Олег Ольжич – один із символів українського націоналізму і один з найпотужніших українських поетів першої половини ХХ століття. У радянські часи його ім’я було під жорстоким «табу». Водночас без цієї людини неможливо уявити культурне та політичне життя української нації у 1920 – 1940-х роках, не кажучи про національно-визвольний рух періоду Другої світової війни.
Олег Ольжич (справжнє прізвище Кандиба) народився 21 липня 1907 року в Житомирі. Його батьком був відомий український поет Олександр Олесь. У 1909 році сім’я Кандиб переїхала до Києва – ближче до місця роботи батька. У 1919 році його батько стає культурним аташе Української Народної Республіки в Будапешті, що негативно відбилося на долі їхньої сім’ї, які після поразки УНР та з приходом радянської влади стали «ворогами народу». У січні 1923 року Олег з мамою покидають Україну й прибувають спочатку до Берліна потім переїжджають до Чехословаччини.
У 1924 – 1925 роках Ольжич став студентом Карлового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. У 1929 році написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Перед ним відкривалися двері науки, він брав участь у багатьох археологічних розкопках. Працюючи у Гарвардському університеті(США), заснував там Український науковий університет (1938).
Коли виникла ОУН, він стає одним із найактивніших її членів, керівником культурного сектора, а згодом – заступником голови проводу. Ольжич брав участь у проголошенні демократичної Карпатської України.
З початком Другої світової війни О. Ольжич вирушає в Україну і очолює націоналістичне підпілля в Києві. З його ініціативи у столиці розпочинається розбудова політичного і культурного життя. Створюється Українська національна Рада як майбутній парламент незалежної України. Починає виходити газета «Українське Слово», організовуються інші українські інституції.
Активізація діяльності ОУН на східних теренах призводить, врешті-решт, до масових арештів у Києві. О. Ольжич покидає Київ та переїздить до Прикарпаття, де на той час вже активно діють партизанські відділи ОУН та загони УПА.
У травні 1944 року на конспіративній квартирі у Львові гестапівці його заарештовують. Як особу, особливо небезпечну для Рейху, його терміново везуть на допит у Берлін, а згодом – у табір Заксенхаузен, де після неймовірно жорстоких катувань він загинув.
Олег Ольжич своїм героїчним життям та жертовною смертю, науковою роботою, боротьбою націоналіста, полум’яною творчою спадщиною вказав майбутнім поколінням шлях, яким треба йти до волі, до розбудови держави.
Література:
1. Ольжич, О. Десь ти ходиш, діво невпинна... : вірш // Дніпро. - 2012. - № 7. - С. 137
2. Ольжич, О. Незнаному Вояковi : Заповiдане живим. - К: Фундацiя iм. О. Ольжича, 1994. – 430 с.
3. Відейко, М. Ю. Наукова спадщина Олега Ольжича. - К.: Наш час, 2008. – 239 с.
4. Герой нескореного покоління: До 110-річчя від дня народження Олега Ольжича (1907-1944) // Календар знаменних і пам’ятних дат. – 2017. - №3 (ІІІ квартал). – С. 40
5. Дороговказ: Поезii О. Телiги та О. Ольжича. - К.: Фундацiя iм. О. Ольжича, 1994. – 44 с.
6. Дорожинський, П. Жертовний шлях патрiота // Вiтчизна . - 1997.- N9-10. - С. 135
7. Жулинський, М. Олег Ольжич i Олена Телiга : Нариси про життя i творчiсть. Вибранi твори. - К.: Вид-во iм. О.Телiги, 2001. – 143 с.
8. Зілинський, Б. Невiдомий спогад О. Ольжича про роки навчання// Хронiка 2000 . - 1999.- N29-30. - С. 320
9. Косач, Ю. Олег Ольжич (1907-1944) // Слово і час. - 2009. - № 12. - С.45
10. Мушинка, М. Лицар нескореного поколiння // Дзвiн . - 1997.-N10. - С.146
11. Неврлий, М. Празька українська поетична школа // Українознавство. - 2010. - № 2. - С. 224
12. «Одвага. Непохитність. Чистота»: До 110-річчя від дня народження О. Ольжича // Дати і події. - 2017. - № 2. - С. 19
13. Олег Ольжич (1907-1944) // Вiтчизна . - 2004.- № 1-2. - С. 132
14. Орленко, П. Поет-воїн // Iсторичний календар-2002: Науково-популярний альманах. Вип.8 . - Киiв , 2002. - С. 307
15. Поети Празької школи. Срібні сурми : антологія / упоряд. Микола Ільницький. - Київ : Смолоскип, 2009. - 896 с.
16. Радишевський, Р. "На варті нації" з Юрієм Косачем // Слово і час. - 2009. - № 12. - С. 42
17. Салига, Т. Муза i меч // Дзвiн . - 1999.- № 5-6. - С. 140
18. Слабошпицький, М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні. - Київ : Ярославів Вал, 2012. - 716 с.
19. Таран, О. Своєрiднiсть поетичноi манери О. Ольжича // Слово i час . - 2000.- №4. - С. 59
20. Червак, Б. Слово, що стало зброєю: Ольжич О. // Розбудова держави . - 2004.- № 4-6. - С. 55
