24 лютого свій 80-й день народження відзначає Віктор Іванович Акімов. Заслужений лікар України, багаторічний очільник міської санітарно-епідеміологічної станції та авторитетний громадський діяч, він став уособленням цілої епохи в історії охорони здоров’я нашого краю.

     Віктор Акімов народився у 1946 році в Кіровограді (нині Кропивницький) у родині військовослужбовців. Проте справжнім домом для нього став Кременчук, куди родина переїхала у 1955-му.

     Питання вибору майбутнього фаху перед юнаком ніколи не поставало. Його головним життєвим орієнтиром була мати — старша медична сестра Кременчуцької Центральної районної лікарні. Саме вона змалку прищепила синові глибоку повагу до медичної професії. Тож у 1964 році Віктор, не вагаючись, стає студентом санітарно-гігієнічного факультету Харківського медичного інституту.

     Повернувшись до Кременчука у 1970 році з дипломом лікаря, Віктор Іванович почав свій трудовий шлях у міській СЕС. Його кар'єрне зростання було стрімким і впевненим: від керівника харчового відділу до завідувача санітарно-гігієнічного підрозділу.

     У січні 1984 року Віктор Акімов очолив Кременчуцьку міську СЕС. Тодішній очільник міського відділу охорони здоров’я Б.І. Нагайченко, рекомендуючи його на цю посаду, влучно зауважив: «Шкодую, що він іде з посади голови міськкому профспілки, але щиро радий, що саме він очолить санітарно-епідеміологічну службу». Це була висока оцінка людини, яка вміла поєднувати адміністративну суворість із щирою турботою про колег.

     Мало хто знає, що професіоналізм Віктора Акімова пройшов найсуворішу перевірку в травні 1986 року. Тоді його робочим кабінетом стала зона відчуження, а головним ворогом — невидима радіація Чорнобиля.

     Протягом чотирьох виснажливих місяців у складі медико-санітарного батальйону він працював у селі Іванкове Київської області. Віктор Іванович повернувся додому героєм, проте з підірваним здоров’ям. Але навіть це не зупинило його: перемагаючи наслідки опромінення, він продовжив сумлінно виконувати свій обов’язок, залишаючись головним вартовим санітарного благополуччя рідного міста.

     Політична та громадська діяльність Віктора Івановича — це окрема сторінка його життя, позначена незмінною довірою людей. З 1987 року він пройшов шлях від депутата районного та міського рівнів до одного з найдосвідченіших обранців Полтавської обласної ради. Протягом останніх п'яти скликань Віктор Акімов очолював стратегічно важливу комісію з питань екології, де його медичні знання та управлінський досвід допомагали рятувати довкілля нашого краю.

     Найвищим визнанням його заслуг перед громадою стало присвоєння у 2006 році звання «Почесний громадянин міста Кременчука». Це рішення стало логічним підсумком десятиліть його невтомної праці задля добробуту та безпеки кременчужан.

     Шановний Вікторе Івановичу! Вітаємо Вас із ювілеєм! Бажаємо невичерпної енергії, міцного здоров’я та довгих років у родинному колі під мирним українським небом!

     Джерела:

1.    Ількова В.   Коефiцiет корисноi дii Вiктора Акiмова // Вiсник Кременчука. - 2003. -  №50. -11 грудня. - С.6

2.    Кожарська I.   Е 27-й почесний!: В. І. Акімов – Почесний громадянин Кременчука // АVтограф . - 2006.-  №39.- 28 вересня. - С.3

3.    Курилов О.   Рентген для влади: У полі зору – Віктор Акімов // Вiсник Кременчука. - 2005.-  №44.- 3 листопада. - С.5

4.    Обревко Л.   Їх праця вiддана мiсту// Вiсник Кременчука. - 2005. -  №1.- 6 сiчня. - С.5

5.    Обревко Л.   Щоб чули i допомогли: Державний санітарний лікар В.І. Акімов // Вiсник Кременчука. - 2003.- №3.- 16 сiчня. - С.7

6.    Перепелятник Л. Санепiдемслужбi Кременчука - 80 рокiв! // Вiсник Кременчука. - 2003. -  №22.- 29 травня. - С.11

7.    Сербін А.О. Ветерани в строю. Книга третя. – Кременчук: [Піраміда], 2005. – С.23-62

8.    Сербін А.   Державний санiтарний лiкар // Усе про здоров'я. - 2000.- 3 квiтня. - С.1

9.    Сербін А.О. Розповім про колег (нариси, інтерв’ю, репортажі, фото). – Кременчук: [Піраміда], 2021. – С. 52-54

10.   Бути чесним перед собою і людьми // Славетні чоловіки Кременчука. – Вид. 2-ге. – Кременчук: Християнська Зоря, 2005. – С.52-70