(1867 -1934)

        Марія Склодовська (в заміжжі Кюрі) народилась в сім'ї вчителів. Середню школу закінчила в Варшаві з   золотою медаллю, після цього 8 років була вчителькою. Початкову підготовку до експериментальних досліджень   з хімії та фізики пройшла в лабораторії Музею промисловості та сільського господарства в Варшаві. В 1891-95   рр. навчалась на Математично-природничому факультеті в Сорбонні, де здобула ступінь магістра фізики та   магістра математики. Вдома у професора Ковальського Марія познайомилась з П'єром Кюрі, з котрим взяла   шлюб в 1895 р., після чого прийняла французьке громадянство.
        Перша публікація М. Склодовської-Кюрі, що з'явилась в травні 1898 р., звернула увагу читачів на промені   Беккереля. Після більш пильного вивчення цього явища, Кюрі виявила, що промені виходять з атомної   структури елемента, а не є результатом взаємодії молекул. Саме це революційне відкриття стало початком   атомної фізики.
        Оскільки тільки на заробітки від дослідницької діяльності родина існувати не могла, Марія Кюрі взялася за викладання у Вищій нормальній школі. Але водночас вона продовжила працювати з двома зразками уранових мінералів, уранінітом і торбернітом.
        Зацікавившись її дослідженнями, П’єр Кюрі у 1898 р. кинув власну роботу з кристалами та приєднався до Марії. Разом вони почали пошук речовин, здатних випромінювати радіацію.
        У 1898 р., працюючи з уранінітом, подружжя виявило новий радіоактивний елемент, який назвали «полонієм»,  на честь батьківщини Марії. Все в тому ж році, вони відкрили ще один елемент, який отримав назву «радій». Тоді-то вони  й ввели термін «радіоактивність».  П’єр і Марія вирішили отримати з уранініта полоній і радій в чистому вигляді. І в 1902 р., їм вдається виділити солі радію методом дробної кристалізації.
        У цей же період, з 1898 р. по 1902 р., П’єр і Марія опублікували не менше 32 статей, в яких детально описали процес своєї роботи з радіоактивністю. В одній з цих статей вони стверджували, що клітини, уражені пухлинами, під впливом радіації руйнуються швидше здорових клітин.
        В 1903 році Беккерель та подружжя Кюрі отримали Нобелівську премію з фізики. Після передчасної, трагічної смерті  П'єра  Кюрі в 1906 році  Марія   продовжила дослідження самостійно. У 1910 р. Марія Склодовська-Кюрі успішно отримала елемент радій і визначила міжнародну одиницю вимірювання радіоактивного випромінювання, яку згодом назвали на честь неї — кюрі. У 1911 р. вона знову стала лауреатом Нобелівської премії, цього разу в галузі хімії.
        Окрім наукової діяльності Марія  Склодовська-Кюрі  вела широку організаційну і суспільну роботу. Вона брала участь у створенні Радіологічної лабораторії при Варшавському науковому товаристві. В результаті її старань в 1912 році розпочато будову Радієвого інституту в Парижі, в якому вона зорганізувала відділення досліджень фізичних та хімічних властивостей радіоактивних елементів та започаткувала біологічне відділення. Під час Першої світової війни  пані Марія, як керівник Рентгенівської служби Міністерства військових справ, організувала близько 200 нових або покращених радіологічних станцій, а також устаткувала у власній лабораторії  та передала армії  20 оснащених рентгенівськими апаратами автомобілів швидкої допомоги. Завдяки її ініціативі в Школі медсестер в Парижі створено перше у Франції радіологічне відділення (1916 р.).  До кінця війни під її керівництвом підготовано 150 радіологічних лаборанток. Марія  Склодовська-Кюрі  започаткувала відділення радіотерапії в Радієвому інституті (1916). Провела радіологічний практикум для американських студентів-медиків, що перебували на фронті в Європі. Подібні курси вона продовжувала проводити протягом перших двох повоєнних років, навчаючи молодих рентгенологів з усієї Європи. Велику допомогу в цій роботі науковиця отримувала від дочки Ірен. Після Першої світової війни в столиці відродженої Польщі розпочали будову науково-лікувальної інституції - Радієвого інституту, котрий відкрито в її присутності у 1931 р. В 1947 р. створено його філію в Глівіцах, а в 1951 р. - у Кракові.  
          В результаті кількадесятилітньої роботи з радієм Марія Склодовська-Кюрі була однією з перших жертв променевої хвороби. Померла вона 4 липня 1934 р. в санаторії Санселльмоз в департаменті Верхня Савоя. Поховали її поруч з П’єром у французькій комуні Со. Однак через шістдесят років їх останки перенесли в паризький Пантеон.
           

( 1787 — 1851) 

         Народився Луї Жак Манде Даґер в містечку Кормейз-ан-Парізі  поблизу Парижа.  У  тринадцять років батько віддав його в учні до архітектора. У 1804 році, коли Луї Дагеру виповнилося 16 років, батько відвіз його в Париж і влаштував учнем у майстерню театрального декоратора «Гранд Опера» Деготті.
         Природний дар художника відразу виділив постановки Дагера, його стали відзначати критики. Він допомагав  П'єру  Прево в створенні панорамних видів, в 1822 році разом із художником Буттом створив першу діораму в спеціальному павільйоні в Парижі. Глядачі могли побачити якийсь величезний собор зовні, а потім раптом опинитися всередині. Для цього писалися дві картини, розміром до двадцяти двох метрів у висоту. Діорама мала величезний успіх у Парижі й прославила Дагера. Щоб спростити собі роботу при створенні таких величезних картин, Дагер використовував камеру-обскуру, проте ніяк не міг закріпити зображення на екрані.
        Дагер провів величезну кількість дослідів, експериментуючи з хімічними речовинами, а потім дізнався про Нісефора Ньєпса, який займався приблизно такими ж дослідами. 14 грудня 1829 року Дагер і Ньєпс уклали в Шалоні договір, за яким зобов'язувалися спільно працювати і зберігати свої відкриття в таємниці. У 1833 році Ньєпс помер.
       Дагер зробив все, щоб перетворити винахід Ньєпса в реально застосовну технологію, щоправда, з використанням хімічних речовин, які були невідомі Ньєпсу. На це знадобилось одинадцять років досліджень.
        У 1837 році Дагер уклав новий договір із сином Ньєпса, Ісідором, для експлуатації розробленого ним  методу, названого згодом дагеротипом.
        10 серпня 1839 року Дагер представив процес отримання дагеротипа  Французькій академії наук. Звістку про новий винахід  уся Франція зустріла  з таким ентузіазмом, що вже через кілька днів Дагер був відзначений командорським хрестом Почесного легіону.  Після цього його ім'я і  технологія стали відомі в усьому світі. До Луї Жака Манде Даґера   прийшли слава, багатство і впевненість. Ім'я Ньєпса було практично забуто.
         У 1840 році Дагер усамітнився в невеликому селі Пті-Брі, де і прожив до смерті, що настала 10 липня 1851 року.  Винахіднику споруджені пам'ятники на його батьківщині  в Кормейлі  та  Пті-Брі.     
        Ім'я  Дагера  внесено в список найвидатніших науковців Франції, який викарбуваний на першому поверсі Ейфелевої вежі.

( 1717 —  1783)

         Народився Жан ле Рон д'Аламбер в Парижі.
         Він був небажаною  позашлюбною  дитиною маркізи де Тансен і офіцера-артилериста  Детуша. Хлопчика  підкинули до церкви Jean le Rond.
         Детуш, повернувшись з-за кордону,  довідався про народження сина та його всиновлення родиною ремісника Руссо. Пізніше він дав гроші на отримання сином гарної освіти. А після смерті Детуша у 1726 р. неповнолітньому хлопцю залишилась грошова підтримка у 1200 ліврів на рік. д'Аламбер мешкав з родиною ремісника до 48 років і вважав їх своїми батьками.
         Освіту Жан здобув в янсенітському коледжі де-Катр-Насьон. У 1751 разом з Д. Дідро приступив до видання «Енциклопедії наук, мистецтв і ремесел», написав для неї багато статей з математики, фізики, музики, релігії, права, а також вступну статтю — філософський маніфест енциклопедистів і систематичний виклад наукового світогляду.
         У 1759 відійшов від видання «Енциклопедії» і повністю присвятив себе науковій роботі. Відомий своїми дослідженнями в області диференційних рівнянь, часткових похідних, теоретичної механіки. 
         Найвідоміша праця д'Аламбера — «Трактат про динаміку» (1743 р.), в якій він вперше сформулював загальні правила складання диференціальних рівнянь руху будь-яких матеріальних систем, спираючись на запропонований ним найважливіший принцип механіки (принцип д'Аламбера). Застосував цей принцип для опису руху і рівноваги рідин (1744 р.), а також для дослідження причин виникнення вітрів в атмосфері Землі (1747 р.). Дослідження д'Аламбера з теорії диференціальних рівнянь лягли в основу математичної фізики. У мемуарі про коливання струни (1747 р.) він вперше у фізиці сформулював хвильове рівняння і дав метод його розв'язання, в роботі з теорії опору рідин (1752 р.) диференціальні рівняння гідромеханіки вперше були представлені у формі поля. Важливі результати отримав д'Аламбер також в теорії рядів, в алгебрі.
         Роботи д'Аламбера з небесної механіки, разом з працями його сучасників А. К. Клеро та Л.Ейлера, заклали фундамент цієї науки про рух небесних тіл під дією сил тяжіння. Д'Аламбер зробив перші кроки в розробці теорії збудженого руху планет. У 1747—1756 рр. займався теорією руху Місяця і склав таблиці, які згодом уточнював. У 1749 р. дав першу точну теорію прецесії та нутації Землі, показавши, що ці явища обумовлені гравітаційною дією Місяця.
Іноземний почесний член Петербурзької АН (1764), член низки інших академій наук.
         У Франції 18 століття широко поширювався атеїзм. Дуже багато прихильників атеїзму було серед аристократів і вчених. Був атеїстом також і д'Аламбер. Могутня і реакційна католицька церква Франції ніколи з цим станом не погоджувалася і чекала на час помсти. Після смерті д'Аламбера церква відмовила відомому вченому та енциклопедисту у похованні за церковним обрядом і наполягла на похованні в спільній могилі з жебраками без позначення. Але ім'я д'Аламбера не загубилося в нетрях марноти. Статуя д'Аламбера роботи скульптора Ф. Леконта вже в 18 столітті прикрашала залу Інституту Франції. Пізніше її передадуть в уславлений музей Лувр.