6 листопада виповнюється 250 років від дня народження Алоїза Зенефельдера,  німецького винахідника в галузі   поліграфії.
      Алоїз Йоганн Непомук Франц Зенефельдер народився у Празі в сім'ї відомого німецького актора. Він здобув освіту в   Мюнхені та отримав стипендію для вивчення права в Інгольштадті. Смерть батька в 1791 році змусила його залишити   навчання. Щоб підтримати свою матір, а також вісьмох братів і сестер він став актором, а також почав писати власні твори,   які йшли без особливого успіху, хоча, наприклад, п'єса «Знавець дівчат» була досить успішною. Оскільки видавці не   цікавились його творами, він вирішив друкувати свої п'єси самостійно. 
      Звернувши увагу на погано надруковані ноти зі старої книги, він зрозумів, що йому потрібен новий спосіб друку, який   дозволить друкувати ноти та літери більш якісно. Коли Алоїз Зенефельдер розпочав пробувати свої сили в графіці, йому   спала на думку ідея виготовити друкарську форму з каменя. Після численних експериментів він зауважив, що фарба значно   краще пристає до тих місць форми, на яких вона вже одного разу була (камінь має здатність вбирати з фарби жир). Тоді   він написав кілька слів на поверхні каменя і протравив її слабким розчином азотної кислоти. Потім, змочивши поверхню форми водою, злегка змішаною з гуміарабіком, Зенефельдер закатав її фарбою. Фарба лягла лише на ті ділянки форми, які були захищені жиром від впливу травлення. Наклавши на камінь паперовий лист, Зенефельдер отримав відтиск написаного. Таким чином, в 1796 році була вирішена проблема створення друкованої форми без рельєфу. Новий спосіб друку Зенефельдер невпинно вдосконалював. Знайшовши можливість виготовлення форм високого друку шляхом хімічної обробки вапнякового каменю, в 1798 році він розробив спосіб плоского друку — літографію. Згодом сконструював літографський друкарський верстат, видав книгу Lehrbuch der Lithographie (Мюнхен 1819).
      Після того, як йому вдалося винайти літографію, Зенефельдер повністю присвятив себе цій справі, при цьому виклопотав собі привілеї в різних містах Європи. Після численних невдач заснував друкарню для друку нот у Відні, але потім покинув і цю справу та спробував ситцедрук. У 1809 році він був запрошений до Мюнхена для організації процесу літографії при королівській комісії складання карт, отримав довічну платню, титул королівського інспектора літографії та дозвіл володіти власною літографією. У 1826 році винайшов мозаїчне літографування, в 1833 році йому вдалося переносити з каменя на полотно зображення, намальовані масляними фарбами (була виконана літографічна репродукція з картини).
      Алоіз Зенефельдер похований на Старому південному цвинтарі у Мюнхені. Ім'ям Зенефельдера названо площу в берлінському районі Пренцлауер-Берг.

     12 листопада виповнюється 100 років від дня народження Костянтина Григоровича Самофалова, українського вченого   в галузі обчислювальної техніки.
     Народився К.Г.Самофалов у м.Дружба Сумської області. Переповідають, що тієї осені в селищі гуляв тиф і народження хлопчика зареєстрували лише тоді, коли стало ясно, що дитина житиме. Школу закінчив у 1940 році. В школі вчився добре, серйозно захоплювався спортом: мав перший розряд з гімнастики. Початок Великої Вітчизняної війни застав Костянтина в Одесі. Одним з перших добровольців-моряків зійшов він з бойового корабля, щоб у складі уславленого 1-го Морського полку захищати Одесу. Потім були Севастополь і Новоросійськ, Керч та знов Севастополь. Була гіркота відступу, була радість перемог. Були й три поранення. Звитяжні подвиги Костянтина Григоровича в роки війни відзначені 3-ма бойовими орденами та 6-ма медалями.
    Жага до навчання привела старшину 1-ї статті К.Г.Самофалова до Київського політехнічного інституту: відразу після демобілізації він стає студентом електротехнічного факультету. Після закінчення КПІ, в 1951 році вступає до аспірантури. З 1954 року Костянтин Григорович на педагогічній роботі. Саме тут повною мірою розкрився його непересічний талант педагога, організатора і вченого. Визначною віхою організаторської та педагогічної діяльності стало створення в КПІ першої в Україні кафедри обчислювальної техніки, яку Костянтин Григорович очолював з 1960 по 1990 рр. На базі кафедри обчислювальної техніки стараннями К.Г. Самофалова засновано першу на Україні кафедру прикладної математики, а також кафедру спеціалізованих комп’ютерних систем. Нині ці кафедри є базовими в Україні.
    Видатний учений і педагог К.Г. Самофалов створив у НТУУ "КПІ” і вивів на світовий рівень науково-педагогічну школу, яка представлена в Україні та в 12 країнах світу 50-ма професорами й 10-ма кафедрами інформатики й обчислювальної техніки. Серед вихованців школи – академіки та члени-кореспонденти НАН України та академій інших держав. Науково-методичні праці К.Г. Самофалова стали класичними (12 підручників різними мовами). Він очолював освітній напрям з комп’ютерної інженерії Науково-методичної ради Міністерства освіти й науки України, як член фахової ради брав активну участь у реформуванні вищої освіти в Україні.
     Педагогічно-організаційну діяльність Костянтин Григорович органічно поєднував з плідною науковою роботою. Талановитий учений, автор понад 400 наукових праць, 19 монографій та 124 винаходів, К.Г.Самофалов здійснив вагомий внесок у фундаментальну теорію обчислювальної техніки. Він обґрунтував новий напрям у науці і створив наукову школу з однорідних та комбінованих обчислювальних середовищ, що визначило створення вперше у світі інтегрованих матриць діелектричної пам’яті. Це видатне наукове досягнення світового рівня в 1989 році було удостоєно Державної премії СРСР в галузі науки й техніки. Значним, визнаним у світі внеском в теорію сучасних обчислювальних систем стала фундаментальна монографія "Основы теории многоуровневых вычислительных систем”. К.Г.Самофалов особисто підготував 12 докторів і майже 100 кандидатів наук. Протягом 30 років Костянтин Григорович очолював спеціалізовану раду з присудження наукового ступеня доктора технічних наук.
    Видатна науково-педагогічна та організаторська діяльність К.Г.Самофалова відзначена орденом Леніна(1990 р.), орденом "Знак пошани”(1986 р.). Він – лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978).
    Член-кореспондент НАН України К.Г. Самофалов вів плідну організаторську та наукову діяльність в НАН України, був членом президії Національного комітету України міжнародної асоціації машинного модулювання IMACS, президії Наукового товариства радіоелектроніки і зв’язку України, членом ряду редакційних колегій авторитетних наукових періодичних видань, віце-президентом Товариства "Україна – Йорданія”.
     Колеги й учні Костянтина Григоровича цінували його за велику життєву мудрість, глибокі знання, широку ерудицію та активну позицію в науці й громадському житті. Високий професіоналізм, людяність, сердечність, порядність і принциповість, притаманні Костянтину Григоровичу, створили йому заслужений авторитет серед широкого кола фахівців з комп’ютерних технологій, колег, викладачів та студентів.
 
     14 листопада  виповнюється  130 років від дня народження Фредерика Ґранта Бантинґа (1891–1941), канадського   фізіолога, лікаря, лауреата Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини
     Фредерік Грант Бантінг народився в поселенні Аллісон (Онтаріо, Канада). У дитинстві він займався спортом,   захоплювався малюванням й живописом. Прагнучи виправдати надії батьків, які мріяли бачити сина священником, у 1912   році вступив на богословський факультет Торонтського університету, проте в кінці того ж року, зрозумівши, що його   насправді цікавить медицина, перевівся в університетську медичну школу.
     Коли почалася перша світова війна, Фредерік записався добровольцем до лав медичного корпусу Королівської канадської армії. Однак його відправили назад в медичну школу, і через рік він закінчив її. Після війни повернувся в Торонто і два роки пропрацював хірургом у дитячій лікарні. Незабаром Бантінг прийняв пропозицію обійняти посаду асистента професора в медичній школі університету Західного Онтаріо. Одночасно він займався науковими дослідженнями під керівництвом нейрофізіолога Ф.Р. Міллера.
     Друг дитинства Бантінга помер від захворювання, званого тепер цукровий діабет. Цей трагічний випадок послужив приводом, який змусив Бантінга зайнятися пошуком засобів для лікування цієї хвороби. Бантінг, Бест і Маклеод разом займалися цією проблемою. Дослідження привели до виділення інсуліну. Провідну роль в дослідженнях грав Бантінг. В кінці 1922 року новий препарат з'явився на лікарському ринку.
     У тому ж році Бантінг написав докторську дисертацію за результатами своїх досліджень і отримав в Торонтському університеті ступінь доктора медицини. Він придбав міжнародну популярність.
     Бантінг і Маклеод розділили Нобелівську премію з фізіології та медицини 1923 року «за відкриття інсуліну». Оскаженілий тим, що серед лауреатів не виявилося Беста, Бантінг погрожував відмовитися від нагороди, але, послухавши порад, не став робити цього. Він віддав половину отриманих ним грошей Бесту, привселюдно заявивши про внесок останнього у відкриття інсуліну. Члени Нобелівського комітету пізніше прийшли до конфіденційного думку, що Беста слід було включити в число нагороджених.
     Помер Фредерік Бантінг 22 лютого 1941 року в Ньюфаундленді.
     На знак визнання заслуг Бантінга Всесвітній день боротьби з діабетом відзначається в його день народження — 14 листопада.