Павла Скоропадського можна назвати однією з найбільш суперечливих постатей в історії України – досі не стихають дискусії щодо оцінок його як політичного й державного діяча. Він належить до тих дійових осіб історії, навколо яких завжди точилися нескінченні дискусії, створювалися міфи і легенди.
Павло Скоропадський, нащадок гетьмана Івана Скоропадського, народився 15 травня 1873 року в Німеччині, після закінчення елітарного пажеського корпусу в Санкт-Петербурзі деякий час проживав у Франції, а в роки Першої Світової війни почергово керував полком, дивізією і армійським корпусом, з яким улітку 1917 року став на захист Української Народної Республіки.
Секретаріат військових справ Центральної Ради призначив П. Скоропадського командуючим усіма українськими частинами на Правобережжі. До того ж генерал був і наказним отаманом Вільного козацтва, створення якого розпочалося влітку 1917 року. Безлад, який панував у країні, викликав негативне ставлення до Центральної Ради з боку її союзників — німців та австрійців, котрі сподівалися, що цей уряд забезпечуватиме їх продовольством, а тому й підтримували його. Зростало незадоволення і селянських мас. За обставин, що склалися, громадськість почала схилятися до встановлення сильної влади.
29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Україна була проголошена Гетьманською державою на чолі з Павлом Скоропадським. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без крові. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради.
За короткий період часу Скоропадський, в руках якого була зосереджена вся верховна влада, зумів провести реформу адміністративно-територіального устрою, перевибори до місцевих органів самоврядування, провів кардинальну господарчу реформу. За гетьманату було запроваджено нову грошову одиницю (гривню), засновано низку українських банків, відремонтовано більшу частину залізничного полотна, реорганізовано і зміцнено флот, сформованно 60-тисячну регулярну армію, відкрито понад 150 українських гімназій, створено держуніверситети в Києві і Кам'янці-Подільському, засновано Державний архів, Національну галерею мистецтв, Український історичний музей, Український театр опери і балету, Українську національну бібліотеку, Українську Академію Наук. Гетьманат був визнаний рядом європейських держав, включаючи Російську Федерацію, до України було прилучено території з етнічним українським населенням, що за попередні століття відійшли до Росії, Білорусії та Польщі. На жаль, Антанта, орієнтуючись на відновлення «єдиної і неділимої» Росії, не визнала Гетьманську державу.
Невирішеним залишалося земельне питання. 29 квітня 1918 року Гетьман скасував закони Центральної Ради про конфіскацію великих маєтків, але план їхнього викупу та розподілу між селянами було ухвалено лише в листопаді (його так і не вдалося виконати). Невизначеність становища селян та поміщиків викликала невдоволення з обох боків. Крім того, до своїх маєтків поверталися російські поміщики, відбираючи у селян землю за допомогою збройних загонів гетьмана. Водночас через залежність гетьманської влади від Німеччини та Австро-Угорщини, куди вивозилася величезна кількість українського зерна, м’яса та цукру, відбувалося посилення невдоволення українського населення, представників різних політичних партій діями П. Скоропадського.
14 листопада Скоропадський під тиском Англії, Франції, США та Італії оголосив про федерацію з майбутньою небільшовицькою Росією. Наступного дня Директорія, створена 13 листопада на таємних зборах опозиційного гетьману Українського Національного Союзу, закликала до повстання проти Скоропадського, котре почалось 16 листопада виступом Січових стрільців у Білій Церкві.
Після ряду поразок урядових військ, втрати Харкова і Одеси, та початку облоги Києва, 14 грудня 1918 року Павло Скоропадський оголосив про зречення влади. Скоропадський таємно виїхав до Німеччини.
Протягом двох років жив у Швейцарії. Згодом поселився у м. Ванзеє біля Берліна. Був співорганізатором численних філій гетьманських осередків у багатьох країнах світу. Зусиллями П. Скоропадського у 1926 р. створено Український науковий інститут при Берлінському університеті. Помер Павло Скоропадський 26 квітня 1945 року у лікарні монастиря Меттен. Похований у місті Оберстдорфі в родинному склепі Скоропадських.
Література:
1. Вінцковський Т. С. Полiтичнi дiячi Украiни:1917-2004 : Навч. посiбник. - Харкiв: Основа, 2005. – 112 с.
2. Гай-Нижник П. Державний переворот 29 квітня 1918 р.: причини та перебіг захоплення влади П.Скоропадським// Український історичний журнал. - 2011. - № 4. - С.132
3. Гуржій О. І. Іван Скоропадський : Павло Скоропадський. - Київ : Арій, 2013. - 229 с.
4. Корона, або Спадщина Королівства Руського. - Київ : ТОВ "Українська прес-група", 2017. - 685 с.
5. Павличко Д. Павло Скоропадський. Відродження української державності // Літературна Україна. - 2018. - № 13. - С.4
6. Папакін Г. В. Скоропадський Павло Петрович // Енциклопедія історії України: У 10-ти т. – К. : Наук. думка, 2012. – Т. 9: Прил – С. – 2012. – С. 614
7. Пиріг Р. "Білий кентавр українського козацтва": до проблеми міфологізації образу гетьмана Павла Скоропадського// Український історичний журнал. - 2010. - № 6. - С.136
8. Поборник незалежності: [П.П. Скоропадський - укр. громадський, політичний, військовий діяч]// Календар знаменних і пам'ятних дат. - 2013. - № 2. - С.98
9. Потоцький В. П. Хто є хто в українській історії. - Х. : Школа, 2010. - 160 с.
10. Реент О. П. Павло Скоропадський. - К.: Альтернативи, 2003. – 304 с
11. Реент О. П. Усi гетьмани Украiни : Легенди, мiфи, бiографii. - Х.: Фолiо, 2008. – 415 с.
12. Савченко В. А. Павло Скоропадський. - Х.: ПЕТ, 2013. - 128 с.
13. Савченко А. Павел Скоропадский: в тисках истории// Личности. - 2014. - № 11. - С. 80
14. Солдатенко В. Ф. Проект "Україна". 1917-1920 рр. Постаті. - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2013. - 511 с.
15. Солдатенко В.Ф. Режим гетьманату 1918 р. у світлі документів та сучасних історичних студій// Український історичний журнал. - 2016. - № 6. - С.151
16. Украiна-Фiнляндiя : Збiрник наукових статей. - К. - Гельсiнкi: Аквiлон-Прес, 1999. – 200 с.
17. Усі видатні постаті історії України : Усі видатні постаті історії України (за шкільною програмою). Біографічний нарис. - Х.: Торсінг плюс, 2007. – 352 с.
18. Файзулін Я. Україна у вогні минулого століття : постаті, факти, версії. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 349 с.
19. Харченко Т. Н. Сто знаменитих людей Украины. – Х. : Фолио, 2004. – 512 с.
20. Яневський Д. Б. Проект "Україна". Грушевський. Скоропадський. Петлюра : таємна історія української державності. - Х. : Прапор, 2012. - 921 с.
