Абрам Федорович Йоффе народився 29 жовтня 1880 року в м. Ромни Полтавської губернії. Його батько Файвіш Іоффе був купцем другої гільдії. Середню освіту він здобув у реальному училищі міста Ромни Полтавської губернії, де навчався з 1889 по 1897 роки. Продовжив навчання в Петербурзькому технологічному університеті у 1897—1902 роках. У 1902 закінчив технологічний інститут, а в 1905 - Мюнхенський університет, де і залишився працювати після закінчення.
Після повернення в 1906 на батьківщину працював у Петербурзькому політехнічному інституті. У фізичній лабораторії інституту Йоффе в 1906-1917 рр. були виконані блискучі роботи з підтвердження ейнштейнівської квантової теорії зовнішнього фотоефекту, доказу зернистої природи електронного заряду, визначення магнітного поля катодних променів (магістерська дисертація Петербурзький університет, 1913 р.). Поряд з цим А.Ф. Йоффе продовжив і узагальнив в докторській дисертації (Петроградський університет, 1915 р.) розпочаті ще в Мюнхені дослідження з пружним і електричним властивостям кварцу та деяких інших кристалів. У 1913 р. отримав звання магістра фізики і був обраний професором, а в 1915 за дослідження пружних і електричних властивостей кварцу отримав ступінь доктора фізики.
З 1918 - керівник організованого за його пропозицією фізико-технічного відділу Державного рентгенологічного та радіологічного інституту в Петрограді. За участі Йоффе було створено фізико-механічний факультет у Політехнічному інституті (1919), Фізико-технічний інститут (1921), Фізико-агрономічний інститут (1932). Він ініціював створення фізико-технічних інститутів у багатьох промислових центрах СРСР, зокрема у Харкові та Дніпропетровську.
Під час Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941 – 1945 працював у Казані (нині столиця Татарстану, РФ), очолював Військово-морську та Військово-інженерну комісії. В ході повоєнної кампанії проти так званих космополітів (1949-1953) був звільнений з посади директора Фізико-технічного інституту.
В 1952 – 1955 рр. очолював Лабораторію напівпровідників АН СРСР, а від 1955 – Інститут напівпровідників АН СРСР.
Його основні наукові досягнення пов’язані з вивченням електричних, фотоелектричних та механічних властивостей кристалів. Він був одним з перших, хто почав досліджувати напівпровідники. Висунув гіпотезу про те, що напівпровідники можуть забезпечити ефективне трансформування енергії випромінювання в електричну енергію.
Учнями Абрама Йоффе були такі всесвітньо відомі фізики, як: П. Капіца, І. Курчатов та ін.
Абрам Федорович - автор безлічі монографій і підручників. Заслуги вченого відмічено державними нагородами: лауреат Державної премії СРСР (1942), Герой Соціалістичної Праці (1955), лауреат Ленінської премії (1961, посмертно).
Йоффе був членом багатьох академій наук: Геттінгенської (1924), Берлінської (1928), Американської АН наук і мистецтв (1929), почесним членом АН Німеччини «Леопольдіна» (1958), Італійської АН (1959), почесним доктором Каліфорнійського університету (1928) , Сорбонни (1945), університетів Граца (1948), Бухареста та Мюнхена (1955).
Помер Йоффе в Ленінграді 14 жовтня 1960 року.
Література:
1. Волошин Р. Славнi iмена // Край (музей) . - 2005.- № 18.- жовтень. - С.22
2. Йоффе Абрам Федорович // Енциклопедія Сучасної України. Т. 11: Зор – Как. – Київ,
2011. – С.627.
3. Йоффе Абрам Федорович // Енциклопедія історії України: В 10-ти т. Т. 3: Е – Й. – К.:
Наукова думка, 2005. – С.658.
4. Йоффе Абрам Федорович // 2000 великих людей: Малая энциклопедия персоналий /
А.К. Золотько, С.А. Кондратюк. – Харьков: Торсинг, 2001. – С.156.
Інтернет ресурс:
1. Йоффе Абрам Федорович. Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
uk.wikipedia.org › wiki
