Життя і праця Миколи Івановича Залудяка тісно пов’язані з історією Кременчука, адже він був на вістрі всіх подій,   які  відбувалися в місті.
      Народився Микола Іванович 2 квітня 1941 року в с. Вендичани Могилів-Подільського району Вінницької області.   Трудову діяльність розпочав у 1957 році, брав участь в освоєнні цілинних земель Казахстану, проходив дійсну військову   службу на Балтійському флоті; успішно закінчив у 1968 році інженерно-економічний факультет Харківського   автодорожнього інституту та отримав призначення в м. Кременчук на посаду старшого інженера автоколони 16011, яку   згодом очолив.
      Завдяки масштабам мислення та кипучій енергії, Миколу Івановича помітили та запропонували перейти в апарат   промислово-транспортного відділу Кременчуцького міського комітету КПУ на посаду інструктора. І він погодився.
      Микола Іванович поступово звикав до нових обов’язків. За свою роботу у 1970 році отримав свою першу урядову   нагороду - медаль «За доблесну працю».
      В середині 70-х відбувалася адміністративна реформа в країні. Міська влада переконала Київ і Москву в необхідності   створення двох районів у Кременчуці: Автозаводського і Крюківського. А 10 березня 1975 р. Рада Міністрів УРСР   прийняла постанову № 123 «Про структуру новоутворених райвиконкомів у містах Києві, Кременчуці та усяких   виконкомів міст обласного підпорядкування». Отже, днем заснування Автозаводського району є 3 березня 1975 року, а   всі необхідні керівні органи було створено на І сесії Автозаводської районної Ради, яка відбулася 18 червня 1975 р.   Серед обраних депутатів до складу першого райвиконкому був і Микола Залудяк. Його обрали головою районного   виконавчого комітету. Наймолодшому керівникові вдалося швидко перебороти різні бюрократичні бар’єри, і стало   очевидним, що М.І.Залудяка переведуть у міські владні структури. Районні параметри уже не для нього.
      19 червня 1977 р. в Автозаводському районі відбулися чергові вибори до місцевої Ради. Головою районного виконавчого комітету обрали Івана Кіндратовича Пономаренка, а Залудяк став головою Кременчуцького міськвиконкому.
      Почався новий період у житті Миколи Івановича, який продовжувався до 1980 р. Він  налагоджував ділові стосунки з відповідними структурами Верховної Ради, Ради Міністрів як республіки, так і Радянського Союзу. Про його кипучу діяльність знали і в Полтаві, і в Києві, і в Москві.
      І це природно. Адже саме в Кременчуці знаходилися відомі не лише в Україні та СРСР, а й за кордоном підприємства: КНПЗ, КрАЗ, КЗТВ, завод «Шляхмашина» та інші. Тоді, в 70-ті –  поч. 80-х рр. промисловість міста розвивалась досить високими темпами. Кременчук вісім разів виходив переможцем Всесоюзного соціалістичного змагання з врученням перехідного  Червоного прапора ЦК КПРС, Всесоюзної Ради профспілок і Центрального Комітету ВЛКСМ. Це були престижні нагороди.
      Внесок М.І.Залудяка в розвиток міста був настільки вагомим, що  у 1980 р. його обрали першим секретарем Кременчуцького міськкому Компартії України. На цій посаді він працював десять років. Роботу Миколи Івановича було відзначено нагородами: у 1980 р. орденом «Знак Пошани», а в 1986 році – орденом Дружби народів.
      Микола Іванович завжди відстоював інтереси Кременчука в радянських і партійних органах. Він обирався депутатом обласної Ради народних депутатів 17 і 18 скликань, Верховної Ради УРСР 11 і 12 скликань.
      Та ситуація в країні наприкінці 80-х років стала погіршуватися. Починалися застій і кризові явища в економіці; в очах людей різко упав авторитет КПРС і почався вихід із неї членів партії; перебудова, проголошена М.С. Горбачовим задихалася; посилився екологічний і страйковий рухи.
      Після прийняття 24 серпня 1991 р. Акту про незалежність України та створення самостійної Української держави, Президія Верховної Ради прийняла цілий ряд важливих постанов і одна з них про припинення діяльності КПУ. Це й стало закінченням партійного періоду у біографії М.І.Залудяка. Та Микола Іванович святкував перемогу. В березні 1990 р., він був обраний до Верховної Ради України по Крюківському виборчому округу, де два роки  очолював постійну депутатську комісію з питань екології та раціонального природокористування.
      Активність Миколи Івановича в роботі парламенту не залишилася без уваги. У квітні 1992 р., його направляють представником Президента в Полтавській області, і водночас він виконує обов’язки Голови Полтавської обласної Ради, голови Полтавської облдержадміністрації. 
У 1995 році Миколі Івановичу Залудяку, враховуючи його внесок у розвиток Кременчуцького автозаводу, було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник промисловості України». А в 1996 р. його нагороджують Почесною відзнакою Президента України «За значний особистий внесок у розвиток народногосподарського комплексу і соціальної сфери Полтавської області»; в цьому ж році ХІХ сесія Кременчуцької міської ради присвоїла М.І. Залудяку звання Почесний громадянин міста Кременчука. Він був першим серед керівників партійних і радянських органів нашого міста кого нагородили таким почесним званням. На посаді представника Президента Микола Залудяк працював  до травня 1999 р.
      У грудні 1998 року Микола Іванович став радником Президента України. Знову наступив київський період в діяльності невтомного Залудяка. Працюючи радником Президента Л.Д. Кучми, Микола Іванович доповідав главі держави про стан справ у чотирьох областях: Сумській, Харківській, Полтавській і Черкаській.
      Проте він відчував, що теоретичних знань в галузі управління соціально-економічними процесами у нього не вистачає. Микола Іванович  збирає матеріал по цій темі, публікує статті в наукових журналах, які отримують позитивні рецензії вчених-економістів. А на початку 1998 р. десятирічна праця над дисертацією завершилася: М.І. Залудяку рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 25 червня 1998 р. присвоєно науковий ступінь кандидата економічних наук зі спеціальності підприємництво, менеджмент та маркетинг.
      З 2000 р. по 2002 р.  М.І.Залудяк  працював заступником керуючого Кременчуцьким міським відділенням «Промінвестбанку».
      З 2002 р. – заступник керуючого Полтавським обласним відділенням того ж банку. Залудяк успішно освоює банківську справу, залучає до банку вигідних клієнтів, інвесторів в економіку Полтавщини, підтримує вітчизняного виробника.
      Окрім усього, Микола Іванович захоплювався літературною творчістю. Він є автором збірки віршів. Окремі із них покладені на музику і стали піснями.
Останні роки Микола Іванович проживав у Полтаві.
      30 грудня 2010 року  перестало битися серце Почесного громадянина Кременчука. Автозаводська районна рада ветеранів війни та праці міста Кременчука виступила з ініціативою увічнення пам’яті про нього і встановлення меморіальної дошки на будинку № 10 по вулиці Академіка Маслова, де тривалий час проживав Микола Іванович Залудяк.
 
Література:
1.  Верховна Рада України дванадцятого скликання 1990 - 1994 роки . - Київ: Кий, 1998.- 755 с.
2.  Гринь Г. "Кохання першого не розгублю, повік забуть його не зможу" [ М.Залудяк]  // Зоря Полтавщини. - 2011. - 1 квітня / 4 квітня (№ 51/53). – С.3  
3.  Донченко Т. Iсторiя Полтавського краю // Телеграфъ . - 2003.- №  32. - 7 серпня. - С. 22.
4.  Залудяк Микола Iванович // Вiсник Кременчука . - 2002. - N 11.- 14 березня. – С. 5.
5.  Залудяк Микола Іванович // Осташко О.І. Почесні громадяни міста Кременчука / О.І. Осташко, А.М. Лушакова, О.П. Шаблій. - Кременчук, 2005. – С. 222.
6.  Залудяк М. Буде Полтавщина - буде й Україна. - Полтава: Полтавський лiтератор, 1997. – 541с.
4.  Лахижа М.І. Влада Полтавщини у роки незалежностi (1991 - 2004 рр.) // Полтавщина: влада на iсторичних паралелях. – Полтава, 2005. - С. 24.
8.  Перепелятник Л. Славетний кременчужанин М.І.Залудяк // Вісник Кременчука. – 2011. - 31 березня (№ 13). - С.19.
9.  Просяник Т. Микола Залудяк - будiвничий держави, закоханий у людей // Iнформбюлетень . - 2001.-N 15.- 9-15 квiтня. - С.7.