Народилася Оксана Дмитрівна 13 квітня 1906 року в Полтаві — на той час провінційному, але багатому на літературно-мистецькі традиції місті. Тут жив і працював засновник нової української літератури І.П.Котляревський, будиночок якого приваблював численних відвідувачів. Недалеко від Іваненків мешкав популярний в Росії письменник В.Г.Короленко — автор "Сліпого музиканта", герої якого ніби вийшли з таємничого монастиря, що на горі... Хвилювала дівчинку й романтична історія рідного міста. Тут відбулась знаменита Полтавська битва, яку Оксана не раз собі уявляла, стоячи на Шведській могилі.Її мати працювала вчителькою в дитячому притулку при "Домі трудолюбця». Батько був редактором газети, а пізніше вчителем мови й літератури. У шість років Оксана вже сама видавала журнал для дітей «Гриб», «передплатна ціна» якого – два аркуші паперу.
Перебуваючи з дитинства у «педагогічному середовищі», Оксана і сама мріяла стати вчителькою. В роки першої світової війни мати в приміщенні «Дому трудолюбця» організувала безплатну школу для дітей біженців і робітників, а дівчинка охоче допомагала їй у цій роботі.
У шістнадцять років Оксана почала працювати вихователькою в дошкільному дитбудинку. Тут вона створює інсценівки для дитячих ранків і казки які ставляться на сцені.
Навчалася у гімназії, потім у робітничій школі. 1922 року вступила до Полтавського інституту народної освіти.
Бажання поглиблювати знання привели її у 1923 році до Харкова. Навчаючись на факультеті соцвиховання Харківського інституту народної освіти, відвідує літературні вечори, знайомиться з Н.Забілою, П.Усенком,
О. Копиленком, І.Сенченком.
Ще студенткою Оксана влітку працювала вихователькою в колонії імені Горького, якою керував видатний педагог А.С. Макаренко. Найкращі спогади юності пов’язані в письменниці з цією роботою. Енергійну, ініціативну молоду вчительку виділив А.С.Макаренко. Згодом вона стала прообразом Оксани Варської у повісті Антона Семеновича «Педагогічна поема».
Своє перше оповідання «До царя» письменниця опублікувала в журналі «Червоні квіти» у 1925 році, а перша книжка для дітей «Майка та жабка» була надрукована в 1930 році.
У 1933 році Оксана Іваненко друкує першу казку "Сандалики, повна скорість!" — твір, наскрізь пронизаний проблемами того часу. Дівчинка мандрує своєю країною, а потім потрапляє за кордон, зустрічає там юрби робітників, бачить гасла "Мир і щастя" і впевнюється, що й тут прості люди прагнуть миру — так само як і в її країні. Дівчинка стає учасницею подій, що розгортаються навколо літального апарата, бо разом зі своїми друзями стривожена тим, що "лихі люди можуть його використати не на добро, а на страшні справи".
1934 року у Харкові відбувається конференція дитячих письменників. На конференцію приїхала велика група російських письменників К. Чуковський, С. Маршак, А. Барто. Вони зацікавлено поставилися до здобутків української дитячої літератури, схвально відгукнулися про казку О. Іваненко.
Війна не обминула сім’ю Оксани Іваненко: не повернувся чоловік. Він загинув під Києвом у сорок першому.
Під час війни з двома малими дітьми і хворим батьком Оксана Дмитрівна опиняється у Свердловську. Вона ще не знає, що її чоловік загинув на фронті. Письменницька сім'я Свердловська радо зустріла Оксану Іваненко. Особливо тісні дружні стосунки встановилися в неї з Ольгою Форш, Марієттою Шагінян. Завдяки їм та керівникові свердловської письменницької організації мудрому казкареві Павлу Бажову, Оксана Іваненко повернулася до літературної творчості, її залучають до виступів у школах, госпіталях, на радіо. Восени 1943 року Оксана Іваненко повертається до Києва.
З 1947 року по 1951 Оксана Дмитрівна була головним редактором журналу «Барвінок».
В особі Оксани Іваненко поєднались письменник, педагог, історик, літературознавець. Її романи про Т. Шевченка «Тарасові шляхи» та Марка Вовчка «Марія», оповідання про Г.Х.Андерсена, повість про першодрукаря Івана Федорова – це не лише наукові біографії, а й чудові художні твори.
Відома Оксана Іваненко і як автор казок «Великі очі», «Чудесна квітка», «Три бажання» та інші. Важливе місце у творчості письменниці займають природничі казки «Лісові казки», написані на науковій основі.
Творчість Оксани Іваненко пошанована найвищими відзнаками України – Державною премією імені Тараса Шевченка та літературною премією імені Лесі Українки.
Померла в Києві 17 грудня 1997 року. Похована на Байковому кладовищі
Література:
1. Астаф’єв О. Про художню бiографiстку Оксани Iваненко // Вiтчизна . - 2003.- № 9-10. - С.156.
2. Дацюк О. Двi бiографiї однiєї письменницi // Слово i час . - 1998.- N6. - С.41.
3. Іваненко Оксана Дмитрівна // Шевченківські лауреати 1962 – 2001: Енциклопедичний довідник / автор – упоряд. М.Г.Лабінський. – Київ: Криниця, 2001. – С. 199.
4. Іваненко Оксана Дмитрівна // Енциклопедія історії України: у 8 т. Т.3.: Е - Й. – Київ: Наукова думка, 2005. – С. 396.
5. Іваненко Оксана Дмитрівна // Енциклопедія Сучасної України Т.11. Зор - Как. – Київ, 2011. – С. 65.
6. Касянова Л.М. Чарівні зерна: Оксана Іваненко, сценарій // Шкільна бібліотека. - 2008. - № 2. - С.103.
7. Кодлюк Я.П. 120 розповідей про письменників. - Київ: Наш час, 2006. – С.58.
8. Слово про Оксану Іваненко: статті, етюди, есе. - Київ: Веселка, 1986. - 117 с.
9. Чернов А. Оксанині шляхи [до 110-річчя видатної української письменниці Оксани Іваненко] // Полтавський вісник. - 2016. - 21-28 квітня (№ 17). – С. 23.
10. Юшко В.М. Лiтература рiдного краю: Посiбник для шкiл Полтавщини. 6 клас. – Кременчук: Пiрамiда, 2004. - 159 с.
11. Юшко В. Славнi iмена // Край . - 2006.- № 24.- квiтень. - С.19.
