Оксана Яківна Мешко – одна з найвизначніших особистостей українського національно-визвольного руху другої половини ХХ століття, людина, чий громадський неспокій, завзяття і особиста мужність були рушієм боротьби за права людини і права української нації. За безстрашність, затятість та сміливість її називали «козацькою матір’ю». 

Оксана Яківна Мешконародилася 30 січня 1905 року в містечку Старі Санжари Полтавської області. Дитинство Оксани Мешко припало на роки Першої світової війни, Української революції 1917-1920 років і встановлення більшовицького режиму в Україні. Батько – садовод Яків Мешко у 1920 році разом з іншими заручниками був розстріляний «червоними» за невиконання волостю продподатку на Холодній горі в Харкові. Раніше загинув її 17-літній брат Євген, активіст «Просвіти», боєць повстанського загону. Родину О. Мешко комуністи вигнали з рідного дому, реквізували худобу і все більш-менш цінне майно. Сестри Віра і Катерина та брат Іван розбрелися по світу
.Незважаючи на «заплямоване минуле», Оксані вдається вступити на хімічний факультет Інституту народної освіти в Дніпропетровську. Під час навчання її декілька разів виключають із вишу – «за соцпоходження». Мешко кожного разу добивалася відновлення. Не маючи ні гуртожитку, ні стипендії, готувалася до екзаменів й складала їх майже екстерном, але так і не вступила в комсомол.У роки навчання одружується з викладачем Федором Сергієнком.Декілька разів його заарештовували і дружина місяцями обби­вала пороги радянських бюрократичних установ, домагаючись його звільнення.     Війна застала Оксану Мешко в Тамбові, куди довелося податися в пошуках хоч якогось шматка хліба. Уже одне з перших бомбардувань забирає в неї одинадцятирічного первістка. Тепер – уся надія на молодшого.     У травні 1944 року О. Мешко разом із сином Олесем повернулася до матері в Дніпропетровськ. Незабаром інвалідом повернувся з війни і чоловік, а в 1946 році старша сестра Віра Худенко, а з нею і нова біда. Син Віри – Василь служив у Радянській армії, потрапив у німецький полон, утік і загинув у рядах Української повстанської армії. Коли сестру арештували, Оксана добивається її звільнення. Це закінчилося тим, що 19 лютого 1947 року Оксана заарештована в Києві на Львівській площі за звинуваченням у намірі разом із сестрою Вірою вчинити замах на першого секретаря ЦК КП(б)У Микиту Хрущова.        Звинувачення було безглуздим, але 21 день її безперервно допитували, вимагаючи потрібного зізнання, не давали спати, але зламати не могли.Через 7 місяців кожну з сестер засудили до 10 років виправно-трудових таборів.         Жахи сталінських концтаборів описала в книжці «Між смертю і життям». Лише влітку 1956 року її реабілітували і після одержання паспорта доз­волили повернутися до Києва на попереднє місце роботи.      Хрущовська відлига вивільнила творчу енергію решток української інтелігенції і породила нове покоління - шістдесятників, проте «спокій» тривав недовго. 22 травня 1972 року Мешко затримали, коли підходила з букетом квітів до пам’ятника Тарасу Шевченку. Далі в її житті почались регулярні обшуки.      У листопаді 1976 Оксана Мешко приймає пропозицію Миколи Руденка стати до лав Української гельсінської групи. За перші два роки діяльності УГГ у Мешко було 9 обшуків. Щоб довести 75-річну жінку до інфаркту, на неї вчинили збройний напад.Довелося випробувати на собі й каральну психіатрію – у сумнозвісній на той час "Павлівці” Мешко провела два з половиною місяці.У січні 1981 року отримала вирок – півроку ув’язнення й п’ять років заслання. На той час їй було вже 76 років.     Повністю відбувши термін заслання, Оксана Мешко, хвора, виснажена, але не зломлена, приїхала в Україну наприкінці 1985 року. А 1988 року українське земляцтво в Австралії запросило Оксану Мешко на лікування.          Повернувшись до Києва, вона одразу ж узялася до справи, зокрема, у червні 1990 року виступила ініціатором поновлення діяльності громадської правозахисної організації і створила Український комітет «Гельсинкі-90»; брала участь у пам’ятному студентському голодуванні 1990 року. 2 січня 1991 року перестало битися її, здавалося, невтомне серце, а менше ніж через рік  постала  незалежна Україна, за яку  велика правозахисниця боролася ціле життя.

Джерела:
 Вітрич, М. На дорогах української Голгофи. Оксана Мешко // Зоря Полтавщини. - 2016. - 12 січня (№ 3). - С. 2
Дениско, Т. Страсна дорога Оксани Мешко // Зоря Полтавщини. - 2010. - 29 Січень/1 Лютий (№ 14/15). - С. 3
Історія в особах // Позакласний час. - 2019. - № 12. - С. 10
Касьянов, Г. В. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960-1980-х років. - Київ: Кліо, 2019. - 246 с.
Касьянов, Г. В. Украiнська iнтелiгенцiя на рубежi ХIХ-ХХстолiть: соцiдльно-полiтичний портрет. - К: Либiдь, 1993. - 172с
Мешко Оксана Яківна //Рух опору в Україні. 1960-1990. Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. – К., 2012. – С. 485
Мешко Оксана Яківна // Енциклопедія історії України: у 8т. Т. 6: Ла – Мі. – К.,2009. – С. 632
Олександренко, Т. Козацька мати Оксана Мешко : [110 років від дня народження нашої землячки, відомої правозахисниці Оксани Мешко] // Зоря Полтавщини. - 2015. - 6 лютого/6 лютого (№ 17/18). - С.13
Ревегук, В. Мешко Оксана Яківна (січень, 30, 1905 – січень, 2, 1991) // Реабілітовані історією. Полтавська область. Кн. 5. – К., 2007. – С.349-356
Українки в історії: нові сторінки/Ред. В. Борисенко. – Київ:Либідь, 2010. – С.148 - 156.
Шейко, Д. Козацька Мати : [правозахисниця – Оксана Мешко]// Зоря Полтавщини. - 2011. - 7 січня/3 січня (№ 1/2). - С.15
Яненко, З. А над усе - любила Україну... // Зоря Полтавщини. - 2000. - 7 березня. - С. 3