(1813 - 1858)

15 березня виповнюється 210 років з дня народження  Джона Сноу

- британського лікаря, який перший обчислив дозу ефіру і хлороформу при операціях,

один із засновників епідеміології.

      Джон Сноу народився 15 березня 1813 року в сім'ї скромних робітників. У дитинстві він жив в одному з найбідніших кварталів свого міста Йорку, в Англії..
      Він був найстарішим з дев'яти братів, а батько працював у місцевих вугільних дворах. Через сімейні обставини Джон змушений був шукати роботу в юному  віці.     
      Молодий Сноу  здобув початкову освіту у рідному місті. У  14 років він почав навчатися у відомого хірурга Вільяма Хардкасла. Завдяки цій роботі Сноу зміг змінити своє життя.
      Хлопцю допоміг його дядько, який був близьким другом Хардкасла. На той час Хардкасл був особистим лікарем Джорджа Стефенсона, винахідника парових машин. Ці стосунки значно полегшили Сноу продовження навчання далеко від Йорка.
      У 1833 році вперше став помічником на практиці, а до 1836 року він працював у різних місцях.
      Наприкінці 1836 року молодий хірург Сноу відправився до Лондона, щоб вступити до Гантерської медичної школи. Лише через рік він знайшов роботу в Вестмінстерській лікарні. Наступного року, 2 травня 1838 року, Сноу прийняли до Королівського коледжу хірургів Англії.
      Мине ще кілька років, перш ніж він зможе закінчити Лондонський університет, ступінь він здобув лише в 1844 році. У 1950 році він вступив до Королівського коледжу лікарів, незалежного закладу з коледжу хірургів.
      Основним захопленням Сноу стала робота над хірургічним знеболенням, і згодом саме його визнали першим у світі професійним анестезіологом. Сноу першим із лікарів провів наукові дослідження ефіру. Намагаючись вирішити проблему дозування анестетика, він провів багато експериментів (у тому числі й на собі), під час дослідів він винайшов і спеціальний інгалятор для ефіру. Він першим почав використовувати анестезію при пологах
      1847-го Сноу видав першу книгу із загальної анестезії під назвою 'Про інгаляцію ефіру' (On the Inhalation of Ether).
      Втім, анестезія не була єдиним досягненням вченого - Джон Сноу назавжди увійшов у історію медицини як і піонер-епідеміолог. Саме він був першим лікарем, який заявив про поширення холери водним шляхом.
      Відомо, що епідемії холери в ті часи були дуже частим явищем в Англії, вони забирали дуже велику кількість людських життів. Так, у 1848 році, призупинивши всі інші заняття, доктор Сноу направив усі свої зусилля на з'ясування причин виникнення та поширення холери.
      В ті часи роль мікробів у розвитку інфекційних захворювань ще не розглядалася – вважалося, що холера та інші захворювання передаються у вигляді «міазмів», які знаходяться у шкідливих повітряних випарах (іншими словами – повітряно-краплинним шляхом).
      Попрацювавши над цим питанням, Сноу дійшов однозначної думки – одним із головних (але не єдиним) джерелом холери є вода. Важливим матеріалом його дослідження стала звичайна водонабірна колонка, що знаходиться на Broad Street; саме після дослідів і спостережень за цим джерелом Сноу і довів велику істину - збудник, що викликає холеру, передається не повітряно-краплинним шляхом, а через шлунково-кишковий тракт.
      Джон Сноу завжди намагався вести  здоровий спосіб життя. Він був вегетаріанцем, стриманим і завжди пив воду після  фільтрації.
У 1830 Сноу став членом руху за тверезість. У середині 1840-х його здоров'я погіршилось і він повернувся до споживання м'яса. Він так ніколи й не одружився.
      Сноу переніс інсульт 10 червня 1858 року під час роботи у своєму лондонському офісі. На той час йому було 45 років.  16 червня 1858 відомий лікар помер. Його було поховано на Бромптонському цвинтарі.   

       Народився Рудольф Дізель 18 березня 1858 року в Парижі у сім’ї баварських іммігрантів. На початку франко-прусської війни того ж року вони були змушені покинути Францію та оселилися в Лондоні, де Дізель відвідував англійську школу. Перед закінченням війни мати Дізеля відправила 12-річного Рудольфа до Аугсбурга до тітки з дядьком.
       У віці 14 років Дізель написав листа батькам, в якому повідомив, що хоче стати інженером. Він був одним з найкращих учнів класу, і в 1873 році, здобувши базову освіту, вступив до Промислової школи в Аугсбурзі. Через два роки Рудольф отримав запрошення на навчання  від Королівського Баварського політехнічного університету в Мюнхені, яке прийняв всупереч бажанням своїх батьків. У січні 1880 року Дізель закінчив університет із найвищою академічною відзнакою і повернувся до Парижа, де допомагав колишньому викладачеві із Мюнхена Карлу фон Лінде в проєктуванні та будівництві сучасного холодильно-льодового заводу. Через рік Рудольф став директором цього заводу.
       Дізель розумівся у термодинаміці, мав теоретичні та практичні знання з паливної ефективності. Він знав, що до 90 % енергії палива в паровій машині витрачається даремно. Його робота в галузі конструкції двигунів була спрямована на підвищення коефіцієнтів корисної дії.
         З 1893 до 1897 року Генріх фон Буц, директор MAN SE в Аугсбурзі, дав Рудольфу Дізелю можливість випробувати та розвинути свої ідеї. 10 серпня 1893 року на базі виробництва компанії MAN розпочалися випробування прототипу першого дизельного двигуна. Хоча перше випробування було невдалим, серія вдосконалень і наступні випробування призвели до успішних результатів.  Перший дизельний двигун запрацював у 1897 році, зараз демонструється в Німецькому технічному музеї в Мюнхені.
        Двигун відрізнявся порівняно високим ККД, але працював на дорогому гасі та мав низку конструкційних дефектів. Після деяких вдосконалень, внесених у 1898-1899 роках, двигун почав надійно працювати на дешевому пальному (нафті) і набув широкого застосовування у промисловості та на транспорті, що стимулювало швидкий розвиток промислової революції.
 Двигуни Дізеля почали використовувати для живлення трубопроводів, електричних і водних установок, автомобілів та вантажівок, морських суден, на шахтах, нафтових родовищах, заводах та в трансокеанському судноплавстві. Більш ефективні та потужніші двигуни дозволили човнам стати більшими, швидшими  та продавати більше товарів за кордон.
        Рудольф Дізель отримав патенти на свій двигун у Німеччині та інших країнах, включаючи США.  Його було внесено до Автомобільної зали слави в 1978 році.
        До кінця 19 століття Дізель став мільйонером, але невдалі інвестиції наприкінці життя залишили його в боргах.
        У 1913 році Рудольф Дізель зник по дорозі до Лондона, коли на океанському пароплаві повертався з Бельгії, щоб відвідати «закладку нового заводу з виробництва дизельних двигунів і зустрітися з британським флотом щодо встановлення його двигуна на їхні підводні човни. Обставини його зникнення та смерті досі залишаються нерозгаданими.


       Пол Ердеш (іноді – Пал Ердеш) народився 26 березня 1913 року в Будапешті. Був він старшим сином в інтелігентній єврейській родині, обидва його батьки викладали математику. Не дивно, що сам Пол, бувши сином шкільних вчителів, дуже рано зацікавився цифрами. Розповідають, що 4-річний Пол часто дивував  гостей, підраховуючи, скільки секунд вони прожили з моменту свого народження.
       Математичний талант хлопця  приніс йому багато перемог у школі – він виграв не одну математичну олімпіаду. Ще в школі Пол став читачем математичного журналу KoMaL, дружбу з яким він зберіг на все життя. Вже ставши відомим математиком, Ердеш часто публікував там власні статті, які залучили до математики не одне покоління угорських школярів.
       Пізніше Ердеш став студентом Університету Будапешта ім. Лоранда Етвеша.Його дисертація  була присвячена одночасному узагальненню двох класичних результатів про розподіл простих чисел – теореми Діріхле про прості числа в арифметичних прогресіях та постулату Бертрана.
       Подальше життя Пола Ердеша проходило в постійних мандрівках, які почалися ще в середині 1930-х років. Дивакуватий математик з'являвся на математичних конференціях по всьому світу, залишався там якийсь час, потім писав кілька статей і знову вирушав у свої "математичні мандри".
         Взагалі, до вельми широкої зони інтересів Пола Ердеша входили комбінаторика, теорія графів, теорія чисел, математичний аналіз, теорія наближень, теорія множин і теорія ймовірностей.
         Пол Ердеш став володарем багатьох математичних нагород, у тому числі премії Вольфа (Wolf Prize) та призу AMS Cole Prize.
         Його називають одним із найнестандартніших і найцікавіших математиків XX століття.
         У нього не було сім'ї та дітей, не було навіть певного місця проживання, не кажучи вже про постійний заробіток. Не було у Пола навіть будь-якого майна, крім того, що могло вміститися в його легендарній валізці.
         Він продовжував їздити по всій земній кулі у віці 50, 60, 70 і навіть 80 років, виступаючи на конференціях та семінарах, і продовжуючи публікувати свої статті. Говорили, що він публікував щороку стільки статей, скільки «нормальний» математик не може опублікувати  за все життя. Так, загалом Пол Ердеш опублікував щонайменше 1500 статей. До речі, це не єдиний оригінальний рекорд Ердеша – інший, не менш кумедний він поставив за кількістю співавторів – їх Пола мала не менше 500 осіб.
         20 вересня 1996 року 83-річний Пол Ердеш помер від серцевого нападу. Був він у той момент у Варшаві, де проходив симпозіум з теорії графів. За день до смерті Ердеш якраз дописав свою останню статтю.
         Похований Пол Ердеш на своїй батьківщині, у Будапешті.
         Цікаво, що оригінальний рекорд Ердеша за кількістю опублікованих у співавторстві статей породив у математичному середовищі жартівливе поняття – 'число Ердеша'. Так, число Ердеша - це довжина найкоротшого шляху від людини до Ердеша по спільних роботах.