Олесь Ульяненко (справжнє ім’я Ульянов Олександр Станіславович) народився у 1962 році в місті Хорол. П'ятнадцятирічним пішов з дому. Наступні 15 років життя  письменника вистачило б не на один запаморочливий детективно-пригодницький трилер. Шляхетне українсько-чеченське походження, бурхлива хорольська юність, навчання в Лубенському медучилищі, втеча з дому, мандри на Далекий Схід, Миколаївська «морехідка», служба в Афганістані, панкування в середовищі богемного Ленінграду, участь у боротьбі за незалежність України, бездомне й голодне поневіряння в Києві, несподіване для багатьох здобуття єдиної за всю історію Малої Державної премії імені Тараса Шевченка, анафема від православної церкви Московського патріархату за роман «Знак Саваофа», несправджені мрії про кіно, тавро першого офіційно забороненого письменника-«порнографа», судовий процес з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (так званим «Нацкоммором»), фактична перемога у виснажливому процесі, близькі перспективи виходу на міжнародну арену та врешті – смерть за не зовсім з’ясованих обставин і поховання на Байковому кладовищі в столиці.
    За сорок вісім років земного життя письменник Олесь Ульяненко, залишив по собі чималу літературну спадщину – понад двадцять романів, у яких він писав про всі питання, що не давали спокою його душі й виривалися назовні у вигляді справді вистражданих творів, які перекладалися німецькою, вірменською, угорською, англійською та іншими мовами.  
    Писати почав ще дитиною, але перші публікації з'явилися тільки в 90-х. Лауреат премій журналів «Сучасність» та «Благовіст».
   В 35 років отримав  Шевченківську премію за роман "Сталінка" (1997). Завдяки цьому твору, опублікованому в часописі «Сучасність», Ульяненко – патлатий і в порваних джинсах – увійшов у велику літературу та водночас нажив собі ворогів, у тому числі серед у братів по перу, в яких «отрута з іклів капала, жовч бризкала, піна бушувала». Старші колеги зі Спілки письменників узагалі пішли до Президента Кучми, щоб переконати його, що він, мовляв, «неправильно премію дав», а новоспеченого лауреата підбивали відмовитися від відзнаки, «зганьбленої» недостойними митцями (власне, вся «ганебність» полягала в тому, що «Шевченківка» – вкупі з деякими статусними привілеями – не дісталася котромусь із її завзятих критиків). 
   Коли ж вибухнув скандал довкола «арештованого» роману «Жінка його мрії» (2009), який до заборони комітетськими «моралістами» добре продавався, це стало справжнім ударом для Ульяненка, бо його фактично позбавили засобів до існування. Книжку вилучили з магазинів із формулюванням експерта Варвари Ковальської, що вже стало класичним: «Художня майстерність, мовна виразність автора може сприяти спонуканню негідних інстинктів у читача, що дає підстави визнати їх порнографічними».
  Таким чином, Олесь Ульяненко став першим у незалежній Україні офіційно забороненим письменником, причому класиком, який був змушений доводити право на свободу творчості (не лише своє) в суді й розплачуватись за це лікуванням від нервового виснаження. Однак у підсумку митець вийшов із суперечки переможцем: роман «реабілітували», невдовзі перевидали в іншому видавництві, а сумнозвісна Комісія з питань захисту суспільної моралі нарешті перестала «займатися літературою».
  Олесь Ульяненко був доволі плідним автором і за роки творчості написав понад 20 романів та безліч повістей ("Зимова повість” (1994), "Сталінка” (1994), "Вогненне око” (1997), "Богемна рапсодія” (1999), "Син тіні” (2002), "Дофін Сатани” (2003), "Знак Саваофа” (2003), "Ізгої” (2003), "Хрест на Сатурні” (2004), "Квіти Содому” (2005), "Ангели помсти” (2006), "Серафима” (2007), "Софія” (2009), "Жінка його мрії” (2009), "Там, де Південь” (2010), "Сєдой” (2010) та оповідань "Антисеміт”, "Біля синього, синього моря”, "Жиган”, "Ірка”, "Молитва”, "Муха”, "Рецидив”, "Угода”, "Яйця динозавра”). «Популярними бестселерами вони ніколи не будуть, адже це романи без хеппі-енду, без позитивного героя. Це романи, які не дають надію, а відбирають її. Масовий читач боїться таких романів, адже вони не даватимуть йому спати – він буде розплачуватися за їх прочитання двома-трьома безсонними ночами або двома пляшками випитої горілки», – вважає письменник Андрій Курков.
                                                        




1.  Бондар-Терещенко, I   Дорога без керманича: [Рец.: «Вогнене око»] // Березiль . - 1998.-  N3-4. - С. 177
2.  Бондаренко С.   Малий і Ульян: [Олесь Ульяненко (Олександр Ульянов, нар. в Хоролі)] // Молодь України. - 2011. - 19 серпня (№ 59). - С. 4
3. Брыных, М.   Олесь Уляяненко: "Вам нужен герой? Я его еще сделаю!"
// Академия . - 2004.-  №2.- С. 42
4.  Бриних, М.   Атракціон неадекватности: О. Ульяненко "Жінка його мрії"
// Сучасність. - 2009. - № 5. - С. 194
5. Книжная полка Елены Мариничевой: [Обзор украинской современной литературы: (О. Забужко "Музей покинутих секретів"; О. Ульяненко "Там, де Південь"; К. Москалець "Досвід коронації"; С. Жадан "Ворошиловград"; М. Матіос "Вирвані сторінки з автобіографії"; Є. Кононенко "Книгарня"Шок"; Т. Малярчук "Звірослов")]// Новый  мир. - 2011. - № 1. - С.199
6.  Корнєва В.   Проза життя і смерті. [ Помер наш земляк, письменник Олесь Ульяненко ] // Зоря Полтавщини. - 2010. - 7 вересня (№ 140). - С. 6
7.  Мармеладний сморід: [О. Ульяненко "Там, де південь"] // Сучасність. - 2010. - № 1. –  С.169
8.  Нестелєєв, М.   Неказка від пана Ульяна: Олесь Ульяненко. Серафима // Друг читача. -   2008. - № 11. - С.6
9.  Олесь Ульяненко: "У нас письменника вважають юридивим" // Книжковий огляд . –   2004.-  №1-2. - С. 81
10. Родик К.   10 причин не вважати Ульяна порнографом.[ "Жінка його мрії "] // Україна  молода. - 2009. - 1 серпня (№ 139). - С.13
11. Слабошпицький М.   Ульяненко без цензури// Український тиждень. - 2011. - 19-25 вересня (№ 34). - С. 59
12. Там, де Ульяненко: [Рец. на кн.: О. Ульяненка "Там, де Південь"] // Друг читача. –   2010. - № 3. - С. 4