10 жовтня виповнюється 160 років від дня народження Фрітьйофа Нансена (1861–1930), норвезького дослідника,   мандрівника, філантропа, океанографа, метеоролога, біолога, громадського діяча, лауреата Нобелівської премії миру   (1922)
    Фритьоф Нансен народився неподалік Осло 10 жовтня 1861 року. З раннього дитинства весь свій вільний час він   присвячував спорту - лижам, полюванню, багатоденним походам. Дванадцять років поспіль Нансен вигравав   національний чемпіонат з бігу на лижах, а в 19 років став світовим рекордсменом по одномильному бігу на ковзанах.
    Вступаючи до університету, у 1880 році, Нансен обрав своєю спеціальністю зоологію, хоча відчував потяг до   математики та фізики.
    Через два роки відбулася його перша експедиція в Арктику. На борту звіробійного судна «Вікінг» він мав вести   спостереження за морськими течіями, вітрами та життям тварин. Свої нотатки Нансен ілюструє чудовими ескізами. Ця   подорож остаточно вирішила долю молодої людини - Нансен проміняв мирну працю кабінетного ученого на повне пригод   і небезпек життя арктичного мандрівника. Він поставив собі надзвичайно велике і важке завдання — перехід через усе   крижане плато Ґренландії.
    16 серпня 1888 р. шестеро членів експедиції почали перехід від форда Умівіка на східному узбережжі. Долаючи   труднощі, вони піднялись на висоту 2770 метрів   і пройшли зі сходу на захід усю область материкового льоду, що до   того часу вважалося нездійсненним. Подвиг Нансена і важливі результати його спостережень для науки належно оцінив   академічний світ. Шведське антропологічне товариство нагородило Нансена золотою медаллю «Вега». Потім Нансена   вшанували золотою медаллю Карла Ріттера і золотою медаллю «Вікторія» та обрали почесним членом численних вчених   товариств. Після повернення з Гренландії в червні 1889 р. Нансен узявся за літературну працю, готуючи до друку два твори: «На лижах через Гренландію» і «Життя ескімосів».
      У 1890 р. Нансен взявся за підготовку до експедиції в регіон Північного полюса. Улітку 1893 р. на спеціально побудованому для цієї мети кораблі «Фрам» Нансен з 12-ма членами експедиції вийшов із Норвегії; у вересні «Фрам» почав дрейф на північний захід від Новосибірських островів. Під час дрейфу «Фрама» були проведені океанографічні та метеорологічні спостереження, що спростували думку про мілководність Північного Льодовитого океану, встановлені структура і походження його водних мас, відкритий вплив добового обертання Землі на рух криги.
       Прагнучи досягти Північного полюса у 1895 р. Нансен у товаристві Ялмара Юхансена рушив на північ з трьома саньми, двома човнами та двадцятьма вісьмома собаками. 8 квітня мандрівники збилися зі шляху і залишились зимувати на невідомому острівці, харчуючись м'ясом упольованих ведмедів та моржів. У травні 1896 р. вони вийшли на Землю Франца-Йосифа, де випадково зустріли британську експедицію під проводом Джорджа Джексона. Звідти Нансен і Юхансен повернулись до Норвегії.
        У 1900 році Нансен брав участь в експедиції щодо вивчення течій у Північному Льодовитому океані. У 1902 р.  створив Центральну океанографічну лабораторію в Крістіанії, був одним з організаторів і членів Міжнародної ради вивчення морів у Копенгагені. Нансен розробив метод визначення швидкості течії з дрейфуючого судна, запропонований М. Ломоносовим і С. Макаровим, сконструював батометр і точний ареометр. У 1913 році здійснив плавання уздовж берегів Північного Льодовитого океану до гирла р. Єнісею, потім подорожував півднем Східного Сибіру і Далекого Сходу.
         Фрітьйоф Нансен був впливовою людиною не лише у себе на батьківщині — коли 1905 року Норвегія вирішила розірвати союз зі Швецією, він їздив до Лондона заручитися підтримкою британського уряду у цій справі. Після розриву унії було проведено референдум, де населення вибирало майбутній устрій країни. Громадськість пропонувала йому висунути свою кандидатуру на пост президента чи, як подейкували, навіть короля, але вчений і дослідник відмовився. Він був одним з тих, хто переконав данського принца Гокона VII стати королем Норвегії.
        У 1906—1908 роках працював норвезьким послом у Лондоні. Був другом англійського короля Едуарда VII.
        Після закінчення Першої світової війни 1914—1918 рр. Нансен був верховним комісаром Ліги Націй у справах військовополонених, одним з організаторів Міжнародної комісії допомоги потерпілій від голоду Росії та України. Авторитет ученого допоміг йому зібрати величезні кошти на закупівлю продовольства для тих, хто голодував. До цього фонду Нансен вклав і велику частину Нобелівської премії, присудженої йому в 1922 р.
        До України постачалася велика кількість сільгосптехніки, дієтичних харчових продуктів. Місія Нансена заснувала багато дитячих будинків, зокрема і в Харкові. Усі вони називалися однаково: «Дитячий будинок ім. Нансена». Також на гроші Фонду Нансена в Україні засновані два дослідні господарства.
        На знак пошани до пам'яті Нансена скульптор Олександр Табатчиков створив погруддя великого норвежця (1962), а поетеса Ліна Костенко написала вірш «Любов Нансена».
      Нансена не стало 13 травня 1930 року, а поховали його 17 травня - у 25-ту річницю незалежності Норвегії. На карті Арктики й Антарктиди його ім’я зустрічається 25 разів, а 2000 року вдячні співвітчизники назвали його норвежцем тисячоліття.
 
    10 жовтня виповнюється 140 років від дня народження Клінтона Джозефа Девіссона (1881–1958),   американського фізика, лауреата Нобелівської премії в галузі фізики (1937)
    Народився в сім'ї ремісника Джозефа Девіссона й вчительки Мері Калверт.  У 1902 році, після закінчення школи   в Блумінгтоні (штат Іллінойс), приступив до вивчення математики і фізики в Чиказькому університеті. Через рік   змушений був перервати навчання через відсутність коштів. Працював у телефонній компанії Блумінгтона. За   рекомендацією Міллікена, з яким він познайомився під час навчання в Чикаго, в 1904 році отримав місце   асистента в університеті Пердью. З червня по серпень 1904 Девіссон зміг продовжити навчання в Чикаго. У   вересні 1904 р., знову за рекомендацією Міллікена, був прийнятий на пів ставки викладачем фізики в   Принстонський університет, де пропрацював до 1910 року. У вільний час відвідував лекції Френсіса Мегі, Едвіна   Адамса, Джеймса Джинса і Оуена Річардсона. Під час літніх семестрів він багато разів відвідував лекції в Чикаго і   отримав у 1908 року ступінь бакалавра. У 1910–1911 роках отримував стипендію для навчання фізиці в   Принстонському університеті. У 1911 році захистив там дисертацію під керівництвом професора Річардсона на   тему «Про термічної емісії позитивних іонів солей лужноземельних металів». З вересня 1911-го по квітень 1917 року працював викладачем фізики на фізичному відділенні технологічного університету Карнегі в Піттсбурзі. При спробі вступити добровільно на службу в армію в 1917 році йому відмовлено. З червня 1917 року і до закінчення війни працював у конструкторському бюро фірми Вестерн електрик компані (пізніше перейменованої в Белл Лабораторіз) у Нью-Йорку. Після закінчення війни відмовився від місця асистента професора й залишився в компанії Вестерн електрик.
     У 1946 році після 29 років роботи в Белл Лабораторіз вийшов на пенсію і в 1947-48 роках працював гостьовим професором в університеті Вірджинії в Шарлоттсвіллі.
      У 1911 році одружився з Шарлотт Сарою Річардсон, сестрою свого наукового керівника професора Річардсона. Батько чотирьох дітей — трьох синів і однієї дочки. Помер 1 лютого 1958 року в Шарлоттсвіллі (штат Вірджинія).
      У 1937 році Девіссон отримав Нобелівську премію з фізики за експериментальне підтвердження передбачених Луї де Бройля хвиль матерії. Експерименти по дифракції електронів на кристалах були проведені в 1926 році спільно з Лестером Джермером. Друга половина премії була присуджена Джордж Паджет Томсону.

     Виявляється, світова математична силогістика почалася з українського астронома Платона Порецького. Він першим читав   лекції з математичної логіки та її застосування до теорії ймовірностей.
     15 жовтня 1846 р. у Єлисаветграді в родині військового лікаря побачив світ дворянин Платон Порецький – майбутній   математик, астроном. Його батько – український шляхтич народився в 1815 р. у Лохвиці, брав участь в обороні   Севастополя. Дід Платона Порецького був дяком.
     Дитинство та початкова освіта були пов’язані з містечком Лохвицею (Полтавщина), куди батька перевели по службі.   Потім було навчання у Полтавській гімназії. Там Платон захопився спостереженням за зірками, астрономією. 24-річним   успішно склав магістерський іспит і закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету. Викладачі помітили   захоплення юнака і, як кращого випускника, залишили професорським стипендіатом при кафедрі астрономії, на якій він   працював три роки (1871-1874). Три роки Платон Сергійович готувався до здачі магістерського іспиту, практикувався в   астрономічних спостереженнях на старій університетській обсерваторії, розташованій на вежі, в куті університетського   корпусу. Цікаво, що саме Платон Порецький визначив географічні координати цієї вежі та надрукував у «Известиях   университета» за 1873 р. У 1874 році Платона Сергійовича залишили стипендіатом ще на рік і відрядили у Пулківську   обсерваторію для підготовки до спостереження проходження Венери, звідти включили в експедицію для спостережень Венери в Астрахані.
    Подальше життя і наукова діяльність Платона Сергійовича з травня 1876 р. пов’язані з Казанським університетом, спочатку Порецький був обраний астрономом-спостерігачем. Обсерваторія Казанського університету за багатством і якістю обладнання це була першокласна європейська обсерваторія. П.С. Порецький успішно спостерігав Венеру, Марс, комети Коджія 1881 р., сонячні затемння, вивчав рух нещодавно відкритої планети Нептун. Результатом цього стали два томи його наукових праць, які були оформлені у вигляді дисертації «Історичний нарис теорії астрономічної рефракції за останні 30 років». Йому присуджена вищий науковий ступінь доктора астрономії, а Дмитро Іванович Дуб’яго клопотався про нагородження Порецького золотою медаллю. Відтоді Порецький працював на посаді приват-доцента університету.
   Платон Порецький поринув у світ математичної логіки, з часом це хобі принесло йому світову славу. У 1880 році вийшла з друку його перша стаття, потім цикл статей з математичної логіки, яка визначалась ним як «логіка за предметом, математика за методом». Всього у нього тільки з математичної логіки видано 15 праць. Восени та зимою 1888 р. щопонеділка по три години приват-доцент Порецький читав математичну логіку для студентів усіх курсів математичного розряду Казанського університету.
     А у час дозвілля Платон Порецький переклав Беранже (до речі, низку робіт Порецький написав і опублікував спочатку французькою мовою).
     У 1889 році ревматизм примусив П. Порецького залишити педагогічну роботу й вийти на пенсію. Нарешті українець міг повернутися на батьківщину.   
     Одружився з українкою, вдовою Софією Дмитрівною Ренчицькою, переїхав у с. Жовідь Чернігівської губернії. 18 років він прожив у будинку, збудованому в 1854 році тестем, Дмитром Ренчицьким. Згодом у цьому будинку відкрили школу.
      У цей час він інтенсивно працював. Після смерті вченого у 1908 році вийшла у світ одна з основних його праць «Об’єднана теорія логічних рівностей і нерівностей».
      Смерть застала Платона Сергійовича 9 (22) серпня 1907 р. за письмовим столом, коли він писав чергову статтю з логіки. Після смерті чоловіка Софія Дмитрівна продала землю і на виручені кошти у 1910 році почала будувати лікарню. У 1913 році вдова передала заклад земству. На будиночку була чавунна плита з написом, що лікарня побудована на честь Платона Сергійовича Порецького.