Людмила Іванівна Мосіна народилася 6 серпня 1947 року в м. Дрогобичі на Львівщині. Мати, Красовська Анастасія Федорівна, була оперною співачкою в Харківському театрі ім. І. Франка. Коли донечці виповнилося півтора рочки, мати померла від тифу. Пеніцилін, який міг би врятувати хвору жінку, на той час був у великому дефіциті.
Батько Людмили, Суслов Іван Васильович, корінний кременчужанин, вчитель російської мови та літератури, залишившись із маленькою донечкою на руках, проїхав всю Україну, шукаючи прихістку і допомоги у родичів. Довелось пожити деякий час навіть у Західному Казахстані. А коли дівчинці виповнилося п’ять рочків – зупинився на постійне місце проживання в Сибірі, в місті Тобольськ. Там і почав будувати своє житло. На жаль, не вистачало коштів та ще й хвороба підкралась ненароком, тоє змушений був віддати доньку до дитячого будинку, який згодом був реорганізований у школу-інтернат. Ця школа-інтернат розмістилася в колишньому Івановському монастирі.
В пам’яті Людмили назавжди залишилися спогади про те, як за вікнами інтернату вирувала заметіль і навіювала їй різні думки-сюжети. Ось тоді вона і почала писати віршики і казочки, а пізніми вечорами читала їх своїм новим подругам. Мабуть, Бог запалив у дитячому серці яскравий вогник і вселив у її тендітну душу сподівання на майбутній творчий розквіт.
Колискою і духовним джерелом письменниці був дорогий її серцю сибірський край, про який вона так багато писала:
«Монастырские земли Сибири
За Тобольском застыли вдали,
Словно стражи березовой шири,
К тайне прошлого многих влекли…»
Життя в дитячому будинку Мосіна описала в повісті «Ивановский монастырь». Всі тяготи сирітського життя, випробування, які послала доля головній героїні повісті, всі події лише закаляють дівчинку Татьяну.
Після закінчення школи Людмила вступає до Тюменського музичного училища, згодом – до педагогічного інституту. Але, на жаль, не маючи коштів на навчання, не маючи ніякої матеріальної підтримки змушена була залишити інститут.
В цей час бабуся Пелагея запрошує внучку на гостину в Україну . Кременчук, на рідну батьківську землю, про яку Людмила дуже мало що знала: «Я Родину знала по письмам, Что сохранились в отца.»
Саме тут, на березі сивого Дніпра, Людмила починає активно працювати в царині слова. Її творчість розківтає, як весняна квітка:
«Я так ждала с тобою встречи!
Здесь даже небо голубей
И дышит зноем тихий вечер
Прекрасной Родины моей».
Поетеса друкується в періодиці, в багатьох журналах: «Смена», «Натали», «Радуга», «Сміхограй», «Дніпровські хвилі», «Кременчук літературний» та інших.
У 1983 році вступає до Спілки літераторів «Славутич» м. Кременчука, а згодом – до Полтавської спілки літераторів.
У 1996 році виходять у світ її перші книги казок: «Подарок упавшей
звезды» та «Двенадцать волшебных лилий».
Цікава і повчальна казка «Беззубый король». У короля Сигизмунда народився син. У чотири місяці у нього прорізався перший зуб і хлопчик вкусив годувальницю так, що вона мало не впустила його на підлогу. Пройшов час і в нього виросли всі зуби та він все одно хотів молока годувальниці. Принц вкусив няньку і вона побажала, щоб у нього випали всі зуби. Та в цей час налетів вітер і вирвав зуби у хлопчика.
Мораль: навіть, якщо ти маленький неможна робити зло людям.
Цікава казка «Урод» . Головного героя звуть Іван. Його всі ображають, навіть рідні брати. Бо він не такий як вони. Виросли брати, почали жити окремо і багато. Тільки Іван живе в бідній старій хаті. Та він багато працює.
І природа нагороджує його. Він стає багатим і навіть фізичні вади зникають.
В збірку «Двенадцать волшебных лилий» ввійшли п’ять казок: «Двенадцать волшебных лилий», «Месть цыганки», «Ясноглазка», «Нищий», «Царевна Хмелито».
В казці «Двенадцать волщебный лилий», розповідається про злу мачуху, її доньку Феклу і добру пасербицю, яка постійно потерпала від них. Та одного разу доля посміхнулася Анушці і вона вийшла заміж за принца, а зла Фекла понесла заслужену кару.
Також повчальна ще одна казка «Нищий». До бідного і хворого графа прийшов жебрак і попросив їсти. Граф не тільки накормив його, а ще і залишив переночувати у себе. Вранці жебрак щез, а граф розшукуючи свого гостя, побачив у своєму саду новий кущ з ягодами. Він лише доторкнувся до куща, а замість ягід посипалися перлини і граф став багатим, здоровим і прожив довге життя . Так йому віддячив жебрак за доброту.
«Вы просто Шарль Перро в юбке!» - так назвав нашу землячку відомий московський поет Микола Старшинов, ознайомившись з її першою книгою
казок.
До цієї тематики тяжіють сюжети ще однієї книги «Тающая свеча». Дорослих і малечу потішить казочка про «Маленький Дощик» на ім’я Моросейка. Маленький дощик піднімався вгору і ховався за Сірі Хмарки. Так і жив Дощик: то вгорі, то спускався вниз до людей.
Східні мотиви звучать у казці про Чарівний Посох і завершується вона повчально: скупий, жадний бай послухав пораду мудреця і став жити по совісті, не тільки для себе – для людей. «А хто приносить користь – той світить, як маяк.
У тоненькій книжечці – п’ять нових казок. Вистачить на п’ять вечорів – почитати, поміркувати, а то й разом з малюком скласти гарну казку.
Ще одна книжечка казок називається «Таємниця синіх тюльпанів». Їх герої – люди, птахи, квіти, чародії своїми вчинками переконливо доводять, що лише добро допоможе нам вижити, лише любов приносить свої плоди.
Жадібність веде до загибелі або втрати розуму, як у казці «Абрикосове зернятко», нехлюйство, вживання спиртних напоїв призведуть до втрати поваги, до злидарства, як у казці «Распевайка», а роботящим і добрим сам Бог посилає щастя, як у казці «Спритний тесляр».
В різні роки виходить багато збірок віршів: для дітей і дорослих.
Це такі збірки як: «Голубые колечки», «Старая кукла», «Детскими глазами. Азбука в стихах» та багато інших.
В 2005 році з друку вийшла книжка «Гарячі серця», присвячена підприємству і його людям, на якому
Л. Мосіна пропрацювала 17 років. Це харчосмакова фабрика, нині КП «Кремінь»:
«Моя ты пищевкусовая
Родная фабрика надежд!»
Це рядки з «Баллади про фабрику». А ще в книзі є вірші, присвячені подругам. У книзі чимало фотографій, на яких відображена історія підприємства, його працівники, подруги Людмили.
«Хорошо, что есть у нас
Дружеские плечи
Как единственный запас,
Что спасает при встрече.
Боль, обиду и беду
Вынесут без спора.
Все на них я покладу –
Ведь они опора»
Книга написана від щирого серця, щедрої, люблячої, вірної душі Людмили Мосіної.
Вірші Людмили Мосіної друкуються в газетах, журналах, альманасі «Кременчук літературний».
У 1984 році її обирають народним засідателем до суду, а в 1986 році – депутатом міської ради.
Доля подарувала їй трьох талановитих дітей і здавалося б, життя склалося добре для самодостатньої творчої жінки. Але раптово спіткала тяжка хвороба, яка на довгі 14 років прикувала до ліжка. А в 2002 році сталася страшна біда, трагічно загинула старша донька Наталка, якій було лише 29 років.
Двоє менших дітей, син Олександр та донька Олена, стали чи не єдиною втіхою і розрадою в її житті. Бог подарував їм неабиякий талант – два мистецькі крила. Скромна оселя родини Мосіних стала схожою на картинну галерею, в якій письменниця провела свої останні роки життя.
Людмила Мосіна була символом незламності та мужності. Долаючи неймовірні болі, не занепадала духом. Вона тонко відчувала красу навколишнього світу. Мала багато друзів, любила своє місто і рідну землю. Завжди пам’ятала про місто свого дитинства – Тобольськ, якому присвятила безліч творів. Підтримувала постійний зв’язок з тими, хто був поряд із нею в ті холодні і голодні дитячі роки:
«Пройдусь по улицам твоим,
Тобольск, мой город знаменитый.
Пусть шестикрылый херувим
Тебя хранит стеной гранитной…»
Тяжка хвороба здолала Людмилу Мосіну 2 листопада 2013 року. Вона подарувала світу силу-силенну своїх творів, вона стала членом Міжнародного товариства письменницьких спілок, членом Міжрегіональної спілки письменників України та Регіональної спілки письменників Придніпров’я. ЇЇ книги читають не лише в Україні, а й далеко за її межами.
«Ветка жизни обломалась рано,
Но остались: сказки, песни и стихи…»
Література:
1. Мосина Л.И. Голубые колечки: стихи / Людмила Мосина. – Кременчуг: Пирамида, 2009. – 51с.
2.Мосина Л.И. Горячие сердца: стихи / Людмила Мосина. – Кременчуг: Пирамида, 2005. – 56с.
3.Мосина Л.И. Двенадцать волшебных лилий: сказки. – Полтава: Полтавський литератор, 1996. – 30с.
4.Мосина Л.И. Детскими глазами: Азбука в стихах. – 2-е изд. – Кременчуг: Пирамида, 2002. – 34с.
5.Мосина Л.И. Ивановский монастырь / Людмила Мосина. – Кременчуг: Пирамида, 2000. – 63с.
6.Мосина Л.И. Подарок упавшей звезды: сказки. / Людмила Мосина – Полтава: Полтавский литератор, 1996. – 54с.
7.Мосина Л.И. Старая кукла: стихи для детей / Людмила Мосина. – Кременчуг: Август, 2007. – 35с.
8.Мосина Л.И. Тайна синих тюльпанов: сказки / Людмила Мосина. - Кременчуг: Август, 2003. – 31с.
9.Мосина Л.И. Тающая свеча: сказки / Людмила Мосина. – Кременчуг: Август, 2003. – 31с.
Про неї:
1.Гориславець Л. Пакувальниця макаронного цехустала письменницею // Панорама. – 2006. – 23 лютого (№8). – С.6.
2.Дерев’янко О. «По неведомым тропам» до чарівних обріїв // Програма плюс. – 2008. – 22 вересня (№ 39). – С. 8.
3.Кириченко О. «Івановський монастир» // Вісник Кременчука. – 2000. – 10 серпня. – С. 11.
4.Обревко Л. «Гарячі серця» // Вісник Кременчука. – 2005. – 11 березня. – 2005. – 11 березня. – С.8.
5.Обревко Л. «Госпожа Зеленушка» // Вісник Кременчука. – 2005. – 6 січня (№ 1). – С. 8.
6.Обревко Л., Жовтецька Ю. Кременчужанка. Жіночі долі. Кн. 1. – Кременчук, 2003. – С. 93.
7.Обревко Л. «Прикосновение феи» // Вісник Кременчука. – 2003. – 30 грудня (№ 53). – С. 12.
8.Обревко Л. «Таємниця синіх тюльпанів» // Вісник Кременчука. – 23 жовтня (№ 43). – С. 6.
9.Стрік Н. Вірші, казки, пісні…// Вісник Кременчука. – 30 квітня (№ 18). – С. 16.
10.У Людмили Мосіної – ще одна збірка // Вісник Кременчука. – 1999. – 15 січня . – С. 12.
11.Чугай Г. «Ви просто Шарль Перро в спідниці…» // Вісник Кременчука. – 8 лютого. – С. 6.
12.Чугай Г. Збагачують душевною красою // Панорама. – 2005. – 15 вересня (№ 14). – С. 18.
13.Чугай Г. «Летять казки, як феї…» // Вісник Кременчука. – 2003. – 7 серпня (№ 32). – С. 16.
