Бенардос Микола Миколайович народився 8 липня 1842 року в с. Бенардосівці Єлизаветградського повіту Херсонської губернії (нині село Мостове Братського району Миколаївської області) у сім’ї військових. Дитячі роки пройшли в маєтку батьків, де  хлопець отримав приватну освіту. Ще в ранній юності Микола Миколайович цікавився слюсарною і ковальською справами.   
       У 1862 році вступив на медичний факультет Київського університету, де під  час навчання зробив перший винахід – зубну пломбу, а в якості матеріалу для її виготовлення використав срібло. Але медицина не надто приваблювала Миколу Бенардоса. Без жалю покинувши медфакультет, він відправився до Москви та став студентом Петровської землеробської і лісової академії. За три роки навчання Бенардос розробив і випробував цілий ряд винаходів, намагаючись удосконалити різні сільськогосподарські знаряддя.
       Микола Бенардос цілодобово пропадав в майстернях, де його винахідництво було поставлено «на потік». Він мав винятковий талант винахідника. Йому належить близько 200 винаходів у різних галузях техніки, зокрема у залізничному й водному транспорті, енергетиці, військовій справі, сільському господарстві, акумуляторобудуванні, побутовій техніці. Ім’я Бенардоса стало широко відомим в науково-технічних колах по всьому світу. Він мав патенти на винаходи в Росії, Франції, Бельгії, Великобританії, Італії, Німеччині, Швеції, Норвегії, Данії, Іспанії, Швейцарії, США, Австро-Угорщині.
       Багато ідей Бернадоса не втратили свого значення і зараз. Серед його винаходів: залізні борони та молотильні машини, парові ножиці та пневматична поливалка, пароплавні колеса з поворотними лопастями та мисливські човни, турбіни для гідроелектростанцій і гармата для метання канатів на корабель, літальні апарати і верстати для обробки металу та дерева, вітряний двигун, десятки модифікацій замків, гасовий самовар, машинка для приготування морозива, парова каструля, пароплав, що переходить мілини, зубна пломба, сталеве перо, проєкт моста через Неву в Санкт-Петербурзі, електропаяльник для олова, прилад для просушки сирих стін у житлових приміщеннях, система для запасу стисненого повітря та інші.
        Але світову славу Миколі Миколайовичу Бенардосу принесло винайдення електричного дугового зварювання і різання металів – одного з найважливіших сучасних технологічних процесів. Дугове зварювання вугільним електродом дістало назву «Спосіб Бенардоса». Вченого справедливо вважають родоначальником дугового електрозварювання, бо він накреслив головні напрями його розвитку, розробив основні принципи багатьох сучасних способів дугового зварювання, створив багато конструкцій зварювальних автоматів, розробив способи дугового зварювання різними електродами, дугового різання, підводного зварювання та різання, зварювання на вертикальній поверхні. Винахідник запровадив механізацію і автоматизацію зварювальних процесів, винайшов оригінальні способи точкового і шовного контактного електрозварювання. Сьогодні спосіб «Електрогефест», створений більш ніж 120 років тому М.М. Бенардосом, по праву стоїть під першим номером.
       1892 року Микола Бенардос за успішне застосування дуги винайденого ним електричного зварювання, удостоєний вищої нагороди Російського технічного товариства – золотої медалі. 1899 року вчена рада Петербурзького електротехнічного інституту присвоїла М. М. Бенардосу почесне звання інженера-електрика.
       У кінці 1890-х років стан здоров’я Миколи Бенардоса погіршився . Тривалі досліди з губчастим свинцем, необхідним для виготовлення акумуляторів, призвели до важкого отруєння організму винахідника. У 1898 році Микола Бенардос повернувся до України й оселився у Фастові на Київщині. Незважаючи на хворобу, винахідник не припиняв роботи. У 1900 році він розробив спосіб виготовлення сталевих борін шляхом штампування з листа. Помер Микола Миколайович Бенардос 8 вересня 1905 року у місті Фастові.


      Руаль Амундсен народився 16 липня 1872 року в родині мореплавця і торговця. У 15 років йому в руки потрапляє книга Д. Франкліна про експедицію в Атлантичному океані, яка визначає все його подальше життя. Батьки віддали хлопця після гімназії на медичний факультет. Але майбутній полярник готувався до іншого: старанно займався спортом, всіляко загартовував свій організм, привчаючи себе до холодних температур. Він знав, що медицина - не справа його життя, і через два роки  з полегшенням залишає навчання, повернувшись до своєї мрії про пригоди.
      У 1893 році майбутній мандрівник Руаль Амундсен знайомиться з норвезьким дослідником Аструпом. Він буквально став одержимий ідеєю підкорення полюсів. 
      У 1894-1896 роках життя Руаля Амундсена круто змінюється. Після закінчення курсів штурмана він потрапляє на корабель "Бельжик", ставши членом команди антарктичної експедиції. 
      Величезні крижини Антарктиди затиснули корабель мандрівників. Не маючи іншого вибору, вони були приречені на довгі місяці темряви і самотності. Випробування, що випали на долю команди змогли перенести не всі. Капітан корабля склав із себе повноваження та відсторонився від справ.  Амундсен прийняв командування і зберіг команду у повному складі.
      Мрією  Амудсена було підкорити Північний полюс, але в процесі підготовки до експедиції прийшла новина, що Фредерік Кук його вже випередив. Через тиждень аналогічна новина прийшла і від експедиції Роберта Пірі. Амундсен швидко змінює свої плани, зупиняючи вибір на Південному полюсі.
      Шхуна досягла берегів Антарктиди в січні 1911 року. У Китовій бухті з привезених матеріалів норвежці звели будинок. Вони стали ретельно готуватися до майбутнього походу на полюс: постійні тренування людей і собак, перевірка спорядження, а бази з провізією були підготовлені до 82 ° південної широти. 
      Перша спроба підкорення Південного полюса зазнала поразки. Команда з восьми осіб вийшла на початку вересня, але змушена була повернутися. Стояли такі жахливі морози, що остигала навіть горілка, а лижі не йшли по снігу. Але Амундсена невдача не зупинила.
     20 жовтня 1911 року була зроблена нова спроба дістатися до полюса. Норвежці групою у складі п'яти осіб підібралися до кордону шельфового льодовика 17 листопада і почали сходження на Полярне плато. Попереду були найважчі три тижні. Залишалося 550 кілометрів.
     Експедиція змогла подолати обривчастий льодовик на висоті 3030 метрів над рівнем моря. Цей відрізок шляху відрізнявся глибокими тріщинами. І собаки, і люди були вимотані, страждаючи гірською хворобою. А 6 грудня вони підкорили висоту 3260 метрів. Південного полюса експедиція досягла 14 грудня о 15 годині дня. Полярники зробили кілька повторних обчислень, щоб розвіяти найменші сумніви. Розрахункове місце позначили прапорами, а потім було встановлено намет.
     Полюс був підкорений незламними людьми, їх завзятістю і прагненням на межі божевілля. І треба віддати належне лідерським якостям самого Руаля Амундсена. Він відкрив, що перемога на полюсі, крім людської цілеспрямованості й відваги, - це ще й результат чіткого планування і розрахунків.
     Південний полюс - не єдине, що відкрив Руаль Амундсен. Він першим здійснив прохід у 1903-1906 роках від Гренландії до Аляски Північно-Західним проходом на невеликому кораблі "Йоа". Це було багато в чому ризиковане підприємство, але Амундсен чимало готувався, чим і пояснюється його подальший успіх. А в 1918-1920 роках на судні "Мод" він проходить уздовж північних берегів Євразії.
     Руаль Амундсен є визнаним піонером полярної авіації. У 1926 році він здійснює перший переліт на дирижаблі "Норвегія" через Північний полюс. 
     Життя легендарного полярника обірвалося трагічно.
     25 травня 1928 року надійшов сигнал лиха від експедиції італійця Умберто Нобілі в районі Баренцевого моря. Вилетіти на допомогу вийшло не відразу. 18 червня з Тромсе на гідролітаку "Латам-47", завдяки загальним зусиллям, Руаль Амундсен разом з командою вилетів на допомогу.
     В останньому отриманому повідомленні від Амундсена була інформація, що вони знаходяться над островом Ведмежий. Після зв'язок було втрачено. Наступного дня стало очевидно, що "Латам-47" зник. Тривалі пошуки не дали результатів. А через кілька місяців були виявлені поплавок і вм'ятий бензобак гідролітака. Комісією було встановлено, що літак зазнав аварії, що спричинило трагічну смерть команди.
     Руаль Амундсен - найбільший норвезький полярник, який назавжди залишив своє ім'я в історії. Він зробив безліч відкриттів, на його честь були названі географічні об'єкти. Люди прозвали його останнім вікінгом, і він цілком виправдав це прізвисько.


        Грегор Мендель народився 20 липня 1822 року в австрійському Хейцендорфе, в небагатій селянській родині садівника. Його батьки не мали грошей, щоб дати синові гідну освіту. Тому юнак закінчив тільки гімназію і мріяв про університет.
        Одного разу він пішов в абатство і прийняв чернечий сан. Хлопець  переслідував одну мету – знання. У монастирі була багатюща бібліотека, і юнак отримав можливість навчатися в університеті. Ім’я Грегор з’явилося не випадково. У 1843 році вчений вступив в ченці в Августинський монастир Святого Фоми в Чехії. Там йому було присвоєно ім’я Грегор. На наступний рік він вступив в Брюннськая богословський інститут, після закінчення якого став священиком. Науки йому давалися легко. Так, наприклад, він з легкістю міг замінювати відсутніх викладачів з математики або грецької мови. Однак найбільше його цікавили біологія і геологія. За порадою настоятеля гімназії, в якій він викладав, в 1851 році Мендель вступив до Віденського університету на факультет природної історії. Тут він навчався під керівництвом одного з перших цитологів у світі – Унгера. 
       У період перебування у Відні, він жваво почав цікавитися проблемою гібридизації рослин. У 1850-ті роки Мендель проводив чимало дослідів над рослинами в монастирському саду. Для своїх дослідів монах вибрав 7 пар сортів гороху. Кожна пара гороху мала свою відмінність. Наприклад, насіння першої пари мали гладку структуру, а другої зморшкувату; у однієї стебло було не більше 60 см, а у другої досягало 2 м; забарвлення квітки у одного сорту було білим, а в іншої пари – пурпуровим.
      Перші три роки Мендель висівав вибрані сорти, щоб переконатися в тому, що вони не мають домішок. Далі почалися досліди зі схрещування. В ході експериментів він виявив, що одна з рослин є домінантною і її ознаки придушували особливості другої рослини. Даний процес Мендель назвав «рецесивним». Так був відкритий перший закон спадковості в біології. На наступне літо він схрестив отриманий червоноколірний гібрид з первинним сортом червоноколірного гороху. І яким було його здивування, коли рослина зацвіла і квітки виявилися білого кольору. Дане явище, прояв білого кольору через одне покоління, Мендель назвав «розщепленням ознак». Так було відкрито другий закон спадковості в біології.
       Саме завдяки цим дослідам вчений зміг пояснити закони механізму наслідування, які були пізніше перейменовані в "Закони Менделя”. Незабаром вийшли в світ його праці під назвою "Досліди над рослинними гібридами”. Сам вчений був упевнений, що зробив найбільше відкриття. Однак коли його відкриття не спрацювало в дослідах з деякими тваринами, він розчарувався в науці та перестав займатися біологічними дослідженнями.
       Мендель помер 6 січня 1884 року, так і не визнаний сучасниками. Про вагомість  його дослідів стало відомо на початку XX століття, коли стали розвиватися вчення про гени.