Роберт Годдард  народився у Вустері (штат Массачусетс) і з дитинства цікавився математикою, фізикою та   астрономією. У 1908 році закінчив Вустерський політехнічний інститут . 
       Вже в 1914 році Годдард, навчаючись і працюючи в Прінстонському університеті, отримав два серйозні патенти для   розвитку власних розробок: на ракету на рідкому паливі і на багатоступеневу ракету. З цього моменту вчений повністю   присвятив своє життя розробкам ракет, постійному вдосконаленню системи двигунів, можливості створення апаратів для   виходу в космічний простір. 
       У листопаді 1923 року Роберт Годдард  провів перші успішні випробування ракетного двигуна на рідкому паливі. Не   маючи жодної фінансової підтримки,  він був змушений відмовитись від розробки поршневого насоса високого тиску,   реалізувавши використовувану й сьогодні систему подачі палива, в якій високий тиск створюється інертним газом. Успішні   випробування ракети Годдард провів 6 грудня 1925 року  та  після ще двох тестів розпочав підготовку до запуску в реальних умовах.
        У 1929 році відбулася особиста зустріч Годдарда та легендарного авіатора Чарльза Ліндберга, який доклав чимало зусиль для пошуку фінансування. Наступного року  фонд родини Гуггенхаймів виділив на наступні чотири роки 100 000 доларів. Переїхавши до Розуелла, штат Нью-Мексико, Годдард з командою помічників створили ракету, яка 28 березня 1935 року піднялась на висоту майже півтора кілометри, після чого  змінила траєкторію на горизонтальну і пролетіла ще 4 км, розвинувши швидкість 880 км/год.     
        В роки Другої Світової війни Годдард був залучений до розробки авіадвигунів змінної тяги. Упродовж 1942—1945 років він очолював Дослідницьке авіаційне бюро при Міністерстві військово-морського флоту США. 
        Тяжкий стан здоров'я не дозволяв вченому працювати на повну силу. Він до останніх днів віддавав усі сили науці та космонавтиці. Помер вчений 1945 року в Балтіморі. За все життя їм було отримано 214 патентів, деякі  з них  посмертно.


          Народився Гійом Дюпюїтрен у Франції, в селі біля Ліможа. Його батько був адвокатом, який не мав грошей, але   мріяв про велике майбутнє для свого сина. Але цього майбутнього могло не бути, якби друг сім'ї, офіцер кавалерії, не   оплатив Гійому школу в Парижі. Після закінчення школи юнак продовжив навчання в університеті Сорбонни.
          Майбутній лікар завзято вчився. Відвідував курси та заняття з анатомії, і у  1794 році став помічником професора   анатомії. 
          У 1801 році молодий лікар став керівником анатомічних досліджень. Саме в цей час він написав  монографію з   анатомії. Кар'єра пішла на зліт і в 1803 Дюпюїтрен отримує ступінь доктора Паризького університету. Там він успішно   викладав анатомію.
          Але не лише викладанням та науковими працями прославився лікар. Він також досяг успіху і у фінансовому плані.   Приймав по 10 000 хворих на рік і не безкоштовно. Так він став не лише відомим, а й багатим. Навіть пропонував у   позику гроші поваленому королю Карлу. З успіхом лікував паризьких королів, а ті дали йому титул барона та хірурга   Франції.
          У 1808 році у віці 25 років Дюпюїтрена призначили хірургом шпиталю Готель-Дьйо. Це була найстаріша лікарня Франції, яка перебувала у страшних антисанітарних умовах. І молодий хірург почав боротися з антисанітарією та керівництвом лікарні. Метою Дюпюїтрена були  реформи в медицині та лікуванні хворих.  У 1815 році Гійом став керівником цього госпіталю. Під його успішним керівництвом Готель-Д'є стала найкращою лікарнею Європи, якій він присвятив понад 30 років роботи.
         Дюпюітрен одним із перших розробив методику вправлення застарілих вивихів. Він описав абсцес Дюпюїтрена, контрактуру Дюпюїтрена та створив кілька хірургічних інструментів.
         Але не залишав лікар і викладацьку діяльність  в  університеті Сорбонни, очолюючи кафедру хірургії з 1812 року. На заповідані ним 200 000 франків було створено музей анатомії в цьому університеті.
         Великим внеском у медицину стали 4 томи «Лекцій з клінічної медицини». У ній великий лікар дає назву багатьом хворобам, розповідає про їх перебіг та лікування.
          У 1833 році Дюпюїтрен переніс інсульт, через 2 роки його вразило гнійне захворювання легень. На пропозицію своїх колег прооперувати його, він відповів, що краще помре від руки Бога, ніж хірурга. Він помер у 58 років і похований у Парижі.


       Народився  майбутній астроном  у артистичній сім'ї. Його батько – знаменитий співак Платон Іванович Цесевич, мати   актриса опери -  Єлизавета Олександрівна Кузнєцова. 
        У дитинстві Володимир  жив у Одесі та  навчався у школі. Але сім'ї довелося переїхати до Петрограда, де хлопець     захопився астрономією, став членом Юнацької секції товариства любителів світознавства та спостерігав небесні світила.
        У 17 років він опублікував першу наукову працю в журналі «Astronomische Nachrichten». Закінчивши фізико-   математичний факультет Петроградського університету, займався в аспірантурі Пулковської обсерваторії під керівництвом   Г.А.Тихова. Потім В.П.Цесевич працював у Ленінградському університеті, викладав астрономію та математику.
        З 1937 року Цесевич – кандидат фізико-математичних наук та професор.
        Війна застала Володимира Платоновича в Ленінграді, він пережив блокаду, і в 1942 був вивезений в Душанбе. У   Ленінграді загинула донька Марина (її пам'яті він присвятив книжку «Що як спостерігати на небі»). За словами колег,   вчений  кілька років після війни постійно носив у портфелі буханець хліба – пам'ять про пережиту блокаду.
        1944 року Володимир Платонович повернувся до Одеси. Він був деканом фізико-математичного факультету Одеського університету. Окрім цього викладав в Інституті інженерів морського флоту, Інституті холодильної промисловості, був одним із засновників кафедри морехідної астрономії в Одеському вищому морехідному училищі. У 1948-1950 роках працював також директором Головної астрономічної обсерваторії АН УРСР, де завдяки йому почали вивчати змінні зірки.
        Вже 1956 року починає діяти станція у Крижанівці на околиці Одеси, організовано спостережний пункт у Ботанічному саду університету. Почалося будівництво улюбленого дітища В.П.Цесевича – наглядової станції у селі Маяки на березі Дністра.
        Майже у кожній обсерваторії знайдеться учень Професора (саме так називали його колеги та студенти). В.П.Цесевич підготував близько 40 кандидатів наук, багато хто захистив докторські дисертації.
        Помер Володимир Платонович Цесевич 28 жовтня 1983 року та похований на Другому християнському цвинтарі Одеси.
        Наукова спадщина В.П.Цесевича налічує 400 тисяч оцінок блиску 500 змінних зірок різних типів, понад 700 наукових статей, 22 монографії.