Геннадій Іванович Леготкін народився 26 квітня 1946 року в м. Нижній Новгород (колишнє м. Горький). Його дитинство прийшлося на післявоєнні роки. У 1953 році хлопець пішов до школи. А в 1954 році батька за розпорядженням Міністерства автомобілебудівної промисловості СРСР переводять на новозбудований завод і сім’я переїздить до міста Кутаїсі (Республіка Грузія).
Непомітно промайнуло дитинство. В 1961 році його батька за наказом міністра перевели до Кременчука, і вже 15- річний Геннадій стає учнем 9-го класу середньої школи № 18, яку тільки що було збудовано і урочисто відкрито.
Швидко промайнули шкільні роки. Треба було думати про подальше життя. Та за правилами тих років, щоб вступити до вишу, особливо технічного, незалежно від добрих оцінок в атестаті, необхідно було мати дворічний стаж роботи на виробництві. Тому в 1963 році Геннадій пішов працювати на автомобільний завод і одночасно до 11-го класу школи робітничої молоді. Вдень набував спеціальність токаря і працював у цеху шасі, а ввечері поспішав до школи. В 1965 році він поступив на денне відділення Харківського політехнічного інституту. Швидко пролетіли студентські роки і в 1974 році 24-річний Леготкін отримав диплом інженера-механіка за спеціальністю «Гусеничні та колісні машини». Геннадій повертається на автомобільний завод.
Саме на КрАЗі проявився організаторський талант молодого інженера, саме тут в результаті старанної роботи колектив дільниці шестерень № 3 цеху роздавальних коробок, якою він керував, з відстаючих став передовим. Невдовзі до колективу прийшла заслужена шана – дільниця шестерень № 3 за підсумками роботи у 1974 році була визнана переможцем у Всесоюзному змаганні виробничих підрозділів Міністерства автомобілебудівної промисловості СРСР і нагороджена вимпелом «Переможець у Всесоюзному соціалістичному змаганні», цінними подарунки та грошовими преміями. А керівнику заслуженої дільниці Г.І. Леготкіну було присвоєно звання «Кращий майстер автомобільної промисловості». В цьому ж році за виробничі успіхи його було нагороджено знаком «Ударник 9-ї п’ятирічки», а ім’я занесено на міську Дошку пошани.
На початку десятої п’ятирічки у 1976 році на дільниці Геннадія Івановича народився чудовий почин токаря М.М. Лопатіна – боротися за виконання п’ятирічного плану за чотири роки. Цю ініціативу спочатку підтримав увесь колектив дільниці, а з часом вона знайшла підтримку у тисяч автозаводців.
Леготкін за власною ініціативою перейшов працювати на відстаючу дільницю валів цього ж цеху. А вже у січні 1977 року про нього вже писала заводська багатотиражка «Автобудівник» як про передовий колектив, що успішно включився у змагання за дострокове виконання планових завдань.
Поворотним в житті Геннадія Івановича став 1977 рік, коли новий директор колісного заводу Володимир Федорович Білан запропонував йому перейти з кременчуцького автозаводу на роботу до КрКЗ у складі керівної команди.
До приходу нового керівництва головною проблемою заводу було велика кількість браку. Після аналізу причини негативних явищ було введено підвищення кваліфікації робітників, а також зміцнення виконавчої дисципліни в усіх виробничих ланках. Таку позицію директора повністю розподіляв і новопризначений начальник цеху № 2 Геннадій Іванович Леготкін.
Серйозна і докорінна перебудова діяльності підприємства призвела до позитивних змін. А в 1979 році до Дня машинобудівника колісники вже рапортували про дострокове виконання плану 4-х років десятої п’ятирічки. Серед передовиків знаком «Ударник 10-ї п’ятирічки» був відзначений і Г.І. Леготкін. Наступного року Геннадій Іванович призначається головним інженером заводу.
Після раптової смерті директора заводу Володимира Білана рада заводу подала документи до Мінмашпрому України на призначення Г.І. Леготкіна директором Кременчуцького колісного заводу і з 3 лютого 1994 року він очолив колектив підприємства.
Новий період в історії заводу розпочався у квітні 1994 року, коли на основі Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» було створено комісію з корпоратизації під головуванням директора заводу Г.І. Леготкіна. Розроблений комісією план приватизації було розглянуто і схвалено Фондом держмайна України і 13 липня 1994 року на базі колісного заводу створено відкрите акціонерне товариство «Кременчуцький колісний завод». Головою правління і директором було обрано Геннадія Івановича Леготкіна.
Нові економічні умови вимагали від керівництва заводу особливу увагу приділяти службі маркетингу, яка повинна була достойно представляти на ринках продукцію кременчуцьких колісників.
Перші визнання успіхів колективу прийшли не відразу. Спочатку було співробітництво з угорськими партнерами, потім французькими, а в 1995 році американська фірма «Титан» також запросила кременчуцьких колісників до співпраці. Наприкінці 1995 року відбулося святкування 20-річчя міжнародної організації промисловців «Клуб лідерів торгівлі», яка проходила у Мадриді. На цьому святі був присутнім і Леготкін. Він отримав золотий приз «За краще торгове ім’я» Міжнародного Клубу Промисловців. Через два роки цей же клуб присудив підприємству золотий приз «За комерційний престиж».
Завод впевнено увійшов у третє тисячоліття. Підприємство випускало 150 найменувань коліс.
У 2000 році в палаці «Україна» в Києві Геннадія Івановича було нагороджено орденом «За трудові досягнення» IV ступеня. Нагороду вручав особисто віцепрезидент України Леонід Макарович Кравчук. В цьому ж році Леготкін отримав ще одну нагороду. Він був визнаний номінантом першого Всеукраїнського конкурсу на звання «Кращий роботодавець року».
В 2001 році за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток Полтавської області Леготкіна Геннадія Івановича – голову правління – директора ВАТ «Кременчуцький колісний завод» нагороджено орденом «За заслуги» ІІІ ступеня. Також за поданням трудового колективу рідного підприємства Кременчуцька міська рада на своїй 34-й сесії вирішила: «За видатні заслуги перед містом» присвоїти звання «Почесний громадянин міста Кременчука» .
В 2011 році з нагоди 20-ї річниці незалежності України та за особистий внесок у становлення незалежності України, міжнародного авторитета, за заслуги в соціально-культурній діяльності Голові спостережної ради акціонерного товариства «Кременчуцький колісний завод», депутата місцевої ради Леготкіна Геннадія Івановича нагородити орденом «За заслуги» 1-го ступеня.
Знають і поважають Геннадія Івановича не лише працівники заводу, а й мешканці прилеглого до заводу мікрорайону Петрівка. Геннадій Леготкін п’ять разів балотувався до Кременчуцької міської ради від місцевої громади й завжди отримував беззаперечну підтримку. Понад усе він турбується про людей, у першу чергу – про ветеранів, молодь і дітей. Нині заводський мікрорайон приємно дивує своєю ошатністю завдяки турботам депутата.
Щодо особистого життя Геннадія Івановича, то, попри велику завантаженість, намагається увесь свій вільний час проводити в колі сім’ї. Займається домашнім господарством на рівні зі своєю дружиною, вміє і любить готувати, власноруч робить у домі весь дрібний ремонт. Серед занять, що полюбляє у вільний час - це перебування за кермом автомобіля.
Література:
1. ВАТ "Кременчуцький колiсний завод"// Альманах пошани пiдприємств Полтавщини: Презентацiйно-iмiджеве видання. – Полтава, 2001.- 158 с.- С.92.
2. Геннадій Леготкін: людина, яка любить наших людей: Директор колісного завода // Автограф. - 2008. - 21-27 Квітень (№ 17). - С.5.
3. Леготкін Геннадій Іванович //Славетнi чоловiки Кременчука. – Кременчук, 2003. – С. 355.
4. Геннадий Леготкин стал кавалером Ордена "За заслуги" 1-й степени // Кремінь. - 2011. – 26 вересня-2 жовтня (№ 39). - С.2.
5. Думка-Кондратьєва Ю. Геннадій Леготкін: "Мій головний принцип - добре робити свою справу" // Зоря Полтавщини. - 2016. - 22 квітня/22 квітня (№ 58/59). - С. 3
6. Кременчуцький колiсний завод // Альманах Пошани пiдприємств Полтавщини: Презентацiйно-iмiджеве видання. - Полтава.- 2002. - С.300.
7. Ліпошко О. Геннадій Леготкін: людяність - його кредо // Вісник Кременчука. - 2016. – 21 квітня (№ 16). - С. 4.
8. Некрасенко А.В. Родове дерево. - Полтава: Дивосвіт, 2010. - 176 с.
9. Слід на землі. Вони залишають його, працюючи на рідне місто. - Кременчук: Берізка, 2003. - 56 с.
