Народився він у сім’ї незаможнього торгівця, у м. Кременчуг. Проте справжньою батьківщиною майбутнього митця стало с. Дейманівка на Полтавщині, куди переїхала його сім’я, що рано залишилася без годувальника.
    У 1924 р. Валентин Литвиненко разом із матір'ю приїхали до Криму, де шістнадцятирічним юнаком він почав працювати спочатку чорноробом, учнем маляра, згодом покрівельником. Працюючи на будівництві, у 1929–1930 роках одночасно навчався у художній студії Миколи Самокиша в Сімферополі.
Юнак продовжував професійне навчання на робітфаку при Хар-ківському художньому інституті (1932—1934), також у студії відомого художника Івана Селезньова в Києві.
    Повернувшись з дійсної військової служби, Валентин Литвиненко працює в газеті «Комсомолець України». Саме там відбувається його становлення як художника-карикатуриста.
  У передвоєнний час Литвиненко працює у «Держнацмен-видаві», «Дитвидаві», видавництві «Мистецтво». 
    У 1941 р. Валентина Гавриловича було мобілізовано до армії. Та вже через кілька місяців його відкликали у розпорядження Політвидаву при ЦК КП України; він повертається до справи, за якою застала його війна — малює плакати й листівки, карикатури, ілюструє книжки й брошури.
     У 1941 році після багатолітньої перерви в Україні знову почав виходити республіканський журнал «Перець». Валентин Литвиненко зробив одну з перших, багатьом відому обкладинку журналу, в якому  символ журналу — Перець — вперше втілився у вигляді маленького задиркуватого чоло¬вічка у широченних червоних штанцях.
    Під час німецько-радянської війни працює в сатирі: малює сатиричні листівки, газетні малюнки, плакати. Серед помітних робіт — композиції «Переможець» (1942), «1942 рік в Україні», «Дядечку, я боюсь», плакати «Гітлер капут!», «З миру по нитці», «Коментарі зайві» (1944). З роботами для фронту пов’язані і станкові твори Литвиненка 1944—1945 рр. Гравюри «Рус не здається», «Дядечку, я боюсь!», «Дитячий садок», «Душегубка» — це потрясіння художника під час війни всім тим, що так болісно нагадувало трагедію в Україні 1944-го. Зокрема у гравюрі «Душегубка» зображена фабрика смерті в Бабиному Яру.
    Наприкінці 1945 року Литвиненко виконав «Люблю і горджуся» та «Лист». Відкриваючи для себе інші, неходжені шляхи, він постає в цих роботах зовсім іншим художником; ними починається інший Литви¬ненко — лірик. Того ж самого 1945-го Литвиненко зробив «Дон Кіхота» за мотивами Сервантеса. Його герой прийшов не з рівнин Ламанчи, а з Освенціма й Орадура. Він приголомшений «жахом війни, і при зустрічі з ним художникові не до сміху. Згодом речі, подібні до «Листа», «Дон Кіхота» — одна за одною ви¬никають поряд із карикатурами Литвиненка. Часто за зовні звичайнісінькими, невинними побутовими сценами його карикатури приховують гострий сатиричний підтекст. 
    У 1954 році художник створює серію «Зникаючі види птахів», де в образі птахів уособлює людські вади і слабкості. У середині 1960-х років досить часто звертається до форми малюнка-байки.

    Створив численні ліричні пейзажі. Це зокрема: «Руїни Києво-Печерської лаври» (1944), «Міський етюд» (1946), «На Володимирській гірці» (1947), «Біля Києва» (1948), «Весняний дощ» (1965), «Дорога на село», «Гілка з яблуками» (1966), «Озеро взимку» (1967), «Зелений червень» (1969),  «Березовий гай» (1970) та багато ін. Згодом ілюструє твори класиків української літератури: Лесі Українки, Івана Франка, Леоніда Глібова та і

н. Зрештою й самому захотілося не тільки пензлем, а й художнім словом змалювати своїх маленьких друзів — птахів та звірят, своєрідними голосами яких повнилась його домівка. І відомий художник узяв письменницьке перо й до кінця свого життя не випускав його з рук, створюючи власні казки та оповідання.
    Твори В. Литвиненка не раз демонструвалися на зарубіжних виставках радянського мистецтва, стали відомими й визнаними в багатьох країнах. На Всесвітній виставці «Політична сатира в боротьбі за мир» (Москва, 1970) вони були відзначені золотою медаллю. 
    За великі заслуги в розвитку українського мистецтва
    B.  Литвиненко 1960 р. був удостоєний звання народного художника Української РСР. 
   У 1966 р. Валентин Гаврилович зробив автошарж для свого кро-кодильського альбомчика. Він малював, не жаліючи себе, ущипливо від-мічаючи й кущики брів, що ростуть безладно, й довгі пасма чуба, старанно й невміло начесаного збоку на лисе тім’я. І очі, що дивляться ду¬же пильно, як заворожені, й ледь розгублено, немовби вперше бачать усе навкруги. Саме воно, оце обличчя, й нагадує несподівано те, чого не можна забувати — складне творче життя свого володаря, шлях, яким він йшов в цей світ, щоб побачити його по-справжньому і зрозуміти.
    Помер художник 15 грудня 1979 року в Києві.




1.Валентин Гаврилович Литвиненко. Графіка. Живопис. Скульптура. - К.: Мистецтво, 1972. - 51 c.
2.Владич Л.В.   Майстри плаката. - К. : Мистецтво, 1989. - 187 с.
3.Графік, живописець і письменник В.Г. Литвиненко (1908-1979) (нар. в Кременчуці) // Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2008. - № 3. - С. 92
4.Полтавіка. Полтавська енциклопедія : [у 12 т.] Т.9 : Образотворче і декоративне мистецтво, кн.1 : А-Л. - Полтава : АСМІ, 2015. - 759 с.
5.Советская графика. Вып.10. - Москва : Советский художник, 1986. - 335 с.
6.Советское станковое искусство. - М. : Сов. художник, 1974. - 231 с.
7.Українські літературні казки. - К : Молодь, 1992. - 296 с.
8.Ханко В. М. Литвиненко Валентин Гаврилович (15(28). 08 1908 - 1979) // Енциклопедія Сучасної України. Т. 17: Лег-Лощ. – Київ, 2016. – С.28417: Лег-Лощ. – Київ, 2016. – С. 284
9.Ханко В.   Литвиненко Валентин Гаврилович // Ханко В. Словник митцiв Полтавщини . - Полтава: ВАТ "Видавництво "Полтава", 2002 . - С.112
10.Цельтнер В.  Валентин Литвиненко. - М. : Советский художник, 1971. - 142 с.
11.Юшко В. Чарiвне перо графiка з Кременчука // Вiсник Кременчука . - 1998. -28 серпня. - С.10