Друга  половина ХІХ – поч. XX ст. характеризувалися, як початок боротьби жінок Наддніпрянської України   за свої права. Вони виступали за право на рівну освіту з чоловіками,  в тому числі й вищу, добивалися   виборчого   права для жінок, відстоювали своє право на професійну працю.
      В Наддніпрянській Україні перші інститути шляхетних дівчат з’явилися на початку XIX століття: 1818 р. в   Харкові та Полтаві, 1829 р. - в Одесі, 1833 рік - у Києві. Це були навчальні заклади доступні донькам дворян,   чиновників, духовенства. Головною метою цих навчальних закладів було виховання, яке зводилося, в   основному, до вивчення французької мови, занять музикою та засвоєння правил відповідної поведінки.    
      Та вимоги громадськості змусили уряд розпочати в середині XIX століття реформу жіночої освіти. 30 травня   1858 року було видане "Положення про жіночі училища міністерства народної освіти”, за яким училища   розподілялися, щодо до навчального курсу, на два розряди: шестикласні І розряду (згодом гімназії) та   чотирьохкласні  II розряду (пізніше прогімназії). Обидва розряди відрізнялися лише в обсязі наукової освіти та   мали дати ученицям релігійну, моральну і розумову освіту лише в тому обсязі, який потрібний майбутній матері   та дружині. Ідея про відкриття жіночих шкіл стала здійснюватися одночасно і відомством Імператриці Марії. 22   березня 1858 року був виданий наказ Ради навчальних закладів про заснування Маріїнських жіночих училищ.
      24 травня  1870 року було введене нове "Положення про жіночі гімназії”, яке поширювалося на Харківський   та Одеський шкільний округ, Чернігівську і Полтавську губернії.  На основі нового "Положення” жіночі навчальні   заклади  поділялися на гімназії та прогімназії. На проходження повного курсу в гімназії визначалося сім років.     При більшості гімназій був відкритий 8-й педагогічний клас і після його закінчення дівчата отримували звання   домашньої вчительки та виховательки. Нове "Положення" прагнуло надати навчанню дівчат більш практичний   характер, який би не виходив за межі майбутнього призначення жінки-матері. Після обговорення, "Положення про жіночі гімназії” було затверджене як остаточне і на його основі заснувалися гімназії в Харкові (1872 p.), Кременчуці (1876 p.), Ромнах (1877 p.), Лубнах (1878 р.).
      1 березня 1866 р. в Кременчуці  було відкрито першу жіночу гімназію в місті. Вона розміщувалась на розі вулиць Кагамлицької (зараз вул. Гоголя) та Київської (зараз вул. Перемоги). Засновниками були А. Герик, П. Стронін, О. Гогель. Довгі роки головою опікунської ради був лікар Овксентій Богаєвський. Навчання було платним і коштувало 1000 крб. за рік навчання. Кращі учениці отримували стипендії від засновників гімназії. Учениць, які не мали змоги оплатити навчання, підтримувало благодійне товариство допомоги нужденним ученицям, яке очолював директор Олександрівського реального училища.
      В 1901 році, у зв’язку з 25-річним ювілеєм від дня заснування, поряд із першим будинком жіночої гімназії по вул. Гоголя, відкрили нову будівлю. Гімназія мала централізоване опалення та електричне освітлення. Заняття в ній продовжувалися до 1918 року.
      Гімназія мала двох відомих випускниць – перша в Росії жінка-адвокат Катерина Абрамівна Флейшиц (1888-1968) та відома радянська скульпторка Елеонора Блох (1881 - 1943).
 
Література:
1.   Мариинская женская гимназия. Новый корпус // Кременчуг: любимый город / [авт. кол.  А.Н. Лушакова, И.М. Соколова, Е.В. Коваленко и др.]. – [Сумы] : [Университетская книга], 2019. – С.175.
2.   Москалик Г.Ф. Історія освіти м. Кременчук // Полтавіка.Полтавська енциклопедія: [у 12 т.] Т.6: Освіта і наука, Кн. 2: Кременчук-Полтава / гол. ред.О.А. Білоусько. – Полтава: Поліграфічний центр «Мозаїка», 2019. – С. 5.

Інтернет-ресурс: 
1.  Кременчуцька жіноча гімназія .Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:  uk.wikipedia.org › wiki. – Назва з екрана. – Дата перегляду: 24.02.2021.
2.  Смоляр Л. Минуле заради майбутнього. Жіночий рух Наддніпрянської України ІІ половина  ХІХ – поч. ХХ ст. Сторінки історії  / Л. Смоляр. – Одеса: Астропринт, 1998. – С. 68 – 82. –  Електронна версія. - Режим доступу: uamoderna.com.»Smoliar_books»  Smoliar Mynule – Назва з екрана. Дата перегляду: 24.02.2021.