Іван Ілліч Данилюк
(1931-1958)
3 грудня виповнюється 90 років від дня народження Івана Ілліча Данилюка - українського математика,
заслуженого діяча науки Української РСР, академіка АН УРСР.
Вернер фон Сіменс
(1816-1892)
13 грудня виповнюється 205 років від дня народження Вернера фон Сіменса - німецького інженера, винахідника, науковця, промисловця, засновника фірми Siemens, громадського і політичного діяча.
Володимир Левкович Симиренко
(1891-1938)
18 грудня виповнюється 130 років від дня народження Володимира Левковича Симиренко - українського помолога і селекціонера плодових культур в Україні, одиного із перших агроекологів та розробника дослідницької справи методології сучасного садівництва.
(1931-1958)
3 грудня виповнюється 90 років від дня народження Івана Ілліча Данилюка - українського математика,заслуженого діяча науки Української РСР, академіка АН УРСР.
Народився Іван Ілліч Данилюк в селі Рашкові Городенківського району Івано-Франківської області. Його здібності до точних наук помітили ще вчителі семирічної сільської школи, де він здобував свої перші знання. Далі була Городенківська
СШ № 1 до якої увесь 8-й клас і першу чверть 9-го класу Іван щоденно ходив пішки, згодом жив у відкритому при школі гуртожитку. У Львівському університеті, де він навчався на механіко-математичному факультеті (1950-1955 рр.), казали, що «Іван або спить, або займається математикою». В університеті студіював математику під наставництвом Я. Б. Лопатинського та Л. І. Волковиського, які продовжили кращі традиції європейських математичних шкіл. Отже, на ті часи Іван Данилюк здобув найсучаснішу математичну освіту, й перші його публікації про застосування теорії аналітичних функцій до диференціальних рівнянь привернули увагу міжнародної математичної спільноти. У Москві 1958 року Іван Данилюк успішно захистив кандидатську і отримав направлення до Сибірського відділення АН СРСР, де у 1963 році йому присудили вчений ступінь доктора наук.
СШ № 1 до якої увесь 8-й клас і першу чверть 9-го класу Іван щоденно ходив пішки, згодом жив у відкритому при школі гуртожитку. У Львівському університеті, де він навчався на механіко-математичному факультеті (1950-1955 рр.), казали, що «Іван або спить, або займається математикою». В університеті студіював математику під наставництвом Я. Б. Лопатинського та Л. І. Волковиського, які продовжили кращі традиції європейських математичних шкіл. Отже, на ті часи Іван Данилюк здобув найсучаснішу математичну освіту, й перші його публікації про застосування теорії аналітичних функцій до диференціальних рівнянь привернули увагу міжнародної математичної спільноти. У Москві 1958 року Іван Данилюк успішно захистив кандидатську і отримав направлення до Сибірського відділення АН СРСР, де у 1963 році йому присудили вчений ступінь доктора наук.
Через два роки на запрошення Академії наук УРСР він повертається в Україну, де з 15 січня 1965 року обіймає посаду заступника директора з наукової роботи Інституту математики АН УРСР (м. Київ), а через півроку очолює в Донецьку новостворений Обчислювальний центр АН УРСР, який у 1970 році було перейменовано на Інститут прикладної математики і механіки (ІПММ) АН УРСР. Директором створеного ним інституту І. І. Данилюк працював до 1974 року. За дев’ять років він на «голому місці» створив сучасний академічний науковий заклад, де під проводом відомих вчених велися актуальні дослідження з фундаментальних проблем математики та механіки. Інститут динамічно розвивався, але поставлене вченим питання про українську школу у Донецьку, кваліфікували як прояв українського буржуазного націоналізму та усунули Івана Данилюка з посади директора. З того часу йому не дозволяли виїздити на міжнародні конференції за межі держави, хоча його постійно туди запрошували.
15 січня 1988 року Івана Ілліча було обрано академіком АН УРСР; того ж року він побував на Міжнародній конференції в Чехословаччині. Але тяжка недуга вже тоді підривала його здоров’я і 5 листопада 1988 року Іван Ілліч Данилюк помер.
Іван Данилюк був не тільки видатним ученим, але й великим патріотом України. Він усіляко сприяв розвиткові науки в Україні. З ініціативи академіків Івана Ілліча Данилюка та Ярослава Степановича Підстригача в Чернівцях 1988 року було відкрито науковий відділ Інституту прикладних проблем механіки і математики АН УРСР. У науці Іван Данилюк був принциповим, завжди підтримував молодих науковців, сприяв їхньому зростанню. Він читав лекції для студентів Донецького державного університету, організовував наукові конференції, підготував 18 кандидатів і 4 доктори наук. Біля нього завжди було багато молоді, бо він мав також талант Учителя.
Іван Данилюк вивчав давньогрецьку мову, щоб читати в оригіналі «Іліаду», уже після сорокарічного віку почав учитися гри на фортепіано. Серед його захоплень був також і футбол.
Вернер фон Сіменс(1816-1892)
13 грудня виповнюється 205 років від дня народження Вернера фон Сіменса - німецького інженера, винахідника, науковця, промисловця, засновника фірми Siemens, громадського і політичного діяча.
Вернер Сіменс народився неподалік Ганновера, Німеччина, у великій багатодітній родині фермера. Закінчивши із відзнакою школу, юнак Вернер потрапив до артилерійського училища у Магдебурзі, де фізику та математику викладали вчені зі світовими іменами. Отримавши звання молодшого лейтенанта, Вернер служив у артилерійських майстернях у Берліні, де займався винахідництвом та науковими дослідами.
Саме там, відбуваючи покарання на гауптвахті за участь у дуелі, Вернер відкрив свій гальванічний метод.
А після смерті батьків 24-річний Вернер залишився старшим у сім'ї, що складалася з десяти братів і сестер і узяв усі турботи на себе.
Заповзятливість і природний розум Вернера Сіменса принесли свої плоди, і незабаром відкрилося перше сімейне підприємство Сіменсів - завод із гальванічного золочення металевих виробів.
Підприємство довго не прожило, але Вільгельм - брат Вернера, зумів вдало продати його до Англії, куди згодом перебрався і сам, де започаткував транснаціональну імперію Сіменсів.
У 1846 році Вернер Сіменс - посланець комісії генштабу для підготовки запровадження нового слова техніки – електротелеграфії. Саме в ній Вернер побачив свій шанс та вирішив вивчати цю сферу.
1 жовтня 1847 року Вернер Сіменс разом з талановитим механіком Йоганном Георгом Гальським заснували фірму 'Telegraphenbauanstalt Siemens & Halske', яка продавала телеграфні апарати. У 1849 році фірма S&H побудувала першу в Німеччині лінію, що з'єднала телеграфом міста Берлін і Франкфурт-на-Майні.
На початку 50-х років XIX ст. Сіменс вирушив до Росії, яку вважав дуже перспективною для збуту електроапаратів. Тут він провів кілька телеграфних ліній - Санкт-Петербург зв'язав із Кронштадтом, Гельсінгфорсом, Варшавою, Ригою та іншими містами.
В 1867 Сіменс став автором перевороту в електротехніці, представивши членам Берлінської академії свій винахід - модель генератора постійного струму - динамо-машину. Завдяки динамо-машині стали можливі такі нововведення, як електровідбійний молоток, шахтний електровентилятор, електротранспортер та електрична руднична дорога.
У 1880 році компанія Siemens & Halske запустила перший у світі електричний ліфт. Наступного року околицями Берліна пішов перший трамвай, і відкрилася перша в Європі телефонна станція.
1881 року доля звела винахідника з іншим генієм – Томасом Едісоном. Це їхня діяльність подарувала мільйонам людей електрику.
У 1888 році кайзер Вільгельм шанував Вернеру Сіменсу дворянський титул, на знак визнання його винахідницького таланту та активної соціальної позиції.
Однак для Вернера фон Сіменса було набагато важливіше звання члена Прусської академії наук та почесного директора Фізико-технічного інституту.
З 1889 Вернер Сіменс почав відходити від активного управління підприємством, яке на той час разом з філіями в Лондоні, Санкт-Петербурзі та Відні складалося вже з 5000 співробітників. Наприкінці 1889 Сіменс остаточно відійшов від керівництва 'Siemens & Halske'.
Великий інженер та винахідник Вернер фон Сіменс помер 6 грудня 1892 року.
Володимир Левкович Симиренко(1891-1938)
18 грудня виповнюється 130 років від дня народження Володимира Левковича Симиренко - українського помолога і селекціонера плодових культур в Україні, одиного із перших агроекологів та розробника дослідницької справи методології сучасного садівництва.
Володимир Симиренко народився в с. Млієві, нині Городищенський район, Черкаська область в родині колишніх політичних засланців Левка Симиренка та Альдони Симиренко (у дівоцтві Гружевської). Батько на той час вже відомий учений, організатор славетного Помологічного розсадника Л.П. Симиренка. Нахил хлопця до садівництва батько помітив ще у ранньому дитинстві. Тому і став залучати до всіляких робіт у саду та розсаднику. Успішно закінчивши 12-ту Київську гімназію, Володимир вступає у 1912 році на агрономічний факультет Київської політехніки.
Отримавши диплом у 1915 році , працював у відділі садівництва Міністерства земельних справ.
1920 — очолив секцію садівництва та городництва Всеукраїнського сільськогосподарського комітету. На його пропозицію, на терені створеного батьком помологічного розплідника було засновано Млієвську садово-городню дослідну станцію та Центральний державний плодовий розсадник України. Директором цих установ призначили В. Симиренка .
У 1930–1933 роках — організатор і директор Всесоюзного науково-дослідного інституту південних плодових і ягідних культур у Китаєві (передмістя Києва; нині Український науково-дослідний інститут садівництва).
Довгий час очолював створену в 1923 році Всеукраїнську помологічну комісію при Наркомземі УРСР (тепер Державна комісія для сортовипробування плодових, ягідних культур і винограду), що функціювала на науковому підґрунті Млієвської дослідної станції садівництва.
У 1932–1933 роках — професор Уманського сільськогосподарського інституту.
На початку січня 1933 р. Володимира Левковича було заарештовано. Під час арешту увесь архів вченого було знищено. Спочатку його засудили до розстрілу, але цей вирок згодом замінили десятьма роками суворого ув'язнення, потім строк ув'язнення було зменшено до 5 років. У 1936 році Симиренка було достроково звільнено «за чесну працю і високі показники діяльності».
30 березня 1938 р. за звинуваченням в антирадянській діяльності Симиренко знову заарештували .
Постановою генерального прокурора НКВС СРСР від 2 вересня 1938 року засуджений до страти через розстріл. Присуд виконано в ніч з 17 на 18 вересня 1938 року. Місцем поховання Симиренка вважають урочище «Солянка» в міській зоні Курська. Реабілітований посмертно в грудні 1957 року. Відомо, що за життя вчений не був ані шпигуном, ані контрреволюціонером, ані змовником. Натомість він наважився запропонувати альтернативні шляхи розвитку садівництва, які йшли в розріз з думкою тодішньої влади і особисто Сталіна.
Професор Володимир Симиренко наприкінці 20-х років підготував і видрукував монографію з промислового розсадництва. Через її вилучення з бібліотек та знищення після 1933 року про неї сьогодні не знають навіть фахівці.
По собі вчений залишив відомий на увесь світ сорт яблук Симиренко.
