Cофія Василівна Ковалевська

15 січня – 170 років від дня народження (1850 - 1891)

Перша жінка, що отримала звання математика у Європі, доктор філософії, лауреат премій Паризької та Шведської академій наук за дослідження з питань обертання твердого тіла навколо нерухомої точки.  Професор Стокгольмського університету, автор праць із математичного аналізу, механіки та астрономії

Софія Василівна Ковалевська народилась 15 січня 1850 р. в Москві. Батько її — Василь Васильович Крюковський був військовий. Він брав участь у трьох військових походах, був нагороджений найвищими військовими орденами і медалями.

У 1858 р. в чині генерала артилерії батько вийшов у відставку і переїхав з родиною до свого маєтку в с. Палібіно Вітебської губернії. Тут і пройшли дитячі роки Соні.

Змалку в дівчини проявилися такі риси характеру, як зосередженість, наполегливість у досягненні мети і цілковита самостійність. Читати Соня навчилася сама. Пізніше до дітей взяли вчителів. Гувернантка-англійка вчила Соню хороших манер і англійської мови. Учитель Малевич викладав російську граматику, літературу, математику та інші предмети. Він був широко освіченою людиною, передовим педагогом.

Спочатку арифметики Соня не любила, але згодом захопилась нею: вона розв'язувала задачі за допомогою різних комбінацій чисел, виявляючи в цьому неабияку кмітливість. Малевич дав їй вивчати двотомний курс арифметики французького математика Бурдона, написаний для студентів Паризького університету. Вивчення геометрії також ішло успішно. Інколи, вислухавши доведення вчителя, вона доводила деякі теореми по-своєму.

Коли Соні сповнилось 14 років, під час зимового перебування родини Кркжовських у Петербурзі викладачем математики до неї запросили лейтенанта флоту О. М. Страннолюбського. Вже на перших заняттях викладача здивувало те, що дівчина так швидко засвоювала перші поняття з вищої математики — поняття границі, похідної тощо, "начебто вона їх раніше знала".

Соня пояснила: "У ту хвилину, коли ви пояснювали мені ці поняття, мені раптом пригадалося, що все це було написано в лекціях Остроградського, якими була обклеєна наша кімната, і саме поняття про границю здалося мені давно відомим".

Щоб жити самостійно і вчитися, восени 1868 р. Софія Василівна вступає у фіктивний шлюб (який пізніше став фактичним) з Ковалевським Володимиром Онуфрійовичем.

У житті Софії Василівни починається новий період: вона із захопленням відвідує лекції з фізіології професора Сєченова у Медичній академії, анатомію вивчає в лабораторії професора Грубера, біологію— у Мечникова, хімію — у Зініна і математику — в Страннолюбського. Така багатопредметність у навчанні пояснюється тим, що Софія Василівна готується складати екзамени на атестат зрілості.

Крім цього, вона мріє стати лікарем, щоб бути ближче до народу і краще служити йому. Але склавши екзамени на атестат зрілості, вона віддає перевагу математиці. У тодішній Росії до вищої школи жінок не приймали. Тому подружжя Ковалевських разом із сестрою Софії Ганною виїжджає за кордон. У Гейдельберзі, де в університеті працювали видатні німецькі вчені Кірхгоф, Гельмгольц, Бунзен та ін., вона добилася дозволу відвідувати лекції. Щотижня вона слухала по 22 лекції, з яких 16 — з математики. Навчання в університеті йшло дуже добре.

Наприкінці 1870 р. Софія Василівна закінчує навчання в Гейдельберзі і переїздить до Берліна, щоб продовжувати математичну освіту в столиці Пруссії. У Берлінському університеті працював тоді визначний учений-математик Вейєрштрасс — великий знавець вищих трансцендентних функцій, абелевих і особливо складних еліптичних та ультраеліптичних.

Софію Василівну він прийняв дома і, уважно вислухавши її прохання, запропонував кілька завдань з математики. Завдання виявились досить складними, але Ковалевська з ними впоралась своєчасно. Переконавшись, що завдання розв'язані блискуче, Вейєрштрасс погодився працювати з нею двічі на тиждень по 2 години. Учитись у Вейєрштрас-са було нелегко. Німецький математик Фелікс Клейн говорив, що інтелектуальна сила Вейєрштрасса більше пригнічувала слухачів, ніж сприяла їх самостійній творчості. Софія Василівна, працюючи у Вейєрштрасса, вела власну творчу роботу.

Першу невелику працю вона написала для математичного журналу, але вона не була надрукована через те, що до редакції кількома днями раніше надійшла аналогічна праця іншого автора. У цей період Софія Василівна написала три складних математичних праці. Перша з них називалася "Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до інтегралів еліптичних", її дуже високо оцінив професор Вейєрштрасс.

Друга її праця — "Про форму кільця Сатурна" —доповнювала дослідження Лапласа з цього питання. Третя праця — "До теорії диференціальних рівнянь у частинних похідних" узагальнювала відповідні дослідження самого Вейєрштрасса. До Вейєрштрасса цю тему досліджував відомий французький математик Коші. Теорема, що її довела Ковалевська, належить до класичних, вона увійшла до математичних курсів університету під назвою "теорема Коші-Ковалевської".

У 1874 р. проф. Вейєрштрасс поставив питання перед Геттінгенським університетом про надання С. Ковалевській заочно і без екзаменів ступеня доктора філософії. Він писав, що С. Ковалевська сильна в усіх галузях математики і що кожна з її трьох праць може бути достатньою підставою для присудження їй ступеня доктора наук. Математичний факультет університету розглянув ці праці і дав їм найвищу оцінку. На підставі постанови факультету рада Геттінгенського. університету в липні 1874 р. ухвалила надати С. В. Ковалевській без екзамену і диспуту, заочно ступінь доктора філософії з найвищою відзнакою.

Того ж року Ковалевська повертається до Петербурга. Зайняти посаду викладача математики у вищій школі вона не могла, бо це було жінкам категорично заборонено. Софія Василівна змушена була відійти на деякий час від наукової роботи. Вона поринула у літературно-публіцистичну діяльність: писала для газет наукові нариси і театральні рецензії. У домі Ковалевських можна було зустріти таких визначних учених, як Сєченов, Менделєєв, Чебишов, письменників — Тургенєва, Достоєвського та ін.

Ковалевська показує свої математичні праці Чебишову. Він дав їм високу оцінку за свіжість, глибину думок і, порадив одну з них прочитати на VI з'їзді природодослідників і лікарів, що мав відбутися у Петербурзі в 1879 р. Доповідь Ковалевської на тему "Зведення деякого класу абелевих інтегралів третього рангу до еліптичних інтегралів" вислухали з великою увагою. Видатні вчені М. Є. Жуковський і К. А. Тимирязєв щиро радили їй працювати й далі в цій галузі, бо вона "народилася для математики".

У 1880 р. Ковалевська переїжджає в Москву і просить дозволу складати екзамени на ступінь магістра, але її прохання було відхилено. У 1881 р. вона виїхала у Берлін, а потім у Париж. Але і тут не змогла знайти місця викладача у вищій школі. Того ж 1881 р. Ковалевська повернулася до Росії.

У серпні 1883 р. VII з'їзд природодослідників і лікарів, що відбувся в Одесі, одноголосно обрав Софію Василівну головою математичної секції. Тут було зачитано дві доповіді — доктора філософії С. В. Ковалевської і професора Московського університету М. Є. Жуковського. Доповідь С. В. Ковалевської "Про інтегрування диференціальних рівнянь з частинними похідними, що визначають заломлення світла в прозорому кристалічному середовищі" викликала великий інтерес.

Наступного, 1884 р. Софія Василівна зробила доповідь на цю саму тему на засіданні Паризької академії наук. Пізніше її було надруковано в записках Паризької академії наук і Стокгольмської академії наук. Праця була високо оцінена вченими всього світу, вона принесла авторці широку популярність у наукових колах.

На VII з'їзді природодослідників Софія Василівна зустрілась з професором Стокгольмського університету Міттаг-Леффлером і дістала запрошення зайняти посаду приват-доцента в новому Стокгольмському університеті. Ковалевська дала згоду і незабаром була запрошена в Стокгольм офіційно.

До Стокгольма Софія Василівна приїхала в листопаді 1883 p., а з січня 1884 р. почала читати лекції про диференціальні рівняння з частинними похідними. У першому семестрі вона читала лекції німецькою мовою, а до початку другого семестру оволоділа шведською мовою настільки, що читала цією мовою лекції шведським студентам.

Рада університету обрала С. В. Ковалевську штатним ординарним професором. Шведські газети помістили її портрети і біографію. Професор Міттаг-Леффлер одержував листи від газетярів Парижа, Лондона і Відня з проханням надіслати портрет і біографію С. В. Ковалевської. Наступного року в Стокгольмському університеті С. В. Ковалевській запропонували читати, крім лекцій з чистої математики, курс лекцій з механіки.

Поряд з читанням лекцій в університеті Софія Василівна наполегливо проводила дослідження. Світову славу Ковалевській принесла її фундаментальна праця "Обертання твердого тіла навколо нерухомої точки". До Ковалевської над цим питанням працювали Ейлер і Лагранж. Після їх праць тільки праці Ковалевської просунули вперед розв'язання цієї задачі.

У 1888 р. Паризька академія наук оголосила третій конкурс на кращу працю з цієї теми з видачею премії Бордена на три тисячі франків. Перші два конкурси не дали очікуваних результатів, і премію нікому не присудили. Софія Василівна надіслала свою роботу на конкурс, узявши за девіз французьку приказку: "Говори, що знаєш, роби, що повинен; що буде, те й буде". На конкурс було подано 15 праць.

Спеціальна комісія Паризької академії визнала, що твір під девізом "Говори, що знаєш", відмінний, що в ньому відкрито новий випадок. Враховуючи всі наукові якості цієї праці, комісія ухвалила присудити авторові твору збільшену премію: замість трьох тисяч — п'ять тисяч франків. Ця праця була надрукована в наукових записках Паризької академії наук за 1889 р.

Повернувшись у Стокгольм, Софія Василівна з властивою їй наполегливістю знову взялася за дослідження і написала ще дві праці про рух тіла навколо нерухомої точки, за які Стокгольмська академія наук видала їй премію 1500 крон.

Але слава, блискучі успіхи в науці, вечори і прийоми, що влаштовувались на її честь, не могли заглушити в Ковалевської бажання жити і працювати на рідній землі. Вона робить останню спробу: у квітні 1889 p. виїздить у Росію з надією, що її оберуть членом Петербурзької Академії наук. Зустріли її в Петербурзі сердечно, з радістю. Група визначних учених щиро підтримувала наміри Ковалевської і намагалася допомогти їй. У листопаді 1889 р. за пропозицією академіків Чебишова, Імшенецького і Буняковського її було обрано почесним членом-кореспондентом Петербурзької Академії наук, проте це обрання не давало їй ніяких прав щодо роботи в Росії.

Софія Василівна використала всі можливості, щоб добитись гідної її звання. роботи, але двері до наукових установ перед нею були закриті. Клопотання визначних учених і впливових осіб виявилися марними. Останні надії Софії Василівни залишитися на батьківщині, жити і працювати для рідного народу розвіялися. Вона знову — цього разу назавжди — виїжджає за кордон.

Ковалевська часто говорила, що Швеція стала для неї другою батьківщиною. І це було справді так. У Швеції її шанували, цінували як професора, як громадського діяча, як ученого, її близькими друзями були найкращі представники шведських і норвезьких наукових і літературних кіл: професор Міттаг-Леффлер і його сестра, відома шведська письменниця Анна Шарлота Едгрен, професор Гюльден, який був співробітником Пулковської обсерваторії, відомий норвезький діяч, океанограф і дослідник Арктики Нансен, полярний дослідник член-кореспондент Петербурзької Академії наук Норденшельд та ін.

Особливо близько зійшлася Софія Василівна Ковалевська з письменницею Анною Шарлотою Едгрен. Вони написали велику драму "Боротьба за щастя", яку було поставлено на російській сцені. У цій п'єсі вперше порушувалось питання про роль робітничого класу в розвитку суспільства.

У Стокгольмі С. В. Ковалевська написала також відомий роман "Нігілістка" і повісті "Спогади дитинства", "Сестри Раєвські". Крім цього, Софія Василівна писала статті і замітки на літературні та громадські теми до газет і журналів як російських, так і закордонних.

Повертаючись із подорожі по Італії, Софія Василівна заїхала до Парижа побачитися із своїми знайомими математиками, потім до Берліна, де зустрілася із своїм учителем і другом професором Вейєрштрассом.

На шведському кордоні, чекаючи поїзда, вона довгий час простояла під холодним дощем і застудилась. У Стокгольм вона прибула 23 січня 1891 р. дуже простудженою. Наступного дня вона ще читала лекції в університеті, а ввечері відчула, що дуже хвора. 10 лютого 1891 р. Ковалевська померла від паралічу серця. Чутка про її смерть схвилювала всіх, хто знав про блискучу славу і сумну долю жінки-професора Софії Ковалевської.

У 1896 р. російські жінки на кошти, зібрані комітетом Вищих жіночих курсів та іншими організаціями, поставили на могилі С. В. Ковалевської в Стокгольмі пам'ятник з чорного граніту, вивезеного з Росії.

 

 

  

Михайло  Іванович

Туган-Барановський

20 січня – 155 років від

дня народження (1865 - 1919)

Український економіст, доктор політичної економії, професор, один із засновників Всеукраїнської академії наук (ВУАН), міністр фінансів Української Народної Республіки, ініціатор створення Демографічного інституту – нині Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України

Народився Михайло Іванович Туган-Барановський 25 (8) січня 1865 р. в селі Солонім (Соляниківка) Куп’янського повіту Харківської губернії у заможній дворянській родині. Навчався у Московській, Київській та Харківській гімназіях. У 1884 р. вступив на фізико-математичний факультет Харківського університету, водночас він продовжував поглиблено вивчати суспільні науки, виявляв інтерес до праць засновника німецької класичної філософії Іммануіла Канта (1724-1804). У 1888 р. він закінчив фізико-математичний факультет здобувши ступінь кандидата фізико-математичних наук, а у 1890 р. – юридичний факультет цього ж університету. З 1893 р. М. І. Туган-Барановський працює столоначальником у Департаменті торгівлі і мануфактур Міністерства фінансів і пише свою першу наукову працю «Промышленные кризисы современной Англии, их причины и влияние на народную жизнь». За цю роботу у 1894 р. в Московському університеті йому було присуджено ступінь магістра політекономії. А у січні 1895 р. М. І. Туган-Барановський був зарахований на посаду приват-доцента Петербурзького університету, в стінах якого розпочалась його блискуча викладацька та наукова діяльність. У 1898 р. вчений захистив у Московському університеті докторську дисертацію «Русская фабрика в прошлом и настоящем». У 1901 р. за соціалістичні погляди його було відсторонено від викладацької діяльності та вислано до Полтавської губернії, де він проводив активну громадську діяльність. В цей період він надрукував у журналі «Мир божий» статтю «Земский учитель в Лохвицком уезде (Письмо из Лохвицы)», в якій піднімав питання соціально-економічних і культурних потреб українського селянства. У 1905 р. вчений вийшов до Полтавського земського зібрання з пропозицією про встановлення першого в Україні пам’ятника Тарасу Шевченку у Полтаві та розпочав збирати кошти для цієї мети, яку і було реалізовано у 1926 р. скульптором І. П. Кавалерідзе. В цей час М. І. Туган-Барановський у своїх наукових працях знову звертається до комплексного переосмислення проблем філософії, соціології та права. Про широке коло його наукових інтересів свідчать такі статті, опубліковані у 1904 р. як: «Что такое общественный класс?», «Борьба классов как главнейшее содержание истории», «Психические факторы общественного развития», «Крушение капиталистического строя как научная проблема». В 1905 р. вчений повертається до Петербурзького університету на посаду приват-доцента. Тоді ж він бере участь у редагуванні першої української енциклопедії «Украинский народ в его прошлом и настоящем», перший том якої побачив світ у Петербурзі 1914 р., а другий – у 1916 р. Видатна праця вченого «Основы политической экономии» виходить у Санкт-Петербурзі у 1909 р. Саме за цим фундаментальним підручником до 1917 р. майже вся Росія здобувала економічні знання. Книга була відзначена Великою премією Імператорської Академії наук, а її автора – визнано одним з найкращих фахівців з політичної економії.

Влітку 1917 року Михайло Іванович Туган-Барановський повертається в Україну, стає (до початку 1918 року) міністром фінансів першого виконавчого уряду України – Генерального Секретаріату Центральної ради України. У 1918 році він є одним з ініціаторів створення і засновників Української Академії наук, а також її Соціально-економічного відділення і Інституту економічної кон’юнктури, демографічного інституту, кооперативного інституту. Він також очолював Українське наукове співтовариство економістів.

М. І. Туган-Барановський був професором відродженого у 1917 р. за його участю Київського українського державного університету, де на посаді декана юридичного факультету викладав курс політичної економії та грошового обігу.

У 1918 р. М. І. Туган-Барановський бере активну участь у створенні Української академії наук (УАН) та її соціально-економічного відділу, розробляє законопроект про національну Академію, структуру та програму наукових досліджень. Вчений увійшов до першого основного складу УАН, його було обрано академіком за спеціальністю «теоретична економія».

Останніми книгами, написаними вченим і виданими в Україні українською мовою у 1919 р., були: «Кооперація, її природа та мета» та «Політична економія: курс популярний».

22 січня 1919 року по дорозі до Парижу, куди він направлявся у якості радника у складі української дипломатичної місії у Франції, він загинув. Обставини його смерті до сьогодні детально не відомі українському суспільству.

М. І. Туган-Барановський – вчений світового виміру, залишив яскравий слід в історії вітчизняної та зарубіжної економічної науки.

 

 

 

Григорій Самуїлович Ландсберг

22 січня - 130 років від дня народження (1890 - 1957)

Видатний фізик, створив школу атомного і молекулярного спектрального аналізу.

Його праця - «Елементарний підручник фізики» в 3-х томах багато років  вважається найкращим підручником з  фізики для школярів, який  багаторазово перевидавався

 

Григорій Самуїлович Ландсберг народився  22  січня 1890 у місті  Вологда. В своєму рідному місті вступив до гімназії, проте закінчив її в Нижньому Новгороді в 1908 році із золотою медаллю. Вступив на математичне відділення фізико-математичного факультету Московського університету, яке закінчив в 1913 році з дипломом 1-го ступеня за спеціальністю "Фізика". Був залишений при університеті для підготовки до професорського звання, яке отримав в 1923 году.С 1913 по 1915 року працював викладачем в Московському універсітете.В 1915 році Ландсберг був мобілізований на військову службу. Служив у званні рядового в телеграфному батальйоні, а потім в лабораторії по боротьбі з задушливими газами (до 1918 року) .З 1918 по 1920 р складався доцентом Омського сільськогосподарського інституту, де читав курс загальної фізики. З 1920 по 1923 року працював науковим співробітником інституту біофізики Н.К. Здорова, одночасно з цим вів викладацьку роботу в Московському Інженерному інституті. З 1923 по 1931 р працював професором, завідувачем кафедри і керівником фізико-технічного відділення педагогічного факультету 2-го МГУ (нині - Московський педагогічний державний університет) Починаючи з 1926 року, Ландсберг спільно з академіком Леонідом Мандельштамом розгорнув в МГУ експериментальне вивчення молекулярного розсіювання світла в кристалах, в результаті якого 21 лютого 1928 року Ландсберг і Мандельштам виявили ефект комбінаційного розсіювання світла. Про своє відкриття вони повідомили на колоквіумі від 27 квітня 1928 року і опублікували відповідні наукові результати в радянському і двох німецьких журналах.С 1923 р Ландсберг складався спершу директором, а потім професором і дійсним членом науково-дослідного інституту фізики, де протягом ряду років завідував кафедрою загальної фізики і кафедрою / лабораторією оптики. Читав загальний курс фізики, курс теоретичної оптики і спеціальні курси. У той же час завідував лабораторією Оптики Фізичного інституту Академії Наук СРСР (ФІАН СРСР). Ландсберг брав активну участь в наукових експедиціях, спостереженнях за об'єктами сонячної системи, виїжджав за кордон, в Голландію, Францію, Германію.В 1932 році був обраний членом-кореспондентом, а в 1946 році - академіком Академії Наук СРСР по фізико-математичному відділенню. У 1941 році Ландсберг був удостоєний Сталінської премії за розробку методів спектрального аналізу металів і сплавів. Був засновником і головою Комісії з спектроскопії, яка згодом була перетворена в Інститут спектроскопії АН СРСР (Ісанна, Троїцьк). Створив школу атомного і молекулярного спектрального аналізу. У 1945-1947 роках був професором загальної фізики інженерно-фізичного факультету Московського механічного інституту, в 1951-1957 роках - професором Московського фізико-технічного інституту. В 1955 році Ландсберг підписав "Лист трьохсот" - колективне послання великої групи радянських вчених, спрямоване до Президії ЦК КПРС і різко критикує наукові погляди і практичну діяльність Т.Д. Лисенко, що був у той час одним з керівників біологічної науки в СССР. В останні роки життя Ландсберг страждав від хвороби легенів, лекції в інституті читав пошепки. Помер 2 лютого 1957 року. Похований на Новодівичому кладовищі в Москві.

 

  

Андре Марі Ампер

22 січня - 245 років від

дня народження (1775 - 1836)

Французький фізик, математик, один з основоположників електродинаміки, відкривач закону взаємодії електричних струмів – на честь ученого одиницю сили струму названо ампер. Член Паризької академії наук  та багатьох європейський академій наук.

Автор праць з магнетизму, теорії ймовірностей, механіки та математики

Андре-Марі Ампер  народився 20 січня (за іншими даними 22 січня) 1775 року в Ліоні.Виняткові здібності Андре проявилися ще в ранньому віці.Початкову освіту він здобув удома, дуже швидко вивчився читання та арифметики, читав усе підряд, до 14 років прочитавши всі 28 томів французької «Енциклопедії». Особливий інтерес Андре виявляв до фізико-математичних наук, і батьківської бібліотеки тут явно було недостатньо. Андре почав відвідувати бібліотеку Ліонського коледжу, щоб читати праці великих математиків. 

Вивчення праць класиків математики і фізики було для юного Ампера творчим процесом.Він не тільки читав, але і критично сприймав прочитане. У нього виникали свої думки, свої оригінальні ідеї. У віці 13 років він представив в Ліонську академію свої перші роботи з математики. 

У 1789 році почалася Велика французька революція. Ці події зіграли трагічну роль в житті Ампера. У 1793 році в Ліоні спалахнув заколот, який незабаром був придушений, а за співчуття заколотникам був обезголовлений батько Андре, Жан-Жак Ампер. 


Смерть батька Андре переживав дуже важко. Лише через рік, з працею знайшовши душевну рівновагу, він зміг повернутися до своїх занять. Страта батька мала і інші наслідки - за вироком суду майже все майно родини було конфісковано, і її матеріальне становище різко погіршилося. Андре довелося думати про засоби до існування. Він вирішив переселитися до Ліона і давати приватні уроки математики до тих пір, поки не вдасться влаштуватися штатним викладачем в яке-небудь навчальний заклад. 

У 1804 році Ампер переїжджає в Париж, з 1805 по 1824 роки він працює в Політехнічній школі в Парижі. З 1824 Ампер - професор Колеж де Франс. 

Основні фізичні роботи Ампера присвячені електродинаміки. Він сформулював правило і закон Ампера і вперше вказав на тісний зв'язок між електричними і магнітними процесами і послідовно проводив чисто струмовий ідею походження магнетизму. Він відкрив магнітний ефект котушки зі струмом; запропонував використовувати електромагнітні явища для передачі сигналів; винайшов комутатор, електромагнітний телеграф; він сформулював поняття «кінематика». Ампер висловив думку про те, що в майбутньому, ймовірно, виникне нова наука про загальні закономірності процесів управління. Він запропонував назвати її «кібернетикою», і його передбачення справдилося. 

Ампер помер від запалення легенів 10 червня 1836 року в Марселі під час інспекційної поїздки.