1903 р. А.Думанський закінчив Київський політехнічний інститут і як один з кращих студентів був запрошений готуватися до отримання професорського звання. 1904 р. заснував у Києві першу в Російській імперії лабораторію колоїдної хімії. Стажувався у відомого вченого-хіміка професора Г. Фрейндліха (Ляйпциґ, Німеччина).  1913 р.захистив першу в імперії дисертацію в царині колоїдної хімії та отримав звання магістра. Впродовж 10 років А.В.Думанський працював у Київській політехніці. 

У 1913-30 р.р. – професор, ректор  Воронезького сільськогосподарського інституту. Ініціював та був одним з чільних організаторів створення

Під час Другої світової війни викладав у Казахському університеті; завідував лабораторією Всесоюзного науково-дослідного інституту хімії наркомату харчопрому в Москві. У 1945-60 р.р. А.Думанський працював директором Інституту загальної і неорганічної хімії АН України та завідував кафедрою Київського університету.

 

 

Феофіл Гаврилович Яновський

24 червня - 160 років з дня народження (1860-1928),

 вченого, фізіолога, лікаря-терапевта, педагога, академіка Всеукраїнської академії наук

 

 

 

Народився Ф.Г. Яновський в с. Миньківці Новоушицької волості, Подільської губернії, нині Хмельницька область, у багатодітній сім’ї службовця. Батько Гаврило Іванович Яновський був високоосвіченою людиною, закінчив Головний педагогічний інститут у Петербурзі, працював в Управлінні державного майна, знав грецьку, латинську і польську мови, тому не дивні його намагання розвинути у своїх дітях різні духовні й розумові здібності. Він вчив Фео­філа музиці, грі на скрипці та співу, виховав і розвинув у нього ту музикальність слуху та любов до мистецтва, що ними потім відзначався Ф.Г. Яновський. Не маючи особ­ливих голосових даних, Феофіл брав невелику участь у гімназичному хорі, але полюбив музику і співи, часто відвідував оперу. Вже будучи професором, Феофіл Гаврилович показував своїм дітям браму тієї садиби, де він жив у той час; під тією брамою він пролазив до себе, повертаючись із театру пізньої ночі додому, намагаючись нікого не потурбувати.

Як відомо, на початку 1870 р. родина Яновських переїхала до Вінниці, за місцем служби батька, а десятирічний Феофіл вирушив до Києва (остаточно сім’я переїде сюди у 1878 р.), де він почав навчатися у 4-класовій Київській подільській прогімназії. В Києві Феофіл прожив 3 роки разом із братом Хрисантом, наймаючи квартиру у педагога М.Г. Ружицького, а потім оселив­ся у помічника класного наставника прогімназії Ф.А. Барцева. Кімната, в якій проживали 5 гімназистів, скидалася швидше на оранжерею, ніж на приміщення для людей: влітку в ній була тропічна спека, а взимку нестерпний холод. Та попри це гімназисти жили дружно й весело, їх популярною розвагою була баталія подушками і башликами. Феофіл брав участь у розвазі скромно і стримано, ніби соромлячись. Адже був він мініатюрним і худим хлопчиком, з широко розкритими, допитливими очима, з його маленького зросту товариші завжди сміялися.

Коли Феофіл навчався у 6 класі 3-ї Київ­ської гімназії, його батьки остаточно переї­хали до Києва, а юнак для поліпшення матеріального стану сім’ї почав давати уроки учням своєї гімназії.

Шкільні товариші та колеги Яновського згадували, що мав він надзвичайну пам’ять: «Нас дивувала гострота його пам’яті — він, нап­риклад, міг легко пригадати точну адресу і прізвище хворого, що його відвідував лише один раз багато років тому; він знав усіх лікарів, з якими зустрічався, ім’я та по батькові, не кажучи вже про прізвища, а число їм — легіон».

Опанувавши німецьку та французьку мови так, що вільно читав в оригіналі наукові­ праці, почав вивчати англійську. Робив це Феофіл досить своєрідно і цікаво: дорогою з дому до клініки Військового шпиталю він вивчав слова, виписані напере­додні, дорога була довгою (жив Яновський на Андріївському узвозі), ходив він пішки, бо грошей на інший спосіб пересування не вистачало, і цієї моделі вивчення англійської мови він дотримувався і пізніше, вже будучи лікарем.

У 1894 р. Яновський, будучи завідувачем прозекторського столу Олександрівської лікарні, їде на 4 міс у відрядження до Лейпцига з метою вивчення та вдоскона­лення патологічної анатомії. Познайомившись із професорами Куршманом та Гофманом, записується на їхні курси для лікарів, слухає клінічні лекції для студентів. Повідомляючи в листах про свою роботу в Лейпцизі, Яновський пише, що його душу все ж таки пориває до хворої людини, а не до трупа, хоча обов’язок наукового працівника, що проводить секційну роботу в Олександрівській лікарні, примушує його ретельно вивчати патологічну анатомію.

У 1901–1903 рр. був ще ряд подорожей за кордон з цією ж метою. Феофіл Гаврило­вич влітку протягом 3 міс проживав з родиною в м. Кранц (нині м. Зеленоградськ Калінінградської області, Росія), приморсь­кому бальнеологічному курорті та щодня вранці о 7-й годині їздив до Кенігсберга, де працював у клініці професора Ліхтгайма. Ці кілька місяців Яновський відпочивав від бурхливого київського життя та мав можливість працювати в науковій галузі. Серед мешканців пансіонату Феофіл Гаврилович користувався надзвичайною популярністю, зачарувавши їх своєю вдачею, жвавим розумом і особливо дотепністю. Так, напе­редодні від’їзду професора вони влаш­тували на його честь концерт, складений із творів російських композиторів — Чайковського, Рахманінова, Римського- Корсакова.

Коли у грудні 1898 р. Санітарна рада Київського міського самоврядування обрала Ф.Г. Яновського на посаду ординатора­ Олександрівської лікарні, він став завіду­вачем терапевтичного жіночого та інфекційного відділень. Після його приходу кардинально змінилася робота лікарні, у клініці почали проводитися наукові дос­лідження. Раз на тиждень Феофіл Гаврилович збирав у себе вдома лікарів з метою ознайомлення з новинками медичної літератури, проводилося читання рефератів, розглядався матеріал досліджень у відділенні. Слід сказати, що за час роботи Яновського у клініці ніхто з його колег не зара­зився жодною інфекційною хворобою. Цей факт свідчить про особисту відповідальність Ф.Г. Яновського за життя не лише своїх пацієнтів, але й співробітників­. Велику роль відіграло його уважне ставлення до особистої профілактики, наприк­лад, у нього був точно опрацьований спосіб зберігати і переносити лікарський халат, без якого він не заходив до хворого з підоз­рою на інфекційне захворювання.

Популярність лікаря Яновського сягнула далеко за межі Києва: він часто виїжджав на консультації у провінцію та до багатьох міст України. Він зустрічався з подорожніми­, серед яких були і такі, що спеціально брали квиток у купе з професором Яновським, на зупиночних станціях його зустрічали люди, які прагнули, щоб Феофіл Гаврилович їх оглянув. Лише у 1917 р., через стан здоров’я Феофіла Яновського, припинилися ці відрядження і саме в цей час у нього виникла ідея забезпечення хворих дітей дешевими і якісними молочними продукта­ми. Він старанно підтримує думку свого шкільного товариша М.П. Слюсаревського щодо відкриття в Києві молочарського-кооперативного товариства.

У грудні 1908 р., в день відзначення 25-річного ювілею наукової діяльності, студенти-медики подарували Яновському срібного стетоскопа його ж моделі зі зворушливим написом, і з того часу він пос­тійно ним користувався. Також його колеги відзначали, що Феофіл Гаврилович «мав прекрасний слух, тонкий нюх, гострий зір і особливий дар інтуїції там, де були симптоми заплутані або недостатні (звичайно, ця інтуїція була несвідомо заснована на його власному досвіді)».

Кінець літа 1906 р. родина Яновських провела на хуторі Сподорець, біля с. Звонкове Глеваської волості. Місцевість так сподобалася Феофілу Гавриловичу, що протягом наступних 6 років вони постій­но тут відпочивають влітку. «Життя його тут зав­жди мало особливий характер. Скромний чесучевий піджак, палиця японської роботи­ (подарунок його учня І.П. Воскресенського), білий картуз — символи його літнього відпочинку; прогулянки в мальовничому сосновому лісі, катання у човні на річці Ірпінь, читання творів улюб­лених письменників, частенько вголос, сповняли другу половину­ дня; вранці ж він сам читав наукову літературу, робив нотатки своїм дрібним почерком на тонких аркушах паперу, а потім вкладав їх за відділами в окремий швидкозшивач». Тут Яновському також доводилося­ здійснювати прийом хворих: на подвір’ї був курінь, у якому він безкоштовно оглядав місцевих селян та раз на тиждень приймав приїжджих пацієнтів. Лише наприкінці серпня він повертався до Києва.

У 1909 р. Яновський відчув, що нездужає — турбувало серце і влітку виїхав до відомого курорту Бад-Наугейм у Німеччині. Місцеві лікарі суттєвих змін з боку серця не виявили, тому наприкінці лікування Феофіл Гаврилович мав бадьорість не лише духу, а й тіла. По закінченню лікуван­ня за порадою лікарів він їде до Швейцарії, де проживає на березі Фірвальдштетського­ озера біля підніжжя Альп.

Важливу роль приділяв Ф.Г. Яновський лекціям для студентів. Теоретичну частину лекцій, побудовану на майстерному аналізі­ фактів, він ілюструє, демонструючи 1–2 клінічних хворих та пацієнтів, взятих з домашнього прийому. Бажаючи якнайміцніше зафіксувати в пам’яті своїх слухачів якісь важливі факти, він вдавався іноді й до таких прикладів. На лекції, розглядаючи симптоми туберкульозу легень, розбираючи хворого із легеневим кровохарканням, дійшовши до перкуторних ознак, Яновський на прохання студента передає йому плесиметр і молоточок; і в той момент, коли в аудиторії запанувала тиша, щоб краще вислухати тон легень, і молоточок був піднятий для удару, раптом почувся квапливий вигук Феофіла Гавриловича: «А кровохаркання!». Студент зніяковів, а аудиторія назавжди запам’ятала, що перкутувати хворих із кровохарканням не можна. Професор читав лекцію без перерви, 2 год підряд, пересипаючи її гумористичними оповідками з лікарського життя, таким чином даючи змогу відпочити студентам.

На початку Першої світової війни, 1914 р., наукова робота у клініці припинила­ся — її співробітників призвали до армії. В особистому житті Ф.Г. Яновського у цей період слід відзначити такі моменти: перед самим початком війни почала хворіти його дружина Ганна Вікторівна, у якої діагносту­вали рак шлунка. Пізніше виявилося, що діагноз помилковий, але протягом 2–3 років душевний стан Феофіла Гавриловича був важким, залежно від перебігу хвороби Яновський переходив від надії до розпачу. У 1915 р. він сам захворів — з’явилися напа­ди ниркової коліки, один з яких тривав тиждень, поки не вийшов камінь. Ці два чинники — тривога за життя дружини і власна хвороба безперечно відіграли велику роль у подальшому розвитку склеротичного­ процесу, ознаки якого Яновсь­кий відчув ще у 1909 р. Уже пізніше, після смерті доньки і дружини, процес почав швидко розвиватися. Феофіл Гаврилович реально оцінював свій стан, але й далі продовжував навантажувати себе роботою. Сам він гово­рив, що «не сама робота його стомлює й хвилює, а свідомість того, що треба поспі­шати, що, роблячи якесь діло, він раз у раз відчуває, що друге вже чекає черги і він не встигне його скінчити на певний термін, що, бувши в одному місці, він завжди знає, що на нього чекають у другому. Найбільше хвилювався він через засідання, що їх припадало часто 2–3 на день, і всюди він був за голову або доповідача».

Літо 1928 р. Ф.Г. Яновський вирішив провести в Бучі, куди переїхала його сім’я. Навідуючись сюди 2–3 рази на тиждень, Феофіл Гаврилович у дачному оточенні, далеко від хворих і засідань, читав, гуляв у лісі й проводив короткі вечори в сім’ї, що постійно жила в нього на дачі. В суботу, 23 червня, він мав приїхати до дітей, але несподівано призначений Академією наук захист дисертації затримав його в Києві, і лише надвечір він приїхав на дачу. Увечері­ в неділю повертається до Києва і наступні 5 днів напружено працює, поспішаючи закін­чити справи до від’їзду в Бучу, адже в п’ятницю 29 червня мав захищатися його учень.

Під час захисту Яновському стало пога­но, ледь дочекавшись, коли учня оголоси­ли доктором наук, він попросив, щоб його перенесли в окрему кімнату, оскільки в нього паралізована права половина тіла, діагноз — інсульт. «Швидка» перевезла його додому, де за ним було встановлено цілодобовий нагляд лікарів з числа його учнів. До свого стану він ставився спокійно, не ремствуючи, — очевидно, добре усвідомив свій стан і встановлений йому діагноз: «спазм мозкових жил» приймав з легкою посмішкою, кажучи: «добре, коли це так». Місто в цей час жило розмовами «що і як з професором Яновським», напружене чекання відчувалося всюди: на вулицях, у транспорті, громадських закладах. Багато­ відвідувачів з його колишніх пацієнтів прихо­дили додому з надією почути кращу звістку. Але на 5-й день хвороби, коли навіть лікарі сподівалися на краще, розвину­лася пневмонія і 8 липня 1298 р. об 11-й годині 45 хвилин вечора Ф.Г. Яновський помер, втративши свідомість лише за кілька годин до смерті.

10 липня Київ хоронив свого «святого лікаря», проводжаючи його в останню путь улюбленими квітами Яновського — білими ліліями.

На будинку № 13б на вул. Ярославiв Вал, де 25 рокiв, з 1903-го по 1928-й рiк не лише мешкав, але й практично працював видатний вчений, у 1972 р. встановлена бронзова­ меморiальна дошка. Його ім’я носить Державна установа «Національний інститут фтизіатрії і пульмонології імені Ф.Г. Яновсь­кого АМН України».

Пам’ять про лікаря-гуманіста, всесвітньовідомого вченого Феофіла Гавриловича­ Яновського, життя і діяльність якого є прик­ладом високої етики і моральності для сучасних лікарів, назавжди залишиться у серцях нащадків та світової медичної громадськості.

 

 

Сергій Костянтинович Всехсвятський

20 червня 1905 р -115 років з дня народження

Видатний астроном, доктор фізико-математичних наук, професор, директор

(до 1953 р.) Астрономічної обсерваторії Київського державного університету імені Т.Г. Шевченка

 

Сергій Костянтинович Всехсвятський народився 20 червня 1905 р. у сім'ї відомого московського священика К.Д. Всехсвятського. Талановитому, допитливому й завзятому підліткові довелося нелегко в післяреволюційній Москві - заважало непролетарське походження. У 13 років він починає працювати. Величезне враження на п'ятнадцятилітнього хлопця справила прочитана ним книга Мейєра "Світобудова". Вона і визначила життєвий шлях С.К. Всехсвятського. Протягом наступних двох років він бере активну участь у роботі Московського товариства аматорів астрономії і 1922 р. одержує рекомендацію для вступу до Московського університету.

Професор С.В. Орлов залучає першокурсника Всехсвятського до кометних досліджень, яким він згодом присвятить значну частину своєї наукової творчості. Перші роботи 18-річного студента, виконані під керівництвом С.В. Орлова, що стосуються вивчення хвостів комети №1912 II і оболонок у голові комети Галлея, були надруковані 1923 р. в Німеччині у відомому часописі "Astronomische Nachrichten".

1924 p. студент останнього курсу університету С. Всехсвятський починає працювати на посаді молодшого наукового співробітника Державного астрофізичного інституту Московського університету, де продовжує дослідження в галузі комет. Він сформулював поняття "абсолютної величини комети" і вперше визначив ці величини для 250 комет. Проаналізувавши отримані дані, Всехсвятський визначив, що в середньому яскравість комет змінюється обернено пропорційно четвертому ступеню радіуса-вектора орбіти комети. Результатом цих фундаментальних досліджень стало відкриття явища швидкої дезінтеграції короткоперіодичних комет, що вказувало на недавнє їх походження. Це твердження суперечило всім відомим на той час теоріям походження комет. Надалі протягом 40 років він розробляє космологію малих тіл Сонячної системи - комет, метеорів, метеорної речовини, кілець великих планет.

1930 р. після закінчення аспірантури в Головнауці Росії С.К. Всехсвятський захищає кандидатську дисертацію, присвячену питанням еволюції й походження комет, і отримує звання викладача вищого навчального закладу, що відповідає сучасному званню доцента. 1935 р. ученому за сукупністю опублікованих наукових праць було присвоєно ступінь доктора фізико-математичних наук, а потім він разом з вісьмома астрономами країни увійшов у першу групу вчених, обраних дійсними членами Міжнародної астрономічної спілки. Того ж року С.К. Всехсвятський переходить до Пулковської астрономічної обсерваторії, де працює спочатку науковим співробітником, а потім заступником директора. У Пулкові він поруч із численними дослідженнями комет бере активну участь в організації важливого експерименту - спостереження сонячної корони під час повного затемнення Сонця 19 червня 1936 р. ідентичними коронографами з різних пунктів у смузі затемнення.

Тоді багато питань з фізики Сонця та сонячно-земних зв'язків були нерозв'язані. Необхідні були нові ідеї і нові підходи, їх генератором і став С.К. Всехсвятський. Поштовхом до відкриття існування постійного корпускулярного витікання із Сонця, носієм якого є корональні промені, зробленого С.К. Всехсвятським, і наступної розробки цієї концепції (1939-1944 pp.) стало вивчення численних знімків нашого світила, отриманих унаслідок спостереження повного сонячного затемнення 19 червня 1936 р.

До середини 50-х років XX ст. багато процесів, що відбуваються у космічному просторі, досліджувалися переважно як статичні і квазіоднорідні. Тому їх теоретичні моделі залишалися тільки моделями, віддалено схожими на дійсні процеси в космосі. Дослідження, проведені С.К. Всехсвятським, дали йому можливість стверджувати, що Всесвіт сповнений динаміки, на Сонці, на планетах і в міжпланетному просторі відбуваються постійні зміни і тому при вивченні космічних процесів потрібно на це зважати.

Однак, опрацювання матеріалів затемнення на цьому не завершилося - попереду чекали важливі й цікаві відкриття. 1939 р. С.К. Всехсвятський успішно проходить конкурс на заміщення посад завідувача кафедри астрономії та директора Астрономічної обсерваторії Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка. Відтоді все його життя і наукова творчість будуть пов'язані з Київським університетом.

1940 р. С.К. Всехсвятський здійснив серйозні заходи щодо створення нового, а також відновлення наявного в обсерваторії устаткування. На початку війни йому вдалося вивезти його частину до Свердловська, де Київською астрономічною обсерваторією 1942 року разом із Астрономічним інститутом Московського університету було створено Службу Сонця, дані якої використовувалися для розрахунків умов в іоносфері Землі і визначали можливість зв'язку на коротких радіохвилях, що виявилось необхідним під час війни.

Після повернення обсерваторії 1944 р. до Києва під керівництвом С.К. Всехсвятського розпочалося її швидке відновлення.

На початку 1953 р. С.К. Всехсвятський залишив посаду директора обсерваторії. Надалі його наукова праця тривала на кафедрі астрономії Київського університету, завідувачем якої він працював по 1981 р.

Наприкінці 50-х pp. С.К. Всехсвятський ініціює піонерські дослідження полярних сяйв і атмосфери Арктики, які понад 10 років проводилися ним і його учнями. У 60-ті-70-ті pp. співробітники Київського університету під керівництвом С.К. Всехсвятського взяли участь у підготовці й успішному проведенні наукових експериментів у навколоземному космічному просторі, присвячених вирішенню комплексних наукових, науково-технічних і прикладних завдань, пов'язаних із вивченням процесів і явищ, що виникають в атмосфері й магнітосфері Землі під впливом сонячних корпускулярних потоків.

Ідеї про значну роль активних еруптивних процесів у Сонячній системі були застосовані С.К. Всехсвятським під час вивчення проблем Землі та конкретних завдань геології. Він стверджував, що причини багатьох земних явищ слід шукати в Космосі та водночас вивчення геофізичних процесів має пояснити суть явищ, які відбуваються в космічному просторі. С.К. Всехсвятський працює і над філософськими проблемами космогонії, де його ідеї також були незвичайними й нетривіальними. Проведений ним філософський аналіз процесів, які відбуваються у світі галактик, зірок і в Сонячній системі, виявив спільність активних процесів у Всесвіті. Результатом тридцятирічної роботи С.К. Всехсвятського стала фундаментальна монографія 1958 року "Фізичні характеристики комет", а потім ще чотири її доповнення. Ці роботи містять історію всіх комет, які спостерігалися з 466 р. до н. є. по 1975 p., відомості про обставини їх відкриття, подальші спостереження, фотометричні і спектральні дані, елементи орбіт, а також перший у світі каталог абсолютних величин усіх комет, що спостерігалися того часу. Цей каталог став основою різноманітних досліджень з активності й еволюції комет, що проводилися в Україні, Росії, Таджикистані, Чехії, США, Німеччині, Ізраїлі та інших країнах.

Наприкінці 50-х pp. С.К. Всехсвятський на підставі великої кількості тридцятирічних особистих спостережень, досліджень і обчислень дійшов висновку про існування вулканічної активності в системі Юпітера і наявності у планети кільця, подібного до кільця Сатурна. Він показав, що в системах великих планет відбуваються активні вулканічні процеси, які наповнюють речовиною існуючі навколопланетні кільця.

На жаль, підтримки наукового астрономічного товариства він на той час не мав. Але слушність відкриття С.К. Всехсвятського, що багатьом здавалася неймовірною, згодом була підтверджена безпосередніми космічними спостереженнями, проведеними наприкінці 1978 р. американськими міжпланетними станціями "Вояжер-1" і "Вояжер-2", які впродовж кількох місяців досліджували систему Юпітера. Передані на Землю панорамні знімки зафіксували наявність у Юпітера кілець, подібних до кілець Сатурна, велику кількість кратерів різного розміру на поверхні планети та її супутниках і активно діючі вулкани на супутнику Іо.

На початку 1979 р. американський журнал "Sky and Teleskope" водночас із повідомленнями про спостереження системи Юпітера "Вояжерами" вмістив вибірки зі статей С.К. Всехсвятського як сучасних, так і тридцятирічної давнини з його обґрунтуваннями існування кілець Юпітера й вулканічної діяльності у системі планети.

Офіційне визнання, відповідне його науковим заслугам, в останні роки життя С.К. Всехсвятський все ж таки здобув. 1967 р. його обирають почесним доктором Дебреценського університету в Угорщині. 1978 р. Сергій Костянтинович отримує вищу в галузі астрономії наукову премію Академії наук СРСР імені Ф.О. Бредихіна за фундаментальну працю "Фізичні характеристики комет", медалі Астрономічної ради СРСР "За виявлення нових астрономічних об'єктів" та імені Юрія Гагаріна Федерації космонавтики СРСР. Наприкінці 70-х pp. С.К. Всехсвятський майже зовсім втратив зір і не міг проводити оптичні спостереження, але працював він за письмовим столом до останнього дня життя - 6 жовтня 1984 р.

Ім'я С.К. Всехсвятського залишилося в Космосі назавжди - одну з відкритих малих планет № 2721 названо в його честь.