Ніклаус Вірт(1934 - 2024)
15 лютого виповнюється 90 років з дня народження швейцарського вченого,
теоретика програмування, розробника декількох мов програмування, в тому числі мови Паскаль
Ніклаус Вірт народився 15 лютого 1934 року в невеличкому місті Вінтертурі, біля Цюриха, у сім’ї Волтера і Гедвіги Вірт. Родина жила біля школи, в якій викладав батько. В домі Віртів була хороша бібліотека, де юний Ніклаус знаходив багато цікавих книг про залізниці, турбіни і телеграф. У дитинстві хлопець захоплювався авіамоделізмом та будівництвом ракет, а захоплення електронікою й системами програмного керування почалося з розробки пристроїв дистанційного управління для авіамоделей. У 1954 році Ніклаус вступив на факультет електроніки Швейцарського федерального технологічного інституту (ETH) в Цюріху, де за чотири роки отримав ступінь бакалавра з електротехніки.
У 1960 –отримав ступінь магістра в Лавальському університеті в Канаді.
З 1963 по 1967 рік Ніклаус Вірт працював доцентом на факультеті комп’ютерних наук Стенфордського університету, потім — професором інформатики Швейцарському федеральному технологічному інституті аж до свого виходу на пенсію в 1999 році.
Працюючи у Швейцарському федеральному технічному інституті разом зі своїми учнями Вірт удосконалював теорію мови програмування загального використання. Він також запропонував методику покрокової розробки програм — від глобального до локального, від загального до часткового, занурення в алгоритм зверху донизу. Ця методика була визнана найсильнішою ідеологією програмування 1970-х років.
Вірт — автор багатьох мов програмування: Euler, PL360, ALGOL-W, Pascal, Modula, Modula-2, Oberon, Oberon-2, Oberon-07.
У 1984 році Ніклаус Вірт став лауреатом найпрестижнішої відзнаки в галузі інформатики – Премії Тюрінга: за розробку серії інноваційних комп’ютерних мов, Euler, ALGOL-W, Modula і Pascal.
Найвідомішою та найбільш поширеною зі створених ним мов є Pascal(1970 р.). До 1990-х вона була найбільш поширеною в академічній та дослідницькій галузях.
Найбільш відомою реалізацією Pascal став компілятор Turbo Pascal (Borland), згодом, в 1990-х на зміну йому прийшло середовище Delphi, яке згодом стало найкращим для створення програм під Windows.
Уже у 2007 році Pascal еволюціонував у PascalABC.NET — мову нового покоління, яка розширює можливості оригінальної і дозволяє програмувати в різних стилях: структурне програмування, об’єктноорієнтоване програмування, функціональне програмування.
1 квітня 1999 Вірт вийшов на пенсію, досягнувши граничного для державного службовця в Швейцарії віку 65 років (ETH – державний ВНЗ, його працівники є держслужбовцями і їх робота підпорядковується відповідним законодавством). Помер 1 січня 2024 року на 89 році життя.
Галілео Галілей(1564 - 1642)
15 лютого виповнюється 460 років італійському філософу, фізику та астроному
Галілей народився 15 лютого 1564 році в Пізі (місто недалеко від Флоренції). Він був старшим сином талановитого музиканта і теоретика музики Вінченцо Галілея. Інтерес до науки в хлопчика пробудився, коли батько продемонстрував йому математичний зв’язок між струною лютні і нотою, яку вона видавала.
У 17 років, після закінчення монастирської школи, Галілей вступив до Пізанського університету, щоб вивчати медицину, але пізніше, зацікавився математикою. За легендою, юнака захопили закони руху, коли він дивився на люстру в Пізанському кафедральному соборі.
У Пізі Галілео Галілей закінчив університет, тут протікали його перші наукові дослідження, і тут же він у віці 25 років зайняв кафедру математики.
Коли Галілей жив в Падуї (1592-1610р.р.), він уклав невінчаний шлюб з венеціанкою Мариною Гамба і став батьком сина і двох дочок. Пізніше, в 1619 році, Галілей офіційно узаконив сина. Обидві доньки закінчили життя в монастирі, куди вони пішли, оскільки через своє незаконне народження не могли розраховувати на вдалий шлюб і гарне придане.
Перебравшись до Флоренції, Галілей познайомився з маркізом Монте. Саме він сприяв вступу Галілея в Болонський університет на роботу викладача математики. Потім в біографії Галілея проходило викладання в Пізанському, а пізніше в Падуанському університеті. То був один із найбільш плідних періодів для вченого. Праця «Механіка» Галілея вийшла в 1593 році. У ньому фізик Галілео Галілей описав свої дослідження падаючих тіл, маятника, висунув нові принципи руху, на противагу динаміці Аристотеля.
Завдяки своєму захопленню астрономією, Галілей довів істинність геліоцентричної моделі будови світу. Потім сам сконструював телескоп. Пристрасть Галілео Галілея до астрономії дозволила йому відкрити багато небесних об’єктів. До вченого приходить слава, визнання.
Філософія Галілея про устрій світу суперечить Святому писанню. Пропагуючи вчення Миколи Коперника, він потрапляє під суд інквізиції, де змушений був виголосити текст зречення. Недовго пробувши у в’язниці, відправляється на батьківщину. Кінематика, опір матеріалів був описаний в останній праці Галілея «Бесіди і математичні докази двох нових наук». Галілей винайшов циркуль, гідростатичні ваги, термометр, мікроскоп, а також багато іншого.
У 1610 році він переїжджає у Флоренцію до тосканського герцога Козімо Медічі II, який дає йому гарну платню як своєму раднику при дворі. Це допомагає Галілею виплатити величезні борги, що накопичилися у нього через видачу заміж двох його рідних сестер.
Останні дев’ять років життя Галілей провів під наглядом інквізиції, яка обмежувала його в наукових контактах і пересуваннях.
Він оселився в Арчетрі поряд з монастирем, в якому знаходилися його дочки, і йому було заборонено відвідувати інші міста. Тим не менш, Галілей все одно займався науковими дослідженнями.
Коли він помер 8 січня 1642 році на руках у своїх учнів Вівіані і Торрічеллі, папа Урбан VIII заборонив урочистий похорон.
Багато років по тому, в 1737 році Галілея все-таки поховали у гробниці Санта Кроче поруч з Мікеланджело, як це і мали намір зробити спочатку.
Дзядик Владислав Кирилович(1919 - 1998)
18 лютого виповнюється 105 років видатному українському математику,
доктору фізико-математичних наук
Владислав Кирилович Дзядик народився 18 лютого 1919 року в селищі Сахновщина, Дар-Надеждинської волості, Костянтиноградського повіту, Полтавської губернії. у 1937 роцi хлопець на «вiдмiнно» закiнчив Сахнiвщинську школу та склав іспити до Київського унiверситету на факультет романської фiлологiї. Коли Владислав складав вступні іспити в університет, його батька заарештували і репресували.
Влітку 1941 роцi, хлопця разом з iншими направили на обороннi роботи до Iрпiня. 19 вересня 1941 року до Києва ввiйшли нiмцi i Владислав
Кирилович опинився в окупованому Києвi без грошей i будь-яких запасiв харчiв. Вимiнюючи речi на продукти, хлопець вiдправився до Сахнiвщини, де влаштувався вчителем математики в місцевій школі.
У 1941-43 роках він був двічі мобілізований до Червоної Армії, обидва рази виходив з оточень. У 1943 році він разом з дружиною був інтернований на територію Німеччини, у місто Бранденбург. 30 квітня 1945 був звільнений Червоною Армією; демобілізований у вересні 1945 року. Після цього усе життя в автобіографії мав зазначати: "перебував на окупованій території", "перебував на території Німеччини у 1943-45 роках".
У 1945–46рр. Владислав Кирилович – вчитель німецької мови, фізики і астрономії у Волоській Балаклії Харківської області. У 1946 році отримав паспорт, і здійснилась його заповітна мрія — він успішно вступив на фізико-математичний факультет Дніпропетровського державного університету.
Протягом усiх п’яти рокiв Владислав Дзядик навчається на вiдмiнно.
У цi роки формуються науковi iнтереси Владислава Кириловича, вiн починаючи вже з першого курсу, займається науковою роботою.
Ще студентом В. К. Дзядик заявив про себе науковій спільноті, коли знайшов розв'язок задачі Фавара, яка довгий час була недоступною. Цей результат першим визнав Сергій Михайлович Нікольський, який з цього часу став вчителем, науковим наставником та старшим другом для Владислава Кириловича на все його подальше життя.
У 1951–53 роках, після закінчення фізмату, Дзядик отримав направлення і працював вчителем у селах Затурці, Луків та Цумань Волинської області.
У 1953 році В.К.Дзядика було зараховано на посаду асистента кафедри математики Луцького педагогічного інституту імені Лесі Українки, де він на різних посадах працював до 1960 року.
У 1955 році Владислав Кирилович блискуче захистив кандидатську дисертацію у Дніпропетровському державному університеті, а у 1960 році захистив докторську дисертацію в Математичному Інституті АН СРСР (м. Москва). За відгуком опонента, С. Б. Стечкіна, В. К. Дзядик розв'язав усі найскладніші задачі теорії функцій. Після тріумфального захисту його запрошували на роботу до Москви, але сім'я обрала Київ.
З вересня 1960 року до кінця життя В. К. Дзядик працював у м. Києві в Інституті математики НАН України. З 1963 по 1990 роки він очолює створений за його ініціативою відділ теорії функцій. Впродовж цього періоду був керівником регулярних семінарів по теорії функцій в Інституті математики НАН України. Владислав Кирилович завжди дбав, щоб тематика відділу охоплювала якомога більшу кількість напрямів. У 1962–68 рр. він за сумiсництвом працював завiдувачем кафедрою математичного аналiзу КДУ iменi Т. Г. Шевченка, у 1967 році йому було присвоєне вчене звання професора.
У 1969 році Владислава Кириловича обрано членом-кореспондентом АН УРСР. Він впродовж багатьох років він був членом редакційної колегії Українського математичного журналу, а також членом спеціалізованої вченої ради.
Науковий доробок В. К. Дзядика складають більш ніж 160 публікацій, серед них 4 монографії, він також є автором новаторського підручника з математичного аналізу. Він зробив фундаментальний внесок у розвиток теорії функцій, створив низку найбагатших ідеями та результатами напрямів у теорії наближення, а також здійснив «зближення і, деякою мірою, синтез ідей та методів теорії наближення функцій, теорії диференціальних та інтегральних рівнянь та обчислювальної математики».
Помер 26 жовтня 1998 року. Похований на Берковецькому кладовищі (м. Київ).
