Минуло понад півтора століття з того моменту, як у 1866 році в Кременчуці залунали голоси перших учениць новоствореного жіночого училища. Це була епоха великих надій, і маленький навчальний заклад швидко переріс свої межі: від училища до прогімназії, а згодом, у 1876-му, і до статусу повної восьмирічної жіночої гімназії.

     Розташовувалася вона в самому серці старого міста — на перехресті вулиць Київської (нині Перемоги) та Кагамлицької (нині М. Гоголя). Попри те, що гімназія тулилася у пристосованому найманому будинку, саме тут гартувався характер та виховувалися манери майбутніх представниць місцевої еліти, а назва «Маріїнська» стала синонімом якісної класичної освіти.

     Усе почалося в середині XIX століття, коли на зміну консервативним поглядам прийшла потреба в освічених жінках не лише серед знаті, а й серед середнього стану. Юридичним поштовхом стало «Положення про жіночі училища відомства Міністерства народної освіти» від 10 травня 1860 року, яке мало одну особливість: держава дозволяла відкривати заклади лише за умови, що місцева громада сама знайде на це кошти. 

Кременчуцька громада прийняла цей виклик із надзвичайним ентузіазмом. У 1862 році в місті відкрили Громадський банк. 30%  від очікуваних прибутків банку передбачалося спрямувати на заснування жіночого училища та інші благодійні заклади.

     Головним рушієм змін стало Товариство допомоги нужденним. 4 серпня 1865 року активісти Товариства офіційно звернулися до влади з проханням відкрити жіноче училище 2-го розряду, виділивши на це перші 1800 карбованців. Вже за кілька днів міська дума та представники всіх станів Кременчука одностайно підтримали цю ідею. У прийнятому тоді рішенні також пропонувалося для оплати навчання в училищі вихідців з незаможних сімей міста користуватися відрахуваннями від прибутків Кременчуцького Громадського банку.

     Шлях до відкриття був непростим. Майже рік тривало офіційне листування між Полтавою, Києвом та Петербургом. Тим часом громада діяла: шукали приміщення (намагалися навіть отримати будівлю колишньої провіантської комісії), закуповували підручники та обладнання, домовлялися про пільги для незаможних учениць.

     Нарешті, 12 січня 1866 року на засіданні опікунської ради Київського навчального округу клопотання кременчуцької громадськості про відкриття у місті жіночого училища 2-го розряду було вирішено позитивно. Дату початку занять призначили на 1 березня 1866 року. Розмістилось училище в приватному будинку (для реконструкції будівлі провіантської комісії потрібні були значні кошти).

     Керівництво закладом довірили жінкам з бездоганною репутацією: начальницею стала фрейліна імператорського двору Ольга Гогель, а опікункою — Емма Єпіхіна.

     На початку існування училища (з 1 березня по 1 липня 1866 року) в ньому був лише підготовчий та перший класи, де навчалося 52 учениці. Викладалися, як обов'язкові предмети, закон божий, російська мова, арифметика, чистописання і рукоділля. Музика, французька та німецька мови вивчалися лише бажаючими за додаткову плату.

     Вже у 1872 році заклад трансформувався у прогімназію з чотирирічним навчанням, а за чотири роки — у повноцінну восьмирічну жіночу гімназію з підготовчим класом.

     Свого власного приміщення заклад тривалий час не мав: вихованки навчалися у найманому будинку на розі тогочасних вулиць Київської та Кагамлицької (сучасні вулиці Перемоги та М. Гоголя). 

     У 1901 році гімназія відзничила своє 25-річчя і до ювілейної дати учениці отримали в дарунок нове приміщення (Зараз штабні будинки Кременчуцького льотного коледжу). Місцева газета «Неделя строителя» з цього приводу писала: «Приміщення з усіма технічними вдосконаленнями. Опалення центральне, парове, низького тиску, освітлення електричне. Всі класні кімнати високі, просторі з чудовою вентиляцією. Облаштований великий рекреаційний зал». 

     У кінці XIX століття у восьми класах гімназії навчалось близько 350 учениць. Навчання було платним. У молодших класах — 50 рублів на рік, у старших — 70 рублів. Вносилася плата за півріччя вперед. Плата за навчання становила майже 60% бюджету гімназії, решту додавала міська дума та благодійні внески. Загалом, навчання в училищі було доступним для дітей батьків середнього стану. Діти ж бідних батьків від плати за навчання звільнялись, їх підтримувало благодійне Товариство допомоги нужденним.

     У закладі активно розвивалося культурне життя: працювали драматичний та літературний гуртки, причому вистави ставилися мовами оригіналу. Гімназія функціонувала до 1918 року, виховавши низку блискучих фахівців. Серед її випускниць — знана скульпторка Леонора Блох, а також Катерина Флейшиць, яка здобула золоту медаль і стала першою жінкою-адвокатом у Російській імперії.

     Поява жіночого училища (майбутньої Маріїнської гімназії) у Кременчуці стала символом того, на що здатна місцева громада. Без державних субсидій, лише завдяки меценатству та небайдужості, місто відкрило двері у світ знань для сотень дівчат, заклавши фундамент інтелектуального розвитку регіону на десятиліття вперед.

1.    Євселевський Л.І.   Кременчуччина у ХIХ - на початку ХХ ст. : історичний нарис / Л.І.Євселевський. - Кременчук, 1996. - 143 с.

2.    Кременчуцька жіноча гімназія // Полтавщина:Енциклопедичний довідник / за ред. А.В. Кудрицького. – Київ: «Українська енциклопедія», 1992. – С.410

3.    Лушакова А.М., Евселевский Л.И. Улицами старого Кременчуга. – Кременчуг: Вид-во «Кременчук», 2001. – 223 с.

4.    Москалик Г. «Долі прокладають шлях…»: Історія розвитку та реформування освіти міста Кременчука у ХІХ-ХХ століттях: Монографія. – Кременчук: ПП Щербатих О.В., 2013. – 271 с.

5.    Полтавіка. Полтавська енциклопедія: [у 12 т.] Т. 6: Освіта і наука, кн.2: Кременчук – Полтава. – 1135 с.

6.    Тронько Т. Про відкриття жіночого училища другого розряду в місті Кременчук // Третя Полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства: Матеріали. – Полтава, 1994. – С.162-165.