6 серпня виповнюється 140 років від дня народження Александера Флемінґа англійського бактеріолога, імунолога,   фармаколога, лауреата Нобелівської премії в галузі фізіології та медицини (1945)

     Александер Флемінг став відомим завдяки відкриттю лізоциму (антибактеріального ферменту, що його виробляє   людський  організм) і виділенню першого відомого антибіотика пеніциліну з плісняви Penicillium notatum.
     Обидва відкриття відбулися в 1920-ті роки та, значною мірою, випадково. Одного разу Флемінг чхнув в чашку Петрі, в   якій  перебували бактерії, і через декілька днів виявив, що в місцях, куди впали краплі слини, бактерії було знищено. У   результаті був відкритий лізоцим. Першу статтю про це відкриття було опубліковано в 1922 році.
     Безлад в лабораторії Флемінга ще раз став йому у пригоді. У 1928 році він виявив, що на агарі в одній з чашок Петрі   з бактеріями Staphylococcus aureus виросла колонія цвілевих грибів. Колонії бактерій навколо цвілевих грибів стали   прозорими внаслідок лізису (руйнування) клітин. Флемінгу вдалося виділити активну речовину, що викликала лізис   бактеріальних клітин — пеніцилін. Опис пеніциліну був опублікований у 1929 році.
     Флемінг недооцінив своє відкриття, вважаючи, що отримати ліки з пеніциліну буде дуже важко. Його роботу   продовжили Говард Волтер Флорі та Ернст Боріс Чейн, що розробили методи очищення пеніциліну. Масове виробництво   цієї речовини було налагоджено під час Другої світової війни та врятувало життя багатьом пораненим та хворим.
  У 1945 році Флемінг, Флорі та Чейн були удостоєні Нобелівської премії з фізіології або медицини.
  Помер Олександр Флемінг в 1955 році в лікарні від інфаркту міокарду




     110 років від дня народження Вільяма Фаулера, американського фізика, астрофізика, лауреата Нобелівської   премії в галузі фізики (1983)

      Вільям Альфред Фаулер  народився 9 серпня 1911 року у Пітсбурзі (штат Пенсильванія) в родині бухгалтера   Джона Маклеода Фаулера й Дженні Саммерс (Вотсон) Фаулер. Коли Вільямові було 2 роки, родина переїхала до   великого залізничного вузла Ліму (штат Огайо), де він на все життя полюбив паровози. 1929 року Фаулер   вступив до університету штату Огайо  на спеціалізацію з прикладної фізики, яка щойно відкрилася. Фаулер   закінчив університет 1933 року з відзнакою, на останньому курсі він виконав дипломну роботу «Фокусування   електронних пучків». Після закінчення аспірантури в Каліфорнійському технологічному інституті.  У 1936 році     Фаулер став доктором філософії у фізиці, захистивши дисертацію «Радіоактивні елементи з малою атомною   масою». З того часу Фаулер — співробітник Келлогівської лабораторії, де 1970 року він став першим   інститутським професором фізики. 1940 року Фаулер одружився з Ардієн Фой Олмстед, у них народилися дві   доньки. Під час Другої світової війни Келлогівська лабораторія провадила військові дослідження, і Фаулер   розробляв вибухові пристої, реактивні й торпедні гармати, а також атомну зброю.
      З 1936 року працював у Каліфорнійському технологічному інституті (з 1946 року - професор, у 1963—1967   роках - президент), в 1954-1955 і 1961-1962 роках — у Кавендішській лабораторії Кембриджського університету   (Велика Британія).
      Помер Фаулер у Пасадені (штат Каліфорнія) 14 березня 1995.
      Перші роботи Фаулера присвячено експериментальному вивченню ядерних реакцій з участю легких ядер (літій, берилій, бор, азот, фтор). У наступні роки (1947—1954) він досліджував реакції, що відбуваються в надрах зір і призводять до синтезу гелію з водню (протон-протонний цикл). Результати цих досить складних і трудомістких вимірювань, а також уточнення вмісту важких елементів у зоряній речовині дозволили побудувати кількісну модель генерації енергії в надрах Сонця.
     У 1955—1957 роках Фаулер у співпраці з англійськими астрофізиками Маргарет і Джеффрі Бербіджами та Фредом Хойлом («четвірка B2FH») створив теорію синтезу важких елементів. Було доведено, що синтез може відбуватися в результаті захоплення вільних нейтронів двома шляхами: під час так званих s- і r-процесів. 1960 року Фаулер запропонував механізм вибуху наднових. Ці грандіозні процеси збагачують міжзоряний простір важкими елементами, які потім входять до складу нових зірок і планет. 1962 року Фаулер спільно з Дж. Грінстейном і Ф. Хойлом виконав детальні розрахунки, які дозволили зрозуміти механізм утворення легких елементів (літію, берилію, бору, важкого ізотопу водню дейтерію) на ранніх етапах еволюції Сонячної системи. 1967 року проаналізував шляхи утворення цих елементів на ранніх стадіях розширення однорідного та ізотропного Всесвіту.
     Роботи Фаулера з походження хімічних елементів і термоядерних джерел зоряної енергії, що складають основу сучасної ядерної астрофізики, відзначено численними преміями. 1965 року науковця нагороджено медаллю Барнарда Колумбійського університету, 1977 року — медаллю Еддінгтона Лондонського королівського товариства, 1979 року — медаллю Кетрін Брюс Тихоокеанського астрономічного товариства. 1970 року він отримав премію Боннера Американського фізичного товариства, 1976 року його було обрано президентом Американського фізичного товариства.
На честь науковця названо астероїд.

     100 років від дня народження Бориса Миколайовича Малиновського, українського вченого в галузі кібернетики та обчислювальної техніки.

      Борис Миколайович Малиновський народився 24 серпня 1921 р. в селищі Лух Івановської області. У 1939 р.   після закінчення середньої школи його було призвано до армії. У роки Другої світової війни брав участь у боях,   був  двічі поранений. Спочатку - сержант, пізніше - старший лейтенант, згодом -  командир артилерійської   батареї. Звання офіцера присвоєно на фронті, без проходження військової школи. Та хлопець мріяв про інше:   стати вченим. Після демобілізації в 1945 році Борис Малиновський вступив до Івановського енергетичного   інституту, який закінчив з відзнакою.
      Після інституту Борис Малиновський вступив до аспірантури в Інститут електротехніки АН УРСР. У 1953 році   захистив кандидатську дисертацію. У 1964 році захистив докторську дисертацію. З 1962-го по 1981-й рр.   керував  відділенням кібернетичної техніки і завідував відділом керуючих машин Інституту кібернетики імені   В.М.Глушкова НАН України. З 1981 року — радник при дирекції Інституту.
       Б.М.Малиновський  робив все, що міг, для розвитку інформаційних технологій в Україні.  Ініціював створення журналу «Управляющие системы и машины».
       У 1973–1986 рр. брав участь у розробленні перших у СРСР мікрокомп’ютерів широкого призначення   «Електроніка С5» та сигнальних процесорів для наземних і бортових цифрових систем зв’язку нового покоління.
       У 1998 р. організував Міжнародний симпозіум «Комп’ютери в Європі. Минуле, сучасне і майбутнє» за участі   патріарха обчислювальної техніки Моріса Вілкса (Велика Британія).  
       Починаючи з 1990-х рр. Борис Миколайович займався історією науки й техніки та її популяризацією. З його   ініціативи й за безпосередньої участі в 1998 р. створено навчальну кімнату-музей при Київському Будинку   вчених НАН України та перший в Україні тримовний Інтернет-портал з історії комп'ютерної техніки. За   матеріалами музею видано компакт-диск, розповсюджений серед навчальних закладів і бібліотек України.
     Борис Малиновський – автор і співавтор понад 200 наукових робіт і винаходів у галузі комп’ютерної науки та техніки.