Світлана Йовенко народилася 20 вересня 1945 року в м.Києві в сім’ї військовослужбовців. Світлана з малку була закохана в рідне місто, тож не дивно, що образ Києва в її творчості став одним з найулюбленіших.
Віршувати вона почала у шкільні роки. Перша її публікація вийшла у 1961 р. Дебют С. Йовенко благословив П. Загребельний. У січні 1961 р. побачили світ її «Поезії сімнадцятирічної». Як зазначає поетеса, рушієм до написання нею поезій було елементарне зухвальство: довести батькам, що і вона на щось здатна. До шістнадцяти років С. Йовенко писала російською мовою. Звернення до творення поезій українською мовою зумовлене літературною атмосферою 60-х років, у якій вона зростала і бурхливі пристрасті якої неминуче активізували ідеї національного утвердження.
Світлана Йовенко закінчила з відзнакою філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та аспірантуру при кафедрі слов'янської філології. Працювала в редації журналів «Дніпро» та «Вітчизна». Паралельно з редакторською роботою вона писала вірші, літературно-критичні та публіцистичні статті. Предметом обговорення були її поетичні збірки : «Обличчя вітру», «Бузок у січні», «Міст через осінь», «Безсмертя ластівки» та ін. В них виразно прозвучали важливі для авторки істини. Це – любов, чесність, етична чистота, самозречення в ім’я інших, небайдужих серцю людей; через лірику вела діалог з читачем, відкривалася назустріч світу, його тривогам і болям, репрезентувала свою громадську позицію. Лірика поетеси відзначалася загостреною увагою до всього, що діялося довкола.
Концепція людини у її творчості виражена в образі жінки, призначенні та її місці у світі:
«Жінко, ти завжди велика вічним клопотом хатнього вогнища, материнством, праведним гнівом і огромом любові, якої не збагнути маленькому світу».
Інтимна поезія мисткині несе на собі відсвіт драматизму людських взаємин, жадобу ідеалу, містить широкий спектр любовного почуття. Лірична героїня С. Йовенко сприймає навколишній світ не розумом, а серцем, душею. Адже сама поетеса визначила, що поезія – це емоції. Вона відтворила кохання у численних драматургічних колізіях і ракурсах вразливої жіночої душі. Тріумфи і невдачі, щастя і горе, сміх і сльози, розділене кохання і самотність – усе це змальовано авторкою напрочуд повно. Її лірика – це не вірші про любов. Це – поезія кохання.
Окремою і значною сторінкою у творчості поетеси стала тема Чорнобиля. Першим відгуком на цю подію стала поема «Вибух». Цей твір – справжній репортаж про аварію, яка постає як планетарна катастрофа. До цієї теми С. Йовенко звернулася і в прозі: повість «Жінка у зоні», а також в оповіданнях, критичних та публіцистичних статтях.
Ім’я Світлани Йовенко набуло авторитету не тільки в Україні, а й за її межами. Її твори перекладено багатьма мовами: англійською, білоруською, болгарською, грузинською, вірменською, іспанською, киргизькою, литовською, молдавською, польською, російською. Вірш «Плач за поетом», присвячений М. Турсун-заде, став у Таджикистані народною піснею.
С. Йовенко і сама активно працювала в царині художнього перкладу. Має переклади з балкарської, білоруської, болгарської, вірменської, молдавської, польської, таджицької, угорської, французької та ін. літератур.
Багатогранна творча особистість письменниці проявилась у царині літературознавства, критики, мемуаристики. У журналах «Вітчизна», «Київ» та в газеті «Літературна Україна» виходили її літературні статті, спогади, посвячені видатним діячам української та світової культури. Захоплюється філософією та квітникарством.
Впродовж багатьох років Світлана Андріївна перебувала у центрі літературного життя України, стала свідком багатьох подій у становленні новітньої української літератури, зокрема поезії. Її пам’ять зберігає безліч незабутніх зустрічей з корифеями української літератури, багатьма талановитими літераторами, з якими довелося співпрацювати, та просто цікавими людьми. Все це вона втілила в книзі спогадів «Автограф як текст».
Плідну діяльність С. Йовенко відзначено міжнародною премією ім. Д. Нитченка , премією «Планета Поета» ім. Л. Вишеславського, медаллю «Незалежна Україна». Мисткиня є дипломантом міжнародного академічного рейтингу популярності «Золота фортуна» та ін.
Наша сучасниця Світлана Йовенко разом зі своїм народом пережила прекрасні й драматичні сторінки в історичному поступі України. У своїх творах вона завжди була чесною, позбавленою кон’юнктури та будь-якої вигоди, щиро висловлювала власні почуття, правдиво, документально відтворювала факти з життя країни, якій завжди була безмежно віддана, адже творчість для неї є не просто засобом самовираження, а своєрідним етичним кодексом:
«Поки ж є час,
Поки сонцю і серцю – не пізно,
поки на нас буде жало зазіхати, –
тільки вперед! –
лиш виборювать радість і пісню!..
Пере-боліти.
Пере-страждати.
Перемагати!»
Творчість Світлани Йовенко виражає свідомість митця-гуманіста, вихованого в дусі цінностей шістдесятників. У творчості Світлани Йовенко домінує тема любові: саме любов — до світу, до людей — допомагає долати всі перешкоди й витворювати себе — щораз нову, інакшу, цікаву читачеві.
Література:
Видання творів С. Йовенко:
1. Йовенко, С.А. Жінка у зоні : повісті, оповідання, поезії / Світлана Йовенко. - Київ : Українські пропілеї, 2016. - 482 с.
2. Йовенко, С. Жiнка у зонi: повість // Вiтчизна . - 1996.N3-4. - С.5
3. Йовенко С. З книги "Любов і смерть" // Березіль. - 2010. - № 9/10. - С.15
4. Йовенко, С.А. Міст через осінь : поезії / Світлана Йовенко. - К. : Дніпро, 1981. - 247с.
5. Йовенко, С. Незайві корективи в історію шістдесятництва: з нагоди 60-річного ювілею Юрія Каплана / С. Йовенко // Вітчизна. – 1997. – № 7/8. – С. 125–136.
6. Йовенко, С. Етичні уроки Івана Павла ІІ на Дніпрових берегах і Кароля Войтили на «дніпрянських порогах» / С. Йовенко // Вітчизна. – 2001. – № 7/8. – С. 116–123.
7. Йовенко, С. Інтелект нації – метафора чи реальність? / С. Йовенко // Вітчизна. – 2001. – № 3/4. – С. 136–142.
8. Йовенко, С. Крапки у книзі життя Павла Мовчана / С. Йовенко // Вітчизна. – 2001. – № 1/2. – С. 131–138.
9. Йовенко, С. «Оманливість великих істин» Володимира Брюггена / С. Йовенко // Вітчизна. – 2002. – № 1/4. – С. 133–136.
10. Йовенко, С. Сльози в сузiр'i лiри // Вiтчизна . - 1997.-N1-2. - С.2
11. Йовенко, С. "Що я скажу отiй калинi - останнiй пам'ятi земнiй" // Вiтчизна . - 1997.-N11-12. - С.150
12. Йовенко, С. "Я вiрю в нашу безкрнечнiсть..." // Вiтчизна . - 1999.-N3-4. - С.134
Про С. Йовенко:
1. Гордасевич, Г.Л. Силуети поетес : літературні портрети / Галина Гордасевич. - К. : Рад.письменник, 1989. - 246с.
2. Йовенко Світлана Андріївна (20.ІХ.1945) // Українська літературна енциклопедія / редкол.: І. О. Дзеверін (відп. ред.) [та ін.]. – Київ, 1990. – Т. 2. – С. 357– 358.
3. Прокоф'єв, І. Канте хондо, або Струна непідробного звучання : [про книгу Йовенко С. "Жінка у зоні: вибране"] // Літературна Україна. - 2018. - № 35. - С. 7
4. "Просто жінка з великою літери": С. Йовенко, поет, прозаїк, літературознавець, перекладач // Дати і події. - 2015. - № 2. - С. 55
5. Рижкова , Г. Новітня "жіноча проза":жанрові ознаки:[С.Майданська,Т.Зарівна,С.Йовенко] // Дивослово. - 2008. - № 3. - С.56
6. Філоненко С. "Інша мова жінки": художні особливості української жіночої прози 90-х рр. ХХ ст. // Слово і час. - 2008. - № 2. - С.48
Інтернет-ресурс:
1. Йовенко Світлана Андріївна — Вікіпедія[Електронний ресурс].- Режим доступу://http: uk.wikipedia.org › wiki › Йовенко_Світлана_Андріївна
