155 років тому в Кременчуці з’явився залізничний вокзал, який дав поштовх для інтенсивного розвитку його промислового потенціалу.

     Кременчук здавна був не просто містом, а справжнім перехрестям торгових шляхів. Тут, на берегах Дніпра, сходилися дороги чумаків з їхніми возами, навантаженими сіллю та іншим крамом, а річка служила жвавою артерією для барж. Завдяки своєму географічному розташуванню, Кременчук став жвавим торговим центром, де завжди вирувала ділова активність.

     Однак справжній поштовх до перетворення міста на потужний індустріальний центр дала залізниця, чия історія сягає далекого 1860 року. Тоді було прийнято доленосне рішення: прокласти залізничний шлях, що мав з'єднати Харків з чорноморськими портами. До цього часу вантажі пересувалися повільно, долаючи відстані Дніпром або на возах. З появою залізниці швидкість та обсяги перевезень зросли в рази, що миттєво відбилося на промисловому потенціалі Кременчука. 

     Справжнім передвісником великих змін став 1865 рік, коли перша в Україні залізнична колія з’єднала Одесу та Балту. Саме цього року бере свій початок і історія залізничного сполучення  Кременчука. Тоді міністр фінансів Російської імперії Олександр Абаза та таємний радник Унгерн фон Штенберг взяли на себе зобов'язання створити акціонерне товариство. Воно мало за власний рахунок та під власну відповідальність облаштувати залізничну дорогу від Харкова до Кременчука. Для швидкого будівництва залізниці засновники мали внести заставу у розмірі 3% від загальної вартості капіталу – 429 тисяч рублів. Ця сума складалася з державних облігацій та акцій, гарантованих правлінням. Залізничну лінію планували відкрити протягом наступних чотирьох років. Дозволялося також імпортувати з-за кордону все необхідне для будівництва: рейки, поворотні кола, стрілки, сигнальне обладнання, паровози та вагони. Вже у 1868 році барон Унгерн-Штернберг, отримавши концесію, розпочав масштабні роботи з прокладання залізниці від Харкова до Кременчука. 

     1 серпня 1870 року стало історичним днем: під урочистий дзвін дзвонів від «пасажирського дому» (так тоді називали вокзал станції Кременчук) рушив перший паротяг, ознаменувавши відкриття залізничної лінії Полтава – Кременчук.

     Із завершенням будівництва залізниці, серцем нового транспортного вузла став Кременчуцький вокзал. Це була не просто будівля, а цілий комплекс, що перетворив навколишню територію на жвавий центр міського життя. Розташований на Ярмарковій площі, він став справжньою перлиною архітектури Кременчука, його візитівкою. Це була двоповерхова споруда з розкішним фасадом, що виходив на площу. Будівля вважалася приміщенням I класу, її зовнішній вигляд, як і внутрішнє оснащення, приємно дивували гостей міста. Як було зазначено у путівнику Дніпром на початку XX століття: «світла, охайна, досить простора будівля вокзалу справляє гарне враження, особливо після казармоподібного Київського вокзалу». Цікаво, що він був чітко розділений: одна зала призначалася для пасажирів І класу, а інша, простіша, — для ІІІ класу, тобто для робітників і селян, що відображало соціальну структуру того часу.

     Перед самим вокзалом облаштували затишний сквер, який одразу ж став улюбленим місцем для городян та гостей міста. Через цей мальовничий сквер до будівлі вокзалу вела широка алея, що починалася з декоративної аркоподібної конструкції. Вона була немов брама у світ подорожей, прикрашена парою ліхтарів, які освітлювали шлях вечорами, та двосхилим дашком, що захищав від негоди. Навколо цього мальовничого скверу, немов гриби після дощу, почали з’являтися готелі, трактири, шинки, крамниці та лавки для відпочинку, перетворюючи привокзальну площу на жвавий осередок міського життя. Тут вирувала торгівля, лунали розмови, зустрічалися та прощалися люди. Залізничний вокзал став не тільки транспортним вузлом, а й пульсуючим серцем Кременчука, що дихало подорожами, торгівлею та новими можливостями.

Залізниця пережила і громадянську війну 1917-1921 років. На лініях кременчуцького вузла точилися бої з бронепоїздів, а сам Кременчук неодноразово переходив з рук в руки. У 1918 році у складі дивізії Української Народної Республіки, на Кременчуцький вокзал приїжджав письменник Володимир Сосюра (про це він згадував у своєму автобіографічному романі «Третя рота»). 

     Під час Другої світової війни Кременчуцький вокзал, як і майже все місто, був повністю зруйнований. Його відновлювали одним із перших. Кожен городянин був зобов’язаний принести 100 цеглин на відбудову вокзалу. Загалом, з руїн вдалося дістати понад мільйон цеглин. До кінця 1945 року кам’яні роботи майже завершили. І вже 6 листопада 1946 року відбулося урочисте відкриття нової будівлі вокзалу. Вона повторювала план та розміри довоєнної споруди, проте оздоблення фасадів та внутрішнє планування зазнали суттєвих змін, відображаючи дух повоєнного часу.

У 1958 році розпочалася масштабна реконструкція привокзальної площі. Тоді виклали бруківку, облаштували зручні тротуари, встановили зовнішнє освітлення, зробили нові вхідні сходи до будівлі вокзалу та гранітний парапет, що надавав площі величного вигляду. Перед парапетом розмістили фонтан, який ефектно відділяв площу від проїжджої частини, створюючи атмосферу затишку. Згодом басейн фонтану почали використовувати під мальовничий квітник, що додавало площі ще більше краси.

     З роками місто змінювалося, і разом з ним оновлювалася й привокзальна площа. У 2005 році її знову реконструювали: висадили нові рослини, встановили сучасні лави та ліхтарі, що зробило її ще більш комфортною та привабливою для мешканців та гостей нашого міста.

     Історія залізничного вокзалу Кременчука – це не лише історія будівлі, а й віддзеркалення стійкості та незламності духу мешканців міста. Він залишається важливим символом, що поєднує минуле, сьогодення та майбутнє Кременчука.

1.    Вокзал відбудовували з мільйона цеглин // Автограф. - 2018. - 27 вересня-4 жовтня (№ 39). - С.  10

2.    Євселевський Л.І.   Кременчуччина у ХIХ - на початку ХХ ст. : історичний нарис / Л.І.Євселевський. - Кременчук, 1996. - 143 с.

3.    Ількова В. Трете вiдродження кременчуцького вокзалу // Зоря Полтавщини. - 2005. -  №151 - 152. - 30 вересня. - С. 2

4.    Iсторична довiдка по залiзничному вузлу станцii Кременчук до 1917 року // Вiсник Кременчука. - 1999. - 29 липня. - С.7

5.    Лушакова А.Н   Улицами старого Кременчуга. - Кременчуг : "Кременчук", 2001. - 223с

6.    Музиченко Н.В.   Смарагдові шати Кременчука : історія міста в парках і скверах. - Кременчук : [Кременчуцька міська друкарня], 2016. - 187 с.

7.    Сергиевский А. 135 лет назад барон Унгерн - Штернберг открыл железнодорожное движение от Полтавы до Кременчуга длиною в 88 верст // Кремiнь . - 2005. - №39. - 30 вересня. - С.3