Харитина Мусіївна Кононенко народилася 18 жовтня 1900 року в с. Миколаївка,нині Кобеляцький район Полтавської області. Дочка поета Мусія Кононенка. Рано осиротіла і виховувалася у родині О. Вілінського та В. О’Коннор-Вілінської. У 1918 р. брала участь у похованні юнаків, які загинули поблизу залізничної станції Крути. В 1919р. емігрувала до Чехо-Словаччини. 1921 року стала членом Української національної секції Міжнародної Ліги миру і свободи заснованої у Відні.. У 1923 р. очолювала жіноче товариство ім. О. Кобилянської (Канада), співорганізаторка Союзу українок Канади (1926). Входила до Української національної жіночої ради, якою керувала С. Русова. Здобула ступінь доктора права в УВУ (1928), закінчила економічно-кооперативний факультет Української господарської академії у Подєбрадах (1930).
1933 р. переїхала до Ужгорода, працювала у товаристві «Просвіта», де під проводом І. Невицької займалася організацією жіночих гуртків на Холмщині, Посянні, Лемківщині. Редагувала жіночу сторінку в газеті «Діло» (1935-1938), друкувала етнографічні довідки у журналі «Нова хата».
У 1937 р. була однією з організаторів з’їзду Союзу українок.
1941-го Харитина їде до Рівного, де очолює «Жіночу службу України» і займається організацією Українського Червоного Хреста. Завдяки її зусиллям, вдалося врятувати тисячі людей, особливо в перші роки німецької окупації. «Харитя Кононенко, відома громадська діячка, стояла в той час на чолі нашого Допомогового комітету, що перед тим мав назву Український Червоний Хрест, – пише у спогадах Улас Самчук. – Німцям ця назва не подобалась, бо нагадувала на деяку державність і вони її заборонили. Але ця праця комітету була дуже велика. Пані Харитя, разом з іншими – Галиною Варваровою, Пашківською організували велику громадську їдальню, велику кухню. Цілі валки возів з харчами стікалися зо всіх довколишних сіл із продуктами. Допомога голодуючому Києву, а особливо тим полоненим, яких було безліч і які гинули на очах від тифу і голоду і яким треба було допомогти. Харитя щодня відвідувала табори полонених, а їх було в Рівному три».
Після заборони німцями 1942-го діяльності Українського Червоного Хреста, Харитина Кононенко очолює його підпільну структуру, тісно пов’язану з формуваннями Української Повстанської Армії. Організовує медичне забезпечення для бійців УПА. Налагоджує роботу «Жіночої служби України» на Волині. Її робота – надання практичної медичної і соціальної допомоги притулку звільненим з полону.
«Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок, − зазначає у спогадах Тарас Бульба-Боровець. – Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількості медикаментів та санітарних матеріалів. Це була палка патріотка народоправної, вільної України, заслужена діячка УНР. Перебуваючи в постійному контакті з нашим начальником штабу, отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, Харитя Кононенко, крім того, виконувала багато інших таємних завдань нашого штабу. Українська жінка нога-в-ногу крокує всюди в перших лавах найвідважніших і найхоробріших борців за волю нашої батьківщини. Таких героїнь, як Харитя Кононенко в нас були тоді сотні та тисячі».
За співпрацю з УПА Харитину Кононенко 16 липня 1943-го арештувало гестапо. 15 жовтня 1943-го її розстріляли, а тіло спалили. Перед смертю Харитина Кононенко залишила заповіт своїй співкамерниці Софії Степанюк: «Краще смерть, як такі зневаги та наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права».
Література:
1. Кононенко Харитина // Енциклопедія Сучасної України. Т. 14: Кол – Кос. –
Київ, 2014. – С.305.
2.Малик М. Славнi iмена // Край . - 2007.- № 38.- червень. - С.21
3.Талнах А. "Замордована фашистами у Рівному..." [ землячка Харитина Кононенко ]
// Автограф. - 2013. - 6-13 червня (№ 23). - С. 4
