Всесвітній День вишиванки – відносно молоде свято. Його історія почалась 2006 році, з ідеї студентки Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Лесі Воронюк. Вона запропонувала  одногрупникам та іншим студентам обрати один день і всім разом одягнути вишиванки. Спочатку вишиванки одягнули кілька десятків студентів та кілька викладачів факультету. Та вже протягом наступних років свято розрослося до всеукраїнського рівня, до нього почала долучатися українська діаспора по всьому світу, а також прихильники України.

Полтавщина завжди славилася своїми ремеслами, а особливо гончарством та вишивкою.  Полтавська манера вишивати впізнавана передусім за кольором – головним чином це гама барв «білим по білому». Поширеними також є голубі, бежеві, сірі та охристі нитки. Рідше полтавські майстрині обирають червону палітру відтінків. Це також і найскладніша техніка української вишивки – налічує понад 180 видів! У всьому світі вона визнана однією з найвишуканіших. А серед галузей народного мистецтва вишиванка на Полтавщині має найбільшу популярність. Нею прикрашають вбрання, рушники, головні убори та верхній одяг.

В орнаментах цієї регіональної техніки вишивання зашифрована українська історія. Особливості життєвого устрою, звичаїв, побуту, ведення господарства зчитуються з геометричних знаків: трикутників, ромбів, хрестів та інших символів. Майстерність у тому, щоб вкласти ці знаки один в одного та вміти прочитати ці послання.

Окрім того, традиційна     полтавська вишивка відзначається великою кількістю рослинних мотивів (на сорочках та рушниках рясно цвітуть мальви, маки, троянди, що їх вважають магічними оберегами) і оздобою мережками, котрі надають вишитим виробам легкості й повітряності. Наші предки добре знали про силу рослин й передавали їхню магію на полотні.

 Для їхнього декорування використовують так звані ламані гілки (горизонтальні), вертикальні ламані дерева та інші подібні елементи. Обов'язковими деталями також є символіка сонця й землі як основних стихій. При роботі майстрині обводять візерунки чорними або кольоровими смугами. Серед способів вишивання найдужче полтавчани люблять шов «за голкою» або «вперед голкою».

Чоловічі й жіночі сорочки цього краю мають певні відмінності. Приміром, вишиті блузки для панянок не мають вираженого коміра – натомість виріз збирається складками та обшивався полотняною стьожкою. Широкі рукави призбирували навколо зап'ясть та вшивали. Чоловіче традиційне вбрання мало свої особливості покрою. Вишиті з домашнього полотна сорочки поділяються на два типи: перший – схожий до жіночого, коли виріз призбирується на нитку й до нього пришивають високий м'який комір. Широкі рукави також збираються внизу та вшиваються. Але була ще й чумацька сорочка, особлива тим, що шилася на два шматки тканини й декорувалася по боках мережками. Комір у таких сорочках був низеньким (до двох сантиметрів), а рукави робили прямими. Чумацькі сорочки завжди щедро вишивалися.

Цілою наукою вважалося добрати до полтавських вишиванок решту образу. До цього заняття ставилися вкрай ретельно. Довгу, до самого долу жіночу сорочку доповнювали плахтою, запаскою, поясом, корсетом, вінком та червоними сап'янцями. Не менше значення мали аксесуари: дукачі й сережки.

У вишивку український народ закладає свою багатовікову мудрість, знання та спостереження про навколишній світ. На полотні відображаються настрої, вірування, надії та мрії наших предків    

    Література:

1.     Бебешко Л. Українська вишиванка : мальовничі узори, мотиви, схеми крою / Лідія  Бебешко. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. - 126 с.

2.     Гасяк Г. Українські вишиванки - наче райдуги світанки // Шкільний світ. - 2008. –  № 44. - С.16

3.     Кривоніщенко К.М. "Бережи українське - носи вишиванку" : До всесвітнього дня  вишиванки // Вивчаємо українську мову та літературу. - 2018. - № 12. - С.32.

4.     Лемешенко Н. Україна в символах. 140 запитань про символи України // Шкільний  с віт. - 2019. - № 16. - С. 4-32.

5.  Фролова О. Українська вишиванка - жіноча доля, мудрість і краса //

     Край. - 2010. –  11-17 жовтня (№ 11). - С.11.