4 грудня  виповнюється 110 років з дня народження Роберта Адлера -

американського винахідника,

 одного з розробників телевізійного пульта дистанційного керування,

 автора великої кількості патентів.

       Роберт Адлер народився 4 грудня 1913 року в єврейській родині, у Відні (Австрія). Мати -  медик, відповідала за техніку безпеки на виробництві. Батько  -  Макс Адлер, брав активну участь у суспільному та політичному житті, заснував у Відні школу марксизму. Роберт із раннього дитинства цікавився технікою, фізикою, механікою. У 16 років написав наукову працю з радіотехніки. Після успішного закінчення гімназії вступив до Віденського університету. Хлопець мав успіх у всіх дисциплінах, написав 12 наукових праць, проводив експерименти. Але 1938 року фашистська Німеччина анексувала Австрію. Всіх професорів єврейського походження звільняли та переслідували. Незабаром  родина Адлера втекла до Англії, звідки  фізик із рідними перебрався до США.

       У 1941 році  Роберт влаштувався на роботу в компанію Zenith Radio Corporation, яка спеціалізувалася на виробництві телевізорів. У роки війни фірма проводила розробки у сфері радіолокації, але  Адлеру як іноземцю не довіряли та не допускали до військових проєкт. Але талановитий вчений багато працював і успішно просувався кар'єрними сходами. В 1956 році Роберт став помічником директора компанії. Саме в цей час Адлер винайшов сенсаційну новинку – пульт дистанційного керування,  що передає сигнал за допомогою ультразвуку. Також Роберт оснастив пульт кнопкою, яка моментально відключала звук, що особливо сподобалося засновнику компанії Юджину Макдоналду, який ненавидів рекламу і мріяв про те, щоб вимикати звук, поки вона йде. Винахід став неймовірно популярним, за  що у  1997 році Роберт отримав  премію «Еммі».

       У 1974 році Роберта Адлера  отримав Міжнародну нагороду за винахід першого DVD програвача. А 1980-го Адлер став володарем Медалі Едісона за роботу над ультразвуковими налаштуваннями. Після виходу з компанії Zenith Роберт став віце-президентом корпорації Extel, також був професором Іллінойського університету.  У 1982 році вчений винайшов лампу, яку так і назвали «лампа Адлера», згодом її використовували для радіотелескопа. Також став одним із творців різновиду сенсорних екранів.

Крім науки, Роберт Адлер все життя був поціновувачем мистецтва, брав активну участь у культурному житті США. Разом з дружиною Інгрід, він постійно подорожував, вільно розмовляв німецькою, англійською та французькою. Винахідник мав ліцензію пілота, активно займався пішим туризмом та лижним спортом. Навіть у 89 років він катався на лижах та ходив у тривалі походи. Роберт Адлер помер у 94 роки в будинку для людей похилого віку від серцевого нападу.  А за два тижні до смерті подав запит  на свій останній 195  патент.

4 грудня  виповнюється 125 років з дня народження 

 Степана Кожум'яки - українського інженера-мостобудівника, 

філолога, публіциста, дисидента, громадського діяча.

       Народився Степан Кожум’яка в Новомиргороді тодішньої Херсонської губернії (нині місто в Новоукраїнському районі Кіровоградської області). В 1917 році закінчив Єлисаветградські земські педагогічні курси й одержав звання народного вчителя.

       Патріотична позиція юнака проявилася вже під час навчання. Він випускав рукописний журнал «Лісовий струмок». А в одному з номерів помістив допис «Більшовизм», де жорстко критикував радянський лад.

       1922 року під час викладання в Новомиргороді організував з учителів редакційну колегію, яка  видавала  ілюстрований журнал «Перша ластівка». Політичні права українців завжди були на вістрі його пера й у центрі промов. Через це Степана Демидовича звільнили з посади завідувача 4-ї Новомиргородської школи та виключили зі Спілки вчителів. Він вважав незаконним це звільнення, адже фахових чи управлінських питань до нього не було. Вирішив шукати справедливості в Єлисаветградському відділі освіти. Там його скерували на навчання до Одеси.

У  28-річному віці Степан Кожум’яка здобув освіту на факультеті соціального виховання. Ще через два роки закінчив мовно-літературний факультет Одеського інституту народної освіти. 

       Степан завжди  виділявся зовнішнім виглядом і захопленнями. Ходив в національному вбранні, грав на бандурі. Крім того, ніколи не боявся відкрито висловлювати свою політичну та громадянську позицію. Навесні 1928 року його заарештували співробітники Державного політичного управління (ДПУ). На три роки Степана Кожум’яку заслали до Йошкар-Оли. 

       Повернувшись, Кожум’яка зрозумів: викладати дітям українську мову та літературу так, як хотів і відчував, — більше не зможе. Тож закінчив Харківський автошляховий інститут і став мостобудівником. У своїй бригаді він запровадив суворе правило: за кожне лайливе слово штраф — 1 карбованець. На ці гроші купував книжки і дарував робітникам. Вважав, що нормальна людина повинна щодня прочитувати не менше 50 сторінок.

       У 1937-му Степана знову заарештували  за антирадянську агітацію та пропаганду. Цього разу був засланий у Самарлаг Куйбишевської області росії. Провів там довгих десять років. Працював у концтаборі на будівництві авіазаводів, що постачали на фронт літаки І-14 та І-15. Важка робота, хвороби та моральні переживання виснажили чоловіка. 

       В 1942 році Кожум’яку відправили в Самару на спорудження секретного об’єкта — «Бункера Сталіна». Це була спеціальна оборонна споруда на глибині 37 метрів.  Розсекретили її лише в 1990 році. 

       У віці 49 років Степана Демидовича звільнили. Працював вільнонайманим робітником. Доки в 1949 році не був заарештований за політичною статтею втретє. Цього разу було довічне заслання до Красноярського краю. Дозвіл повернутися в Україну отримав тільки після викриття культу особи Сталіна в 1958 році.

       Ще понад 15 років Степан Демидович працював  інженером-автошляховиком у Златополі та Новомиргороді. Під його безпосереднім керівництвом були прокладені важливі автошляхи загальною довжиною 317 кілометрів: Черкаси — Умань, Умань — Гайсин, Гайсин — Брацлав. 

У 1966–1973 роках працював над проєктами та будував мости через річку Велика Вись на Кіровоградщині. Загалом збудував понад десяток мостів. Серед найбільших — 98-метровий міст у Новомиргороді. 

       Степан Кожум’яка не полишав і громадсько-культурного життя. Організував встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в селі Лип’янка на Черкащині. Багато листувався з Борисом Антоненком-Давидовичем, Михайлом Стельмахом, Іваном Романченком, професором філології Володимиром Лазурським. Також публікував у пресі власні спогади з історії Новомиргородщини. Став одним з ініціаторів повернення до української абетки вилученої радянським режимом літери «ґ».

       Кожум’яка завжди наполягав і доводив необхідність відокремлення України як незалежної держави, передбачив здобуття нею суверенітету. Важливе значення в його публіцистиці приділено українській інтелігенції, яка мусить чітко усвідомити своє місце в житті, твердо й повсякчас пам’ятати про обов’язки перед українським народом та суспільством.

       Помер Степан Кожум’яка 31 серпня 1989 року у віці 91 року. Похований у Новомиргороді на центральному кладовищі.

Клод-Луї Бертолле

9 грудня  виповнюється 275 років з дня народження 

Клода-Луї Бертолле - французького хіміка, 

який вперше використав хлор для відбілювання паперу і тканини.

       Народився Клод-Луї Бертолле в Савойському герцогстві у Таллуарі поблизу Агнесі. Навчався в Туринському університеті, де в 1770 році отримав ступінь доктора медицини. Почав працювати практикуючим лікарем та аптекарем. Під час роботи в аптеці захопився хімією. В 1772 році переїхав до Парижа аби продовжити освіту. В столиці Франції працював лейб-медиком при дворі герцога Орлеанського. Відвідував лекції в Паризькому університеті  та отримав місце помічника в університетській лабораторії. У 1780 році був обраний членом Академії наук. У 1784 році був призначений інспектором державних фарбувальних майстерень. 30 квітня 1789 став членом Королівського товариства. у 1792 році Клод Бертолле став комісаром монетного двору. З 1794 року — професор хімії в Нормальній та Політехнічній школах.

       Під час революції займався організацією виробництва селітри, сталі та інших військових матеріалів.

У 1796 році був представником наполеонівської місії в Італії, а в 1798—1799 роках брав участь в Єгипетському поході Наполеона де контролював підготовку хімічної сировини до вивозу у Францію.

       Наполеон високо цінував Клода Бертоле й осипав його почестями. В 1804 році був призначений сенатором округа Монпельє, а в 1805 році науковець отримав титул графа. Однак незважаючи на усе це в 1814 році Бертоле як член сенату голосував за відставку Наполеона. У часи реставрації він не лише зберіг своє положення та привілеї але й отримав титул пера.

        З експериментальних робіт вченого найважливіші пов'язані з вивченням хлору. Бертоле використав на практиці відкриті Шеєле відбілюючі властивості хлору для вибілювання тканин, воску та паперу (1785). Хлорне вибілювання незабаром витіснило інші способи. Вивчаючи дію хлору на різні речовини Бертоле отримав солі хлоратної та гіпохлоритної кислот серед яких був і хлорат калію, названий пізніше на честь вченого бертоллетовою сіллю, вибухову речовину яку можна було використати замість селітри при виробництві пороху.

        У 1786 році Бертолле встановив склад синильної кислоти, а потім і сірководню (1788). Також першим встановив склад аміаку.

        У 1788 році Бертолле відкрив нітрид срібла. Описав метод окислювально-відновлювального титрування (1787).

        У 1786—1787 роках разом з Морво, Лавуазьє та Фуркруа розробив нову хімічну номенклатуру.