Уперше Нобелівські премії були вручені в 1901 році.

125 років тому Альфред Нобель підписав заповіт, згідно з яким його накопичення надійшли до фонду Нобелівської премії - найпрестижнішої на сьогоднішній день нагороди, яка щорічно присуджується за видатні наукові дослідження, революційні винаходи або значний внесок в культуру або розвиток суспільства. 

Сучасники стверджують, що остаточно прийняти рішення присвятити свій статок благодійності «короля динаміту» змусив випадок. У 1888 році журналісти сповістили світ про смерть Альфреда Нобеля - хіміка, інженера і винахідника динаміту. Репортери помилилися - насправді загинув Людвіг Нобель, брат Альфреда.
Але винахідник вже встиг прочитати в одній з газет власний некролог під назвою «Торговець смертю мертвий». Нобель не захотів залишатися лиходієм в очах людства. Тож 27 листопада 1895 року в Шведсько-Норвезькому клубі в Парижі він склав заповіт. У підготовленому документі описувався проект, набагато більш амбітний, ніж будь-хто міг собі уявити.

У менш ніж тисячі рукописних слів винахідник виклав план відкрити Нобелівський фонд, який щорічно буде перераховувати нагороду за відкриття в різних сферах - « тим, хто в попередньому році принесе найбільшу користь людству».

На той час, коли він написав свою останню волю, Нобель був дуже багатий і володів майже 100 заводами, які виробляли вибухові речовини і боєприпаси. Фонду вчений пожертвував велику частину свого майна - 31 млн крон (близько 265 мільйонів доларів сьогодні). 5% від спадщини Нобель заповідав Стокгольмському університету, Стокгольмській лікарні і Каролінському медичному університету.

У заповіті Нобель перерахував 5 сфер діяльності, представники яких можуть претендувати на винагороду (шоста, з економіки, була додана вже в 1968 році). Три нагороди призначалися для найбільших відкриттів або винаходів в галузі фізики, хімії та медицини, а четверта - автору «найвидатнішою роботи» в літературі. П'ята нагорода була для «людини, яка зробила велику або кращу роботу для братства між народами і скасування або скорочення постійних армій, формування і поширення мирних конгресів».

Чому ж не існує Нобелівської премії з математики? Є кілька версій. Існує думка, що Альфред Нобель не включив математику в список дисциплін своєї премії через те, що його дружина зрадила йому з математиком. Але, як ми знаємо, він ніколи не був одружений. Є й інша версія - на той момент вже існувала премія з математики від шведського короля. Ну, і найбільш ймовірна - на думку Альфреда, математики не роблять важливих винаходів для людства, оскільки ця наука має чисто теоретичний характер.

Але через два роки заповіт було змінено. У документі скасовувалися виплати родичам і організаціям, а рекомендувалося створення фонду, в якому капітал вченого буде зберігатися у вигляді акцій і облігацій. Доходи від цінних паперів зобов'язувалося щорічно ділити порівну на п'ять премій. Кожна нагорода (нині Нобелівська премія) буде присуджуватися за відкриття в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури і рух за мир.
Нобель, напевно, і не думав, що такий факт з його біографії, як створення фонду, стане історичним для науки в світовому масштабі.

Через рік після написання заповіту 10 грудня 1896, Альфред Нобель помер на своїй віллі в Сан-Ремо (Італія) від крововиливу в мозок

Після оголошення заповіту і до виконання волі Альфреда Нобеля пройшло 3 роки. Улагодивши всі формальності силами парламенту Швеції, в 1901 році Нобелівський фонд вперше виплатив грошові нагороди визначеним вченим.

Альфред Нобель був людиною непростої долі. Позбавлений радощів любові і сімейного життя, він присвятив своє життя невтомній роботі. У XIX столітті Нобель був одним з найбагатших промисловців Європи. І своїм колосальним спадком розпорядився так, що сьогодні його гроші працюють на розвиток науки, економіки та миротворчої діяльності.
І є надія, що слова, сказані одного разу самим Нобелем, стануть дійсністю:

"Будь-який винахід і відкриття залишає в свідомості людей незгладимий слід, а це дозволяє сподіватися, що в поколіннях, які прийдуть нам на зміну, буде більше тих, хто здатний змінити культуру, зробити її краще і досконаліше"

Михайло Єгорович Ващенко-Захарченко

 У 1867 році призначений професором кафедри чистої математики Київського університету. Працюючи в Київському університеті, М.Є. Ващенко-Захарченко читав різні математичні курси, в тому числі вищу алгебру, аналітичну геометріу двох та трьох вимірів, теорію визначників, теорію чисел, теорію ймовірностей, варіаційне числення й теорію аналітичних функцій. Він із року в рік удосконалював ці курси, видаючи відповідні друковані рекомендації, написав 12 навчальних посібників, за якими навчалися декілька поколінь студентів. Особливо цінними підручниками, які витримали декілька перевидань, були підручники з алгебраїчного аналізу, аналітичної геометрії двох та трьох вимірів, варіаційного числення, проективної геометрії та ін. Загалом з-під пера вченого вийшло длизько 6,5 тисяч друкованих сторінок. Із методичного погляду деякі порушені в його підручниках питання до цього часу не втратили своєї ваги. Михайло Єгорович проявив себе також як талановитий педагог. Його наукова школа стала міцною основою тогочасної математичної науки. Серед учнів М.Є Ващенка-Захарченка були такі відомі вчені, як Б. Букреєв, В. Вельмін, В. Єрмаков.

Михайло Ващенко-Захарченко захоплювався також історією математики. У 1883 році виходить друком його історичний нарис розвитку геометрії, який називався «Історія математики». Це праця обсягом майже 700 сторінок, в якій автор «об’єднав» роботи 74 учених давнього світу та 42 математиків середньовіччя. У 55 років Михайло Єгорович почав вивчати грецьку мову, він прагнув прочитати Евкліда в оригіналі, вивчати праці європейських математиків. Результатом цього стало видання у М. Ващенком-Захарченком у 1880 році перекладу «Елементів» Евкліда з пояснювальним вступом і вагомими тлумаченнями. Нова книга повністю виправила недоліки попередніх перекладів, її було редаговано з погляду останніх відкриттів, зроблених у ХІХ столітті щодо природи принципів елементарної геометрії. Цей переклад став дуже корисним тогочасному студентству, а також цікавим з погляду науки. Остання брошура вийшла, коли вченому було 83 роки. А ще через п’ять років, 27 серпня 1912 року, Михайла Єгоровича не стало.

Вся наукова й педагогічна діяльність М. Ващенка-Захарченка була пов’язана з Київським Університетом, де він працював протягом 40 років. Михайло Єгорович був першим в Київському університеті істориком математики. Сучасники називали його справжнім реформатором галузі методики викладання математики. А його підручники вирізнялись оригінальністю та новизною матеріалу, живою та доступною мовою викладу. Своїми працями та педагогічною діяльністю М. Є. Ващенко-Захарченко зробив вагомий внесок у розвитку математичної науки в Україні.

Народився Микола Іванович Пирогов 13 листопада 1810 р. у Москві. Учився вдома та в приватному пансіоні Княжева, який він не закінчив через нестатки в сім'ї. У неповних 14 років М. Пирогов став студентом Московського університету. Вісімнадцятирічним юнаком скінчив його, і в цьому ж, 1828 p., як один із кращих випускників, отримав направлення до професорського інституту при Дерптському університеті для підготовки та отримання професорського звання. 1832 р. в Дерпті (нині Тарту) Пирогов блискуче захистив докторську дисертацію і розпочав свою викладацьку та наукову діяльність як професор кафедри хірургії медичного факультету університету. З 1836 р. талановитий науковець вже очолював згадану кафедру та хірургічну клініку при університеті.

 

 Георгій Богданович Кістяківський

18 листопада - 120 років (1900-1982)  з дня народження Георгія Кістяківського вченого, фізика, хіміка,  винахідника  більш відомий як Джорж Кістяковський – американський фізик і хімік, виходець із України. Він був одним із творців першої атомної бомби та учасник Мангеттенського проєкту (кодова назва програми розробки ядерної зброї в Сполучених Штатах Америки, здійснення якої почалося в вересні 1942 року). Нині існує науковий термін – "Хімічний детонатор Кістяківського

 

Народився Георгій 18 листопада 1900 року в Боярці. Родина Кістяківських була знаною в Україні. Дід – професор права та відомий адвокат, батько – професор філософії та член УАН. Початкову та середню освіту хлопець здобував у Києві та Москві.  Майже відразу після школи 1918-го він став до лав Добровольчої армії і два роки воював проти більшовиків. За Української держави гетьмана Скоропадського навіть був призначений уповноваженим у справах майна. Та невдовзі більшовики заарештували юного "біляка” й кинули до в’язниці. Утім, Георгію вдалося втекти з-під варти й він попрямував до Криму, а звідти – до Туреччини й Сербії, де жив його дядько. Саме він порадив небожу вступити до університету й надав матеріяльної підтримки. Звідти він перебрався   до Німеччини, де1921 році  вступив до Берлінського Університету, а  за три з половиною роки пройшов увесь навчальний курс. У 25 захистив докторську дисертацію з фізичної хімії. Але невгамовний вчений не зупинився на досягнутому й за рік опинився в Принстонському університеті США. А за чотири роки його запросили до Гарварду. Там учений працював на одному з факультетів, і у 1933 році він отримав посаду ад’юнкт-професора. Того ж року Джордж (саме так він тепер звався) отримав американське громадянство.  Коли почалася Друга світова і був запущений проєкт "Мангеттен"  Кістяківский очолив відділ вибухових речовин засекреченої лабораторії для створення атомної бомби.  Одразу по переїзді до Штатів Георгій одружися з Хільдегардою Мебіус, шведкою за походженням, яка за два роки народила чоловікові доньку Віру. У майбутньому дівчинка стане членкинею Американського фізичного товариства та Американської асоціації сприяння розвитку науки. Першою жінкою-професоркою фізичного факультету в Массачусетському технологічному інституті та Лабораторії ядерних наук. Активно боротиметься за залучення жінок в науці. Кістяківська стане фахівчинею з експериментальної фізики частинок та спостережної астрофізики.