Народився Ніколя Леблан в муніципалітеті Івуа-ле-Пре (департамент Шер), в родині директора металургійного   заводу. З молодості захопившись медициною, Ніколя вступив до Паризької хірургічної школи, де окрім медицини   викладали також і хімію.
        У другій половині XVIII століття в країнах Європи розпочалася промислова революція. Перші нововведення   прийшлися на текстильну галузь: розробки ткацького верстата (1760) та прядильної машини (1768 - 1779). Вихідну   сировину -  бавовну  необхідно було очистити, випрати та пофарбувати. Для здійснення цих операцій промисловість   вимагала великих кількостей соди. Також значний попит на соду мала скляна промисловість.
        На той час методи добування соди були досить дорогими. Тому в 1775 році Французька академія наук оголосила конкурс на розробку дешевого способу отримання соди з морської солі. Леблан здобув перемогу у цьому конкурсі та отримав патент на «Спосіб перетворення глауберової солі на соду». Свою технологію одержання соди Леблан запропонував герцогу Пилипу Орлеанському, у якого працював особистим лікарем. У 1789 році герцог підписав з ученим угоду і виділив йому двісті тисяч срібних ліврів на будівництво заводу.
         Содовий завод, відкритий в 1791 році в передмісті Парижа Сен-Жені називався "Франсіада - Сода Леблана" і щодня виробляв: 100-120 кілограм соди. Під час Французької революції 1793 року герцога Орлеанського стратили, а власність конфіскували, содовий завод і сам патент Леблана націоналізували. Лише за сім років першовідкривачеві повернули розорений завод, відновити який йому вже не вдалося.
         Довгий час Леблан перебував на межі психічного зриву через багаторічну невтомну працю та боротьбу за права на свої відкриття. 16 січня 1806 року наклав на себе руки у містечку Сен-Дені.



        Каміль Герен народився в Пуатьє в сім'ї скромного достатку. Його батько помер від туберкульозу в 1882 році (як   і  ружина, у 1918 році). Каміль  вивчав ветеринарну медицину в Національній ветеринарній школі Альфора з 1892 по   1896 рік.  Бувши студентом працював помічником  патологоанатома Едмона Нокара.
        У 1897 році Каміль Герен вступив до Інституту Пастера де Лілля (Лілль , Франція)    і почав співпрацювати з   його директором, французьким лікарем, бактеріологом та імунологом Альбертом Кальметтом (1863–1933). Починав як   технік, відповідальний за приготування сироватки Кальметта ( протиотрути проти укусів змій ) і вакцини проти віспи. У   1900 році був підвищений до керівника лабораторії. Після цього, з 1905 по 1915 і з 1918 по 1928 рік, він присвятив   себе дослідженням вакцини проти туберкульозу, у тісній співпраці з Кальметтом, до своєї смерті в 1933 році.
        У 1905 році Герен  виявив, що паличка туберкульозу великої рогатої худоби, Mycobacterium bovis , може   імунізувати тварин, не викликаючи хвороби. Відтепер він і Кальметт розробляли способи ослаблення патогенної   активності Mycobacterium, використовуючи послідовні перенесення культури. У 1908 році, після успішного отримання імунологічно активного препарату, який можна було б використовувати для виробництва вакцини, Каміль Герен опублікував разом з Кальметтом результати того, що було названо БЦЖ.
        У 1919 році його знову підвищили, цього разу до начальника служби. Нарешті, в 1921 році, після 230 пасажів культури БЦЖ, вони отримали ефективну вакцину, яку можна було використовувати для людей. 
        У 1928 році Каміль Герен переїхав до Парижа, щоб стати директором туберкульозної служби в Інституті Пастера.
        З 1939 року -  віце-президент Національного комітету захисту від туберкульозу. У 1948 році Герен був головою Першого міжнародного конгресу з БЦЖ.
        У 1949 став президентом ветеринарної академії Франції, а в 1951 обраний президентом медичної Академії.
        У 1955 році Французька академія наук присудила йому Гран-прі в галузі науки.
       Помер у пастерівському шпиталі в Парижі.


        Луї Пастер народився в місті Доль (Франція) в сім’ї шкіряника Жана Пастера.  Хлопець закінчив коледж, Паризьку   вищу школу і в 1847 році склав іспити на звання доцента фізичних наук, а через рік захистив лікарську дисертацію   після чого робив препаратором у Вищій нормальній школі. 
        У 1854 році Пастер отримав призначення до Лільського університету і разом із сім’єю переїхав до Лілля, столиці   французького виноробства.
        Виноробством люди займалися тисячі років і  зрозуміти не могли, чому псується пиво, прокисає вино, чому буряк,   що забродив, замість того, щоб дати алкоголь, іноді перетворюється на смердючу жижу. Тоді вважали, що бродіння –   суто хімічний процес. Пастер дні і ночі  проводив на спиртовому заводі, вивчаючи буряковий сік. Остаточний висновок   був такий: мікроскопічні істоти перешкоджають спиртовому бродінню.
        Луї Пастер зрозумів, що дрібні палички, видимі тільки в мікроскоп, – це величезний світ живих істот, і вони   потребують вивчення. Так розпочиналася мікробіологія.
        Французькі винороби звернулися до Луї Пастера з проханням допомогти їм з хворобами вина і він в 1864 р. приступив до вивчення цього питання. Результатом його дослідження явилася монографія (1865р.), в якій Пастер показав, що захворювання вина викликають різними мікроорганізмами і кожна хвороба має особового збудника. Варто було нагріти вино до 60 градусів і деякий час підтримувати цю температуру, як мікроби, що викликали псування вина, гинули. Вино не втрачало при цьому ні смаку, ні інших властивостей. Цей метод названо пастеризацією. Він і сьогодні застосовується для обробки молока та інших продуктів.
        Пізніше Луї  Пастер знайшов спосіб боротьби із хворобою шовковичних черв’яків. Це було спасінням для шовківництва у Франції. Луї Пастер уберіг країну від мільйонних збитків.
        Але сам вчений, пізнавши світ мікроорганізмів, мріяв про порятунок людей. З невидимими вбивцями Луї Пастер мав особисті рахунки. Три його дочки померли від інфекційних хвороб.
        1868 року Пастер переніс крововилив в мозок, а до 1888 р. здоров’я його ще більше погіршало, він уже не міг робити сам, однак до самої смерті пристально слідкував за роботами своїх співробітників і учнів.
         У 1874 році палата депутатів на знак визнання видатних заслуг перед батьківщиною призначила Пастеру довічну пенсію у 12 000 франків, збільшену у 1883 році до 26 000 франків. Після публікації в 1876 році роботи Роберта Коха "Етіологія сибірської виразки”, Пастер присвятив себе імунології, остаточно встановивши специфічність збудників сибірської виразки, пологової гарячки, холери, сказу, курячої холери та інших хвороб, розвинув уявлення про штучний імунітет, запропонував метод запобіжних щеплень. Перше щеплення проти сказу було зроблено 6 липня 1885 9-річному Йозефу Майстера на прохання його матері. Лікування  закінчилося успішно, симптоми сказу у хлопчика не з'явилися. 
       У 1881 році Луї Пастера було обрано членом Французької академії наук. 
       Луї Пастер помер 28 вересня 1895 року у Марн-ла-Кокетті, що поблизу Парижа. Смерть була спричинена ускладненнями, які виникли після декількох інсультів, що стались після 1868 року. Його було поховано у соборі Паризької Богоматері, однак згодом останки вченого було перепоховано у склепі в Інституті Пастера у Парижі.
        Сьогодні навіть не підрахувати, скільки життів було врятовано працями Луї Пастера. Його ім’я увічнено у назвах інститутів, вулиць, у пам’ятниках, у посвятах учнів. У 1961 році Міжнародний астрономічний союз присвоїв ім'я Луї Пастера кратерові на зворотному боці Місяця. На честь науковця названо астероїд, відкритий 2 грудня 1989 року.