У 2026 році виповнюється 85 років подіям серпня 1941 року, коли бійці народного ополчення стали на захист рідного Кременчука на Деївській горі.

     За кілька кілометрів від міста, серед широкого білецьківського степу, височіє курган Гостра могила. Місцеві жителі кажуть , що це найвища точка Правобережжя: звідси видно Кременчук та Горішні Плавні, а за ясної погоди -  навіть дальні навколишні села.

     Саме такий панорамний краєвид відкривався з Деївської гори й у серпні 1941 року, коли на захист Кременчука від нацистських загарбників вийшли погано озброєні цивільні добровольці. На той момент в місті, практично не залишилося регулярних частин – уся оборона покладалася на Кременчуцьку дивізію народного ополчення. До речі, на той час вона була єдиною в Україні. 

     Формування дивізії розпочалось у кінці липня 1941 р. під керівництвом Кременчуцького міського комітету КП(б)У. Завдяки високій самоорганізації дивізію зібрали всього за десять днів з добровольців – робітників, службовців, студентів та учнів технікумів. Загалом вона нараховувала 3840 бійців і командирів. Три полки, сформовані на лівому березі Дніпра називалися Кременчуцький, а четвертий (на правобережжі) – Крюківським.

     Командував з'єднанням полковник А.С.Платухін, начальником штабу став А.М.Мачула. Командирами та політпрацівниками підрозділів дивізії призначались робітники, інженерно-технічні працівники, вчителі. Серед них працівники вагонобудівного заводу -  І.Н.Корякін, М.І.Зорько, О.П.Шаршайкін, Г.Ю.Андрієнко, викладачі учительського інституту - В.М.Шутовський, І.С.Мужайло – викладачі вчительського інституту, а також директор школи - І.Д.Коваленко.

     Озброєння ополченців було слабким: бракувало кулеметів, гранат і мін, не вистачало навіть гвинтівок. Аби мати бодай якусь зброю проти німецьких танків, робітники міських підприємств власноруч виготовили кількасот пляшок із запалювальною сумішшю.

     Особистий склад дивізії також був залучений до будівництва захисних споруд. Ополченці готували рубежі для майбутньої оборони міста. Бійці та командири будували бліндажі, протитанкові перешкоди, ставили дротові загони, встановлювали мінні поля, облаштовували окопи, позиції та інше.

     На початку серпня 1941 р. передові частини 6-ої та 17-ої німецьких армій прорвалися в Онуфріївський район Кіровоградської області й почали просувалися до Крюкова. Гітлерівці планували з ходу форсувати Дніпро й захопити Кременчук. Оскільки регулярних військ в районі Крюкова не було, першу лінію оборони прийняли ополченці.

     У перших числах серпня біля с. Маламівки, Деївського лісу та Гострої могили з’явився ворожий розвідувальний загін. Піднятий по тривозі 3-й Крюківський полк під командуванням П.С.Воробйова, куди входили робітники та службовці Крюківського вагонобудівного заводу, першим прийняв бій. За добу на допомогу йому підійшли 1-й і 2-й полки. 

     Дивізія тримала смугу завдовжки 20 км по фронту і 2-3 км вглиб. Основні сили зосередили в центрі – на 6-кілометровій ділянці Крюківського полку, де проходили дві основні дороги: до міста і до пристані на Дніпрі. Наткнувшись на шаленний опір німці змушені були відступити. Наступні два дні ворог перегруповувався та готував новий штурм. 

     На світанку 9 серпня, після артилерійської підготовки та авіаударів, противник знову пішов у наступ. Ополченці відбивали  атаку за атакою, вражаючи ворожі танки пляшками з горючою сумішшю і протитанковими гранатами. Найбільш пекельні бої розгорілися на підступах до мосту через Дніпро. Криваві зіткнення та виснажлива переправа коштували тисяч людських життів. 

     Завдяки надзвичайній мужності та ціною власних життів кременчуцькі ополченці зірвали плани нацистів з ходу форсувати Дніпро і захопити Кременчук – це сталося лише через місяць – 9 вересня 1941 року.

     У 1946 році на кургані Гостра Могила на вшанування загиблих було встановлено гранітний обеліск. У більшості джерел зазначено, що пам’ятний знак установлений на місці братської могили ополченців, тому офіційно він носить назву «Братська могила воїнів-ополченців міста Кременчука». Але існує й думка, що монумент розташований просто на одному з рубежів оборони Крюкова.

     Монумент являє собою встановлений на вершині кургану гранітний обеліск висотою 4 метра із написом: «Вічна слава бійцям Кременчуцької дивізії народного ополчення, які загинули при обороні міста 9 серпня 1941 року». До вершини кургану ведуть бетонні сходи, біля підніжжя яких розміщено пам’ятний камінь зі словами: «Пам’ятаймо вічно і поіменно бійців Кременчуцької дивізії народного ополчення, які захищали рідний Кременчук у серпні – вересні 1941 року. Схилімо голови, люди!» До 70-річчя бою навколо обеліска були встановлені меморіальні плити з викарбуваними прізвищами загиблих. 

     Досі точно невідомо, скільки саме ополченців і червоноармійців полігло поблизу Гострої Могили та де саме розташовані всі їхні поховання, але їхній подвиг назавжди вписаний в історію Кременчука.

     Література:

1.    Апрелєва Т.  "Орли мої, захисники..." Випускники-ополченці в школі №7 // Кременчуцька панорама. - 2011. - 28 липня. - С.17

2.    Апрелєва Т. Народився за часів царя [Ополченець Іван Самокрик] // Кременчуцька панорама. - 2011. - 4 серпня. - С.17

3.    Бышенко А.О. О бедном комдиве замолвите слово: Зигзаги судьбы командира Кременчугской дивизии народного ополчения полковника Андрея Платухина // Телеграф. - 2011. - 4 серпня (№ 31). - С.11

4.    Вони віддали найдорожче: До Дня Перемоги// Кременчуцька панорама. - 2008. - 21-27 Квітень (№ 17). - С.6

5.    Георгієв Е. У хвилях сивого Днiпра // Вiсник Кременчука. - 2001.- № 43.- 6 вересня. - С.11

6.    Друга світова війна у контексті української історії (До 70 річниці закінчення  другої світової війни) : матеріали наукового семінару / [гол. ред. В.І.Маслак]. - Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2015. - 104 с.

7.    Євселевський Л.  Кременчуцька дивiзiя народного ополчення в боях за мiсто // Тези доповiдей i повiдомлень другої Полтавської наукової конференцiї з iсторичного краезнавства. – Полтава,1991.- С.53

8.    Живи, Пам'ять! Т.5 : Вони захищали наше місто / [Ю.П.Шатков, Л.Д.Шаткова, В.Е.Івушкін, С.В.Івушкін]. - Кременчук: Міська друкарня,   2012. - 243 с.

9.    Імена ополченців вічні [до 70-річчя визволення Кременчука] // Кременчуцька панорама. - 2013. - 19-26 вересня (№ 38). - С.    16

10.   Імена ополченців закарбовані на Гострій могилі // Кременчуцька панорама. - 2014. - 8-15 травня (№ 19). - С.  17

11.   Історичні, культурні та соціально - економічні аспекти регіонального  розвитку: матеріали I Всеукраїнської наук. - практ. конф. 19-20 листопада  2015 р. / М-во освіти і науки [та ін.]. - Кременчук: Щербатих О.В., 2016. – 166 с.

12.    Керімова Т. Наш біль, наша вічна шана [Кременчуцька дивізія народного ополчення] // Перемога. - 2011. - 1-7 серпня (№ 32). - С.3

13.    Потоцкая В. Острая могила - нетленная память о подвиге Кременчугских ополченцев [Кременчугская дивизия народного ополчения] // Кремінь. - 2011. - 8-14 серпня (№ 32). - С.3

14.    Терещенко Г.  Ополченцы : Художественно-документальная повесть. - Х:Прапор, 1991. - 165с

15.    Шатков Ю.  З гвинтівкою проти танків.[До 70-річчя подвигу бійців Кременчуцької дивізії народного ополчення]// Кременчуцька панорама. - 2011. - 23 червня. - C.17

16.    Шаткова Л. Пiшла у ... безсмертя // Вiсник Кременчука. - 2005.- №25.- 23 червня. - С.4