14 березня музична спільнота відзначає 130 років від дня народження Іллі Аркадійовича Віленського – видатного українського композитора, громадського діяча та невтомного будівничого мистецьких інституцій.

     Він народився 1896 року в Кременчуці. Саме тут юний Ілля закохався у музику, натхненний виступами легендарних С. Рахманінова та А. Рубінштейна, які гастролювали в місті. Велика мрія привела його у 1914 році до Петроградської консерваторії, де він шліфував талант під керівництвом славетних педагогів – Василя Калафаті (клас композиції) та Олександра Вінклера (клас фортепіано).

     Після буремних подій початку ХХ століття Віленський присвятив себе розбудові мистецького життя України. Його внесок вражає:

     🔹 У 1920 році він став одним із організаторів Театру Червоної армії в Харкові.

     🔹 У Києві стояв біля витоків філармонії, симфонічного оркестру та славетного Театру юного глядача.

     🔹 У 1937–1941 роках очолював Ансамбль пісні і танцю УРСР та керував військово-шефською комісією Спілки композиторів України.

     За визначні досягнення у 1938 році митцю присвоїли звання Заслуженого артиста, а у 1947-му – Заслуженого діяча мистецтв Української РСР.

     Творчість Іллі Віленського — це цілий всесвіт жанрів:

     Дитяча опера «Івасик-Телесик» (1949), балет «Свято врожаю» (1948).

     Музичні комедії «Сорочинський ярмарок» (1936) та «Літа молодії» (1959).

     Сюїти для симфонічного оркестру та оркестру народних інструментів, п’єси для струнного квартету, фортепіано та баяна.

     Пісні на слова Максима Рильського, Олеся Гончара, Сави Голованівського.

     Його мелодії звучать і з кіноекранів у фільмах: «Шкідник» (1929), «Трансбалт» (1930), «Генеральна репетиція» (1931), «Висота № 5» (1932), «Шельменко-денщик» (1957) та «Проста річ» (1958).

     Доля подарувала Іллі Аркадійовичу цікаве родинне продовження. Він усиновив Михайла, сина своєї дружини С. І. Крижанівської, давши йому не лише прізвище, а й квиток у світ культури. Саме Михайло став батьком Костянтина Віленського – сьогодні всесвітньо відомого джазового піаніста та композитора. Так класична суворість діда через покоління трансформувалася у вільну джазову імпровізацію онука. 

     Ілля Віленський пішов із життя 28 лютого 1973 року в Києві. А його музика продовжує звучати й сьогодні, нагадуючи нам про епоху великих сподівань, щирих почуттів та незламної віри у силу мистецтва.  

     Література:

1.  Віленський Ілля Аркадійович // Енциклопедія історії України: у 8 т. Т.4.: 

    В - Вог. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 540.

2.  Майстри української радянської сцени: довідник / [авт.- упор. Р.Бернацька, 

    С. Зайончківська]. - Київ: Держ. вид-во образотворчого мистецтва і музичної

    літератури УРСР, 1962. - 319 с.

3.  Муха А. Вiленський Iлля Аркадiйович // Муха А. Композитори України та украiнської дiаспори: Довiдник . - Київ: Музична Україна , 2004 . - С.55

4.  Шевченко-Василенко В.Є. Полтавська губернія: [у 3 т.] Т.1, кн.1: Коротка 

    історія  у контексті історії Руси-України: видатні особистості. - Харків: Майдан, 2014. – С. 375.