Джек Кілбі

Джек Кілбі народився   в Джефферсон-Сіті (США), в сім'ї власника електричної компанії. Хлопчик пішов по стопах батька і після школи почав вивчати електротехніку в Іллінойському університеті.

У 1947 році після закінчення університету він працював у фірмі з виробництва електронних компонентів «Центрлаб»  у місті Мілвокі. 

У 1958 році Кілбі переїхав  у Даллас і влаштувався  в «Тексас Инструментс». Саме тут він починав працювати над зменшенням електронних компонентів і запропонував рішення — інтегральну мікросхему.

Кілбі увійшов до ради директорів компанії  й до самої смерті займався вивченням  цифрової обробки сигналів. Джек Кілбі  є винахідником кишенькового калькулятора і термопринтера (1967).

У 1978–1984 рр.  був професором Техаського  сільськогосподарського  та машинобудівного університету.

За свої заслуги Кілбі був почесним доктором багатьох університетів, отримав медаль Баллантайн, премію Сарнова, премію Зворикіна Національної інженерної академії, премію Брунетті та інші почесні наукові нагороди.

У 1982 році ім'я Кілбі занесено в американський Національний зал слави для винахідників. 

У 2000 році Кілбі отримав також Нобелівську премію з фізики за свій винахід інтегральної схеми в 1958 році в період роботи в Texas Instruments.

Джек Кілбі помер 20 червня 2005 року в Далласі (США).

Олександр Георгійович Івченко

Олександр Івченко народився в місті Великий Токмак Запорізької області в сім'ї робітника-ливарника. Дитячі та юнацькі роки виявили його потяг до техніки, і тому успішним було навчання в 1930-35 роках у Харківському механіко-машинобудівному інституті. 

Становлення Олександра Івченка як конструктора пов'язане з роботою в довоєнні роки на моторобудівному заводі в Запоріжжі. Знаковою стала його участь у модифікації двигуна М-88, коли він разом із колегами знайшов технічне рішення, яке дало змогу істотно підвищити моторесурс двигуна, завдяки чому двигун був прийнятий до серійного виробництва. 

Організоване в 1945 році в Запоріжжі дослідно-конструкторське бюро на чолі з Олександром Івченком створило низку вітчизняних авіадвигунів, використання яких забезпечило прогрес у розвитку авіаційної техніки в наступні десятиліття.

Двигуни нового типу АИ-20 були створені для літаків сімейства АН. Співпраця Олександра Івченка з видатним авіаконструктором Олегом Костянтиновичем Антоновим розпочалася з 1948 року і була особливо плідною. 

У 1960 році за участь у створенні літака Іл-18 з двигунами АИ-20 Олександр Івченко у складі авторського колективу отримує Ленінську премію. В 1962 році за сукупністю виконаних праць Олександр Івченко захищає докторську дисертацію, і його обирають академіком Академії наук УРСР. В 1963 році видатному конструктору присвоюють звання Героя Соціалістичної Праці.

Окремим напрямом діяльності запорізьких моторобудівників стала започаткована Олександром Івченком програма, що мала на меті перенесення авіаційних технологій до наземних застосувань. Ця програма розпочалась зі створення та широкомасштабного промислового випуску в 50-х роках бензопили "Дружба". Потім авіаційні двигуни вперше були модифіковані для застосування в нафтовій та газовій промисловості, при гасінні пожеж тощо. З 1966 по 1968 рік під керівництвом Олександра Івченка авіаційні двигуни типу АИ-20 були трансформовані для створення швидкісних суден на підводних крилах "Буревісник", на повітряній подушці "Сормович", газотурбохода "Тайфун", тобто було сформовано нове покоління швидкісного річкового та морського флоту.

30 червня 1968 року видатного конструктора не стало. Інсульт повторним бумерангом відгукнувся на катастрофу лайнера Іл-18 під Києвом, що трапилася 17 серпня 1960 року і яку Олександр Георгійович пережив особливо важко. І хоча в конструкції двигуна не було виявлено недоліків, за те, що трапилось, він узяв відповідальність на себе.

Борис Євгенович Патон

Народився Борис Євгенович Патон в Києві в родині відомого вченого Євгена Оскаровича Патона (1870—1953 та Наталії Вікторівни Патон (у дівоцтві Наталія Будде, 1884—1971), домогосподарки. 

У 1941 році закінчив Київський політехнічний інститут за фахом інженер-електрик.

З 1942-го Борис Євгенович Патон працював в Iнститутi електрозварювання iменi Євгена Оскаровича Патона,   в 1953 році став директором цього iнституту і очолював його більш ніж 60 років. За цей час інститут виріс у могутній науково-технічний комплекс, у структуру якого входять науково-дослідний інститут, конструкторсько-технологічні й експериментальні підрозділи, три дослідних заводи, а також інноваційні організації, науково-інженерний і атестаційний центри. 

Під керівництвом Б.Є. Патона і за його безпосередньою участю в Інституті проведено глибокі дослідження й отримані значні результати в розробці прогресивних технологій невід’ємного з’єднання й обробки металів і неметалів в різних умовах. 

 Фундаментальні дослідження Б.Є. Патона та його учнів заклали основу для створення нової галузі металургії - спеціальної електрометалургії. Завдяки їй стало можливим лиття особливо чистої спеціальної сталі та сплавів, кольорових металів, отримання унікальних композиційних матеріалів. Відкрилися перспективи для створення новітніх конструкційних і функціональних матеріалів XXI століття. Борис Євгенович зробив великий внесок у створення нових типів зварних конструкцій, індустріальних способів зварювання магістральних трубопроводів, великогабаритних резервуарів для зберігання нафти, кожухів доменних печей, висотних баштових конструкцій. 

Академік Б.Є. Патон першим почав і розвинув дослідження з використання зварювальних процесів в космічній технології, виконаних космонавтами при орбітальних польотах кораблів і в умовах відкритого космосу. Він - визнаний лідер у цій області. 

Під його керівництвом співробітники Інституту і вчені-медики винайшли новий спосіб з'єднання (зварювання) м'яких тканин людини і тварин, що широко використовується нині в хірургічній практиці. 

В 1962 році Борис Євгенович Патон став президентом Національної академії наук України  і в її історії розпочався новий період, який згодом вивів українську науку на передній край світової науки. З часом Академія стала своєрідною візитною карткою України. 

Борис Євгенович Патон є автором і співавтором понад 720 винаходів (500 іноземних патентів), більш як 1200 різноманітних публікацій, 20 наукових монографій...

27 листопада 2018 року з нагоди 100-річчя Патона українська пошта випустила в обіг марку «100 років Борису Патону».

Помер 19 серпня 2020 року у віці 101 року в Києві, де й народився. Був похований 22 серпня в одній могилі з батьками на Байковому кладовищі.