Слідкуйте за нами

06-02-2023
Лео Сілард
(1898 – 1964)

11 лютого виповнюється 125 років з дня народження Лео Сіларда 
- американського фізика угорського походження, одного з творців першого атомного реактора. 

       Лео Сілард народився в Будапешті в сім'ї інженера. Після закінчення реального училища в 1916 вступив до Технічного університету в Будапешті, але незабаром був призваний до армії до артилерійських військ. У 1920 році перебрався до Німеччини, навчався в Технологічному університеті в Берліні, потім у Берлінському університеті, де відвідував лекції з фізики, які читали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс фон Лауе. У 1922 закінчив університет з відзнакою, два роки працював у Хімічному інституті кайзера Вільгельма, займався експериментами з рентгенівської дифракції. У 1924 став асистентом Нобелівського лауреата Лауе у Берлінському інституті теоретичної фізики, у 1927—1932 працював у Берлінському університеті.
       1926 року спільно з Альбертом Ейнштейном запропонував варіант конструкції абсорбційного холодильника. 1928-го запропонував ідею лінійного резонансного прискорювача. В 1929 році запропонував ідею циклотрона. 1934-го запропонував принцип автофазування.
       1934 року  виявив ефект руйнування хімічного зв'язку під дією нейтронів, що здобув популярність як ефект Сіларда-Чалмерса.
       У 1939 році обґрунтував можливість розвитку в урані самопідтримуваної ядерної реакції при поділі ядер урану. А також одним з перших довів, що в процесі ділення ядер урану випромінюються вторинні нейтрони. Спільно з В. Зінном отримав значення середнього числа вторинних нейтронів на один акт поділу.
        У 1942-1946-х рр. як співробітник Металургійної лабораторії Чиказького університету брав участь в Мангеттенському проєкті. У 1946 став професором Чиказького університету, займався дослідженнями з біофізики та молекулярної біології. У 1953 заснував лабораторію молекулярної біології в університеті Чикаго. У 1954 р. запропонував механізм регуляції ферментів за принципом негативного зворотного зв'язку, в 1959 р. створив теорію процесів старіння, запропонував спосіб діагностики лейкозів, методику променевої терапії. Займався вивченням регулювання клітинного метаболізму, імунологією, дослідженням функціонування центральної нервової системи.
        У 1945 році підписав звернення до влади США («Звіт Франка») з проханням не проводити атомні бомбардування японських міст.
        Сілард  написав збірку наукової фантастики «Голос дельфінів та інші оповідання» (1961).
        У 1959 відзначений премією А.Ейнштейна «Атом для миру».
        Помер Сілард у Ла-Джолі (Каліфорнія) 30 травня 1964 року.


П'єр Бугер 
(1698 – 1758)

16 лютого виповнюється 325 років з дня народження П'єра Бугера - французького вченого, одного із засновників фотометрії.
Відомий працями з теорії корабля, геодезії, гідрографії та інших галузей знань.
Розробив методи вимірювання сили світла.
Встановив закон ослаблення світла (закон Бугера-Ламберта-Бера).

        П'єр Бугер народився в місті Ле-Круазік (Нижня Бретань) у сім'ї Жана Бугера і Франсуази Жоссо. Батько зробив великий вплив на формування особистості сина. Жан Бугер був «королівським професором гідрографії», що відповідало посадовим особам на морській службі, які мали право на викладання. Він був видатним для свого часу знавцем морської справи, добре знав фізику і математику. Написаний ним повний курс навігації витримав два видання (1698 і 1706 рр.).
        П'єр навчався в єзуїтському колегіумі — закритому навчальному закладі з шестирічним терміном навчання, причому показав особливі здібності до точних наук. Він ще не закінчив навчання, коли помер батько, залишивши йому і братові скромний маєток. Після суворого іспиту п'ятнадцятирічний П'єр отримав посаду, яку обіймав батько. Одночасно з викладанням він продовжував поповнювати свої знання фізики, астрономії та морської справи. У 1730 році Бугер був переведений королівським гідрографом до Гавру. У 1731 році Французька академія прийняла його до свого складу зі званням «приєднаного» (що можна приблизно порівняти з нинішнім званням члена-кореспондента), а на початку 1735 року ввела у свій основний склад (так званих довічних «членів-пенсіонерів»).
         У 1735 році Академія наук вирішила відправити дві експедиції — одну в екваторіальну Америку (в Перу), іншу до полярного кола, в Лапландію, з метою визначення довжини градуса меридіана в як можливо найвіддаленіших за широтою точках і таким чином експериментально розв'язати  питання — чи відхиляється форма Землі від сфери. Опублікована Бугером за рік до цього робота про форму Землі сприяла призначенням його одним з керівників експедиції в Перу. Другим був призначений Шарль Марі де ла Кондамін, член Академій в Парижі та Берліні, астроном і досвідчений мандрівник. Північна експедиція виявилася відносно короткою — вона тривала 15 місяців. Експедиція південної групи тривала багато років, проходила у надзвичайно складних гірських умовах і, до того ж неодноразово піддавалася нападам місцевого населення.
        У результаті ретельних вимірів було отримано, що довжина 1° на екваторі становить 110,6 км. Спільно з результатами північної експедиції, що отримала для 1° величину 111,9 км ці вимірювання дозволили підтвердити гіпотезу про форму Землі як сфероїда. На честь цієї події була навіть викарбувана медаль, на якій зображений Бугер, що спирається на земну кулю і злегка її сплющує.
       Бугер повернувся до Франції в червні 1744 року. Досвід тривалих морських переходів сприяв проведенню ним нових досліджень у корабельній справі та навігації.
       Останні два роки життя, бувши вже тяжко хворим, Бугер працював над своїм найвідомішим твором — «Оптичним трактатом про градацію світла», істотно переробленим і доповненим в порівнянні з виданим в 1729 році «Дослідженням градації світла» У серпні 1758 року він відвіз рукопис видавцеві, але побачити його надрукованим йому вже не довелося. Через кілька днів після поїздки, 15 серпня 1758 П'єр Бугер помер.


Микола Коперник
(1473 – 1543)

19 лютого виповнюється 550 років з дня народження Миколи Коперника - польського астронома, математика, фізика, правника,
дипломата, економіста та лікаря.
Автора геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.

       Микола Коперник з’явився на світ в польському місті Торунь на Віслі. Він був четвертою дитиною в сім'ї. Після смерті батька під час епідемії чуми вихованням племінника займався його дядько, єпископ Лукаш Ваченроде, брат матері. Миколай здобув блискучу освіту – спочатку він навчався на факультеті мистецтв Ягеллонського університету в Кракові, потім – на юридичному факультеті Болонського університету,  де вивчав громадянське та церковне право, і в Падуанському університеті, де студіював медицину. В університеті Феррари одержав ступінь доктора богослов'я.
       На батьківщину Коперник повернувся наприкінці 1503 року й оселився у Лідзбарку-Вармійському, а потім став каноніком у Фромборку – місті рибалок на Віслі. Попри завантаження церковними справами, Коперник проводив астрономічні дослідження. Свої попередні гіпотези щодо світобудови він виклав у "Малому коментарі", написаному приблизно в 1516 році. Проте цікавився він у ті часи не лише астрономією: саме Коперник спроєктував і організував спорудження у Фромборку гідравлічної машини, яка постачала воду до будинків містян, а згодом узяв участь у запуску польського монетного двору. А ще серед навколишнього люду Микола Коперник був відомий як лікар, який допомагав безкоштовно. У 1519 році йому довелося навіть виступити на боротьбу з епідемією чуми. Крім того, Коперник був і художником – нині в Ягеллонському університеті в Кракові зберігається копія його автопортрета з автографом.
        Під час війни з хрестоносцями, в листопаді 1520 року Коперник був обраний адміністратором володінь капітулу в Ольштині та Пененжно. В короткий термін він зміг значно укріпити замок-фортецю. Під його командуванням невеликий гарнізон Ольштина зумів відстояти та захистити місто. Після підписання пакту про мир у квітні 1521 року Коперника призначено комісаром Вармії, а восени 1523 року – канцлером капітулу.
На початку 1530-х років робота Коперника над створенням нової теорії та її оформленням у праці "Про обертання небесних сфер" була в основному закінчена. До того часу майже півтора тисячоліття проіснувала система побудови світу, автором котрої був давньогрецький учений Клавдій Птолемей. Коперник же вважав, що людина сприймає рух небесних тіл так само як і рух різноманітних предметів на Землі, коли вона сама рухається. Спостерігачу, який знаходиться на Землі, здається, що Земля нерухома, а Сонце рухається навколо неї. Насправді ж, і першим математично довів це саме Коперник, це Земля рухається навколо Сонця і протягом року робить повний оберт по своїй орбіті. Лише коли великий польський учений був при смерті, друзі принесли йому перший надрукований примірник книги "Про обертання небесних сфер". А 24 травня 1543 року Миколай Коперник помер.
       Книгу Коперника оголосили єретичною. Її було занесено до "Індексу заборонених книг", де вона перебувала до 1833 року. Утім, світова слава не обійшла видатного польського вченого. Його теорія стала підґрунтям для багатьох досліджень у галузі астрономії та механіки й отримала розвиток у працях Іогана Кеплера, Ісаака Ньютона та інших, і, врешті-решт, її повсюдне визнання стало найкращим пам'ятником Копернику.
       Упродовж довгого часу місце поховання Миколи Коперника було невідомим. Лише 2008 року за допомогою аналізу ДНК вдалося з'ясувати, що вчений похований у кафедральному соборі міста Фромборка.

Коментарі: Залишити коментар
 
X