сіла в автомобіль з ракетним двигуном і випробувала його. Це була машина Opel RAK-1, яка розвивала швидкість до 75 км/год.
Менш як за два місяці Opel випробував другий автомобіль із ракетним двигуном, відомий як RAK-2, який досяг максимальної швидкості 230 км/год. RАК-2 був таким швидким через прикріплені до нього 24 твердопаливні ракети, які створювали тягу в шість тонн. 23 травня 1928 року Опель сам встановив новий рекорд швидкості, розігнавшись на RAK-2 до 238 км/год.
Натхненний успіхом, Фріц фон Опель продовжив експерименти з ракетними двигунами. У 1928 році було встановлено новий рекорд для рейкових транспортних засобів – 256 км/год для поїзда-ракети Opel RAK-3. Проте потяг зіскочив із рейок на другому рейсі та був повністю зруйнований.
Фріц фон Опель також створив супер-мотоцикл "Монстр", до якого спочатку прикріпив шість твердопаливних ракет. Однак, усвідомивши, що шість ракет не дають мотоциклу достатнього прискорення, він розширив концепцію, довівши загальну кількість ракетного палива до 12 ракет, але експеримент було зупинено з міркувань безпеки.
Потім Фріц фон Опель та Макс Вальє вирішили підняти свої ракетні двигуни у небо. Макс Вальє, який був співзасновником Verein für Raumschiffahrt (Товариства міжпланетних повідомлень), побачив потенціал для космічних польотів ще в 1924 році, коли придумав спосіб допомогти у створенні експериментального рідкого палива. Ідея Вальє полягала в тому, щоб оснастити звичайний літак ракетним двигуном, сподіваючись значно скоротити час міжконтинентальних перельотів.
У 1928 році компанія Opel придбала планер під назвою Ente (від нім. "Качка") і прикріпила до нього ракетні двигуни, створивши таким чином перший у світі ракетоплан. Однак цей літак вибухнув під час випробування ще до того, як Опель встиг на ньому політати. Був замовлений новий літак, який також став відомим як RAK-1, і ось на ньому Фріц фон Опель провів політ 30 вересня 1929 року.
На початку 1930-х років Фріц фон Опель припинив свої ракетні експерименти. Коли компанія його сім'ї була куплена General Motors, він залишив автомобільний бізнес. Опель зі своєю родиною переїхав до Сполучених Штатів та помер у 1971 році, проживши надто довго, щоб побачити висадку людини на Місяць.
П’єр Кюрі(15.05.1859 - 19.04.1906)
15 квіня виконується 165 років від дня народження французького вченого-фізика,
члена Французької Академії наук, лауреата Нобелівської премії з фізики (1903р.),
одного з перших дослідників радіоактивності.
Майбутній вчений народився 15 травня 1859 року в Парижі в інтелігентному сімействі лікаря і дочки багатого фабриканта. Двох синів, старшого Жака та молодшого П’єра, батьки навчали вдома. Вони були добре освіченими людьми та змогли дати дітям якісну освіту.
У дитинстві П’єр виявляв великий інтерес до наук. Він із задоволенням вивчав рослини та тварин і крізь усе своє життя проніс любов до природи. У віці 14 років П’єр несподівано всім захопився точними науками і став додатково займатися з професором математики.
Глибокі знання принесли 16-річному П’єру вчений ступінь бакалавра Паризького університету. Через 2 роки він отримав диплом у Сорбонні, ставши ліценціатом фізичних наук.
У сім’ї не вистачало коштів, аби П’єр зміг відразу вступити на докторантуру, і він був змушений влаштуватися лаборантом у рідному інституті.
Разом із братом Жаком, мінерологом за спеціальністю, П’єр почав працювати в лабораторії мінералогії в Сорбонні. Протягом п’яти років молодий вчений займався фізикою кристалів та вивчав явище магнетизму.
У 1880 році брати сконструювали високочутливий прилад для вимірювання слабких струмів і малих доз електрики. Вони показали, що при стисканні кристала виникає електричний потенціал, п’єзоелектрика. Через рік Кюрі продемонстрували зворотний ефект деформацію кристалів під дією електричного поля.
У 1885 році П’єр розвинув теорію утворення кристалів, досліджував магнітні властивості тіл. Їм було виведено закономірність у цій галузі, яка дістала назву «закон Кюрі». Крім того, П’єр визначив температуру, за якої у заліза зникають феромагнітні властивості, — точка Кюрі.
У 1894 році П’єр Кюрі познайомився з Марією Складовською, яка приїхала з Росії в Сорбонну вивчати математику та фізику. Через рік молоді люди зіграли скромне весілля. В особі Марії Кюрі зустрів не лише вірну дружину, а й колегу, однодумця, наукового опонента. Подружжя разом займалося дослідженнями, їх об’єднала велика любов до науки. У цьому шлюбі народилися дві дочки, Ірен та Єва.
Після відкриття Антуаном Анрі Беккерелем радіоактивності (1896), П’єр Кюрі разом з дружиною, зосередився на вивченні цього явища. У 1898 році вони виявили в урановій смоляній обманці 2 радіоактивні елементи – полоній і радій. Так подружньою парою були встановлені властивості та характер радіоактивного випромінювання.
Свої дослідження з радіоактивності вони проводили не в сучасній лабораторії, а старому сараї з дірявим дахом. Вражає і самовідданість Кюрі, який 1901 року виявив біологічний вплив радіоактивного випромінювання. Піддавши дії радію власне передпліччя, він спокійно робив записи про отримані хворобливі опіки на шкірі.
Під час дослідження випромінювання радіоактивних речовин П’єр Кюрі задіяв магнітне поле. Вчений зміг визначити, що одні частки, що випускаються, заряджені позитивно, інші — негативно, а треті були нейтральними. Таким чином було виявлено альфа-, бета- та гамма-випромінювання.
За своє найважливіше досягнення в галузі фізики — вивчення радіоактивності — у 1903 році П’єр Кюрі отримав Нобелівську премію, яку розділив зі своєю дружиною та Анрі Беккерелем.
Причиною смерті П’єра Кюрі в 19 квітня 1906 став трагічний випадок. Переходячи вулицю у дощову погоду, вчений послизнувся і впав під кінний екіпаж. Колесо розчавило Кюрі голову, і він помер на місці.
Едвард Дженнер(17.05.1749 - 26.01.1823)
17 травня виповнюється 275 років від дня народження англійського лікаря,
що першим винайшов та застосував щеплення від віспи,
яка була довгий час причиною смертності людей.
Едвард Дженнер народився 17 травня 1749 року в містечку Берклі (Англія, Глостершир), був восьмим з дев’яти дітей в сім’ї вікарія.
У 14 років навчався у місцевого хірурга Даніеля Лудлоу. Подальше навчання на лікаря Дженнер продовжив в Лондоні, де вивчав анатомію і працював з пацієнтами.
У 1792 році Дженнер отримав в університеті Святого Ендрю медичну ступінь. У тридцять п’ять років він був уже авторитетним лікарем і хірургом в Глочестершир. Дженнер був знайомий з повір’ям, що існував серед доярок і селян своєї області, що люди, які хворіють коров’ячої віспою — безпечною хворобою рогатої худоби, яка може передаватися й людям, — потім ніколи не заражаються віспою (сама коров’яча віспа не є небезпечною для людей, хоча її симптоми трохи схожі на симптоми дуже слабкої форми віспи). Дженнер зрозумів, що якщо повір’я селян вірно, значить, щеплення людям коров’ячої віспи забезпечать безпечний метод вироблення імунітету проти віспи. Він уважно досліджував це питання, до 1796 став вважати, що повір’я селян справедливо, і, отже, вирішив перевірити його.
У травні 1796 Дженнер зробив щеплення Джеймсу Фіппсу, восьмирічному хлопчику, речовиною, узятим з прищика коров’ячої віспи на руці доярки. Як і очікувалося, дитина захворіла коров’ячої віспою, але незабаром одужала. Через кілька тижнів Дженнер прищепив йому справжню віспу. Як він і сподівався, у хлопчика не було ніяких симптомів зараження.
Після подальших досліджень Дженнер виклав результати своєї роботи в брошурі «Дослідження впливу і ефектів вакцини від віспи» і опублікував її в 1798 році. Саме ця брошура стала основною причиною швидкого прийняття практики вакцинації. Пізніше Дженнер написав п’ять статей, що стосуються вакцинації, і протягом декількох років багато часу присвячував поширенню своєї техніки вакцинації, піклувався про те, щоб її прийняли всюди. Практика вакцинації широко поширилася в Англії і незабаром стала обов’язковою в британській армії і на флоті. Зрештою її прийняли в усьому світі.
Дженнер вільно запропонував свою техніку вакцинації світу і не зробив жодної спроби витягти з неї особисту вигоду. Однак в 1802 році британський парламент в подяку присвоїв йому премію в 10 000 фунтів, а через кілька років нагородив ще 20 000 фунтів. Дженнер став знаменитий на весь світ, і його нагородили безліччю медалей. Він був одружений, мав трьох дітей і прожив до сімдесяти трьох років. Помер Дженнер на початку 1823 року в своєму будинку в Берклі від інсульту.
На честь лікаря названо астероїд «Дженер» та місячний кратер «Дженер»
