29 квітня 1722 був підписаний указ про утворення Малоросійської колегії під головуванням бригадного генерала Степана Лукича Вельямінова (1670-1737).
3 травня 1783 на території Лівобережної України юридично було оформлено кріпосне право, введена подушна подати, посполитим (селянам) був заборонений вільний перехід з місць, до яких вони були приписані по останньої ревізії.
Під час правління імператора Павла I (1796-1801) були скасовані 3 намісництва, що знаходяться на території України і замість них заснована одна Малоросійська губернія. Губернським містом був призначений Чернігів. А 27 лютого 1802 імператор Олександр I (1801-1825) наказав утворити з Малоросійської губернії дві, Чернігівську та Полтавську. Спочатку планувалося зробити центром Полтавської губернії місто Лубни по його центральному розташуванню. Однак, приймаючи до уваги історичне значення Полтавської битви і що наближається її соту річницю, було прийнято рішення зробити Полтаву не тільки губернської столицею, але і резиденцією генерал-губернатора Малоросії.
Колишня столиця гетьманів місто Глухів стає повітовим містом Чернігівської губернії. У Полтавську губернію спочатку увійшло 10 повітів: Гадяіскій, Золотоніський, Кременчуцький, Лубенський, Полтавський, Переяславський, Прилуцький, Пирятинський, Роменський, Хорольський. Пізніше були створені Костянтиноградський і Миргородський повіти, а ще пізніше - Зіньковський, Лохвицький та Кобеляцький.
Урочисте відкриття Полтавської губернії відбулося 9 березня 1802. В цей день з нагоди такої події відбулися молебень, обід у губернатора, а ввечері - концерт та вечеря. Першим Малороссійским генерал-губернатором був призначений дійсний таємний радник князь Олексій Борисович Куракін (1759-1829), пізніше кілька років займав високий пост міністра внутрішніх справ Російської імперії. Саме його стараннями і ретельністю Полтава стала поступово перетворюватися з глухого містечка в справжній губернський центр. Незабаром в центральній частині міста з'явився губернаторський будинок, віце-губернаторський будинок, будівлю дворянських зборів, корпус для розміщення присутствених місць, поліцейське управління, міська Дума, будівлю майбутнього кадетського корпусу, побудований перший стаціонарний театр і відкрито Полтавський інститут шляхетних дівчат.
Після скасування кріпосного права і проведення реформи 1861 року була введена нова адміністративно-територіальна одиниця – волость. 27 лютого 1802 Малоросійська губернія була ліквідована, з неї утворили дві нові - Чернігівську та Полтавську. Місто Полтава став повітовим містом. Спочатку Полтавська губернія складалася з 12 повітів, що були у складі Малоросійської імперії і званих повітки: Полтавського, Гадяцького, Золотоніського, Костянтиноградського, Кременчуцького, Лубенського, Миргородського, Переяславського, Пирятинського, Прилуцького, Роменського і Хорольського повітів. Указом від 27 березня 1803 в складі Полтавської губернії були відкриті ще 3 повіту: Зіньківський, Лохвицький та Кобеляцький. У такому складі губернія проіснувала до 3 червня 1925 року.
П'ятнадцять повітів Полтавської губернії були розділені на 245 волостей. У такому вигляді Полтавська губернія проіснувала до 1917 року. У 1861 році в Полтавській губернії діяло 16 суконних підприємств, 71 селітрену буда, 18 цукрових, 10 шкіряних, 7 миловарню, 14 цегельних заводів. Кременчук поступово ставав центром виробництва сільськогосподарських машин. 1 серпня 1870 відкрилося залізничне рух на ділянці Кременчук-Полтава. Тоді ж у Полтаві почалася споруда Головних паровозних майстерень. Вони були відкриті 15 березня 1871, а 16 червня 1871 вступила в дію залізнична лінія Полтава-Харків. У 1894 році було відкрито залізничний рух до Пирятина.
22 травня 1803 був затверджений герб Полтави (по малюнку Баранова, заснованому на проекті Санти). Він фактично був і гербом губернії: «В щиті, розділеному косим хрестом, зображувалися два мечі на червленому поле, російський штандарт, пальма і піраміда, на якій зсіла кільцем змія на лазуревом поле». Герб прославляв перемогу, здобуту Петром I над шведською армією в 1709 році. Схрещені мечі символізували Полтавську битву, а піраміда - пам'ять про полеглих.
За площею Полтавська губернія займала 39 місце серед 65 губерній і областей Російської імперії. В порівнянні з площею деяких європейських держав Полтавська губернія незначно перевищувала Грецію, в півтора рази була більше Швейцарії, Голландії та Бельгії, втричі більше Саксонського королівства.
Головною рікою губернії був Дніпро зі своїми притоками (Трубіж, Супій, Сула, Псел, Ворскла і Орел).
За відомостями за 1859 рік населення Полтавської губернії становило 1762564 душ (859309 чоловіків і 903255 жінок), які проживали в 4518 населених місцях з 260037 дворами. За чисельністю населення Полтавської губернія займала 7 місце серед губерній і областей Російської імперії, більша кількість жителів було лише в Вятської, Пермської, Оренбурзької, Київській, Воронезької та Тамбовської губерніях. За щільністю населення Полтавська губернія займала 6 місце в Російській імперії після Московської, Курської, Подільської, Київської та Тульської губерній.
Характерною рисою Полтавської губернії була маломаєтковість. На підставі результатів статистичного дослідження про кріпосне стані, виконаного неодмінним членом Центрального Статистичного Комітету А.Г. Тройницький, кількість дворян, що мали менше 21 душі чоловічої статі, складало близько 65% (4788 з 7322), чисельність Полтавських дрібнопомісних власників становила майже 1/10 частина загального числа дрібнопомісних поміщиків Росії. В цьому відносини губернія займала перше місце в Російській імперії.
З початку Першої світової війни в 1914 році почало відбуватися катастрофічне погіршення життєвого рівня населення, що штовхало його до активної участі у революції 1917-1920 років. Відразу ж після Лютневої революції 1917 року в губернії виникли Ради. Одночасно створювалися органи Тимчасового уряду - комісаріати та громадські комітети. Значну підтримку з боку населення в цей період мала і Українська Центральна Рада. 17 грудня 1917 війська Центральної Ради розігнали Полтавську Раду робітничих і солдатських депутатів. Однак незабаром місто було захоплене Червоною гвардією. Вступ німецьких військ на Полтавщину весною 1918 року, після тривалого періоду політичного хаосу і більшовицького терору, було сприйнято населенням з надією на стабільність і правопорядок. Однак цього не сталося, і, перш за все через земельної політики гетьманського уряду, який прийняв закон про тимчасові ліквідаційних комісіях (губернських і повітових), які повинні були визначити і повернути землевласникам все забране в них за час правління Центральної Ради та більшовиків майно, відшкодувати заподіяну шкоду, в тому числі і за посіви, проведені селянами на поміщицьких землях. 27 листопада 1918 загони озброєних комуністів увійшли до Полтави, але через два дні були вибиті українськими національними військами. Влітку 1919 року війська генерала А.І. Денікіна (1872-1947) зайняли Пирятин. Але вже в грудні 1919 року на всій території Полтавщини була встановлена радянська влада, яка потрібно відзначити не підтримувалася всім населенням краю беззастережно. Протягом декількох років на території Полтавського краю спалахували антибільшовицькі селянські повстання, зокрема в 1918-22 роках в Зіньківському та Гадяцькому повітах, які були жорстоко придушені.
Після громадянської війни, яку виграли більшовики, Полтавщина увійшла до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.
Джерела:
1.Альманах Пошани підприємств Полтавщини: До 200-річчя Полтавської губернії . – Полтава: Артполіграфсервіс , 2002. – 575с.
2.Бабенко Л. Полтавщина за часів генерал-губернаторства (1802-1856) // Полтавщина: влада на історичних паралелях. – Полтава, 2005. – С.17.
3.Білоусько О.А. Нова історія Полтавщини. Кінець XVIII-початок ХХ століття.
- Полтава: Оріяна, 2003.
4.Герби і прапори районів і міст Полтавської області // Край (музей). – 2005. – № 12. – С. 24.
5.Григорчук П. Полтавська губернія 1925 р. у статистичних даних // Тези доповідей і повідомлень другої наукової конференції з історичного краєзнавства . – Полтава, 1991. – С. 48.
6. Дмитренко М. Зміни в адміністративно-територіальному устрої України в 1919-1920 рр. // Український історичний журнал. – 2003. - № 6. – С. 68.
7.Історія міст і сіл УРСР. Полтавська область. – К., 1967. – 1028с.
8.Каруновський Ф. Топографічний опис Полтавської губернії, складений старшим вчителем Полтавської губернської гімназії Федором Каруновським 1809 року . // Описи Лівобережної України кінця XVIII-початку ХІХст. – К.: Наукова думка, 1997. – С. 192.
9.Малик М. З історії геральдики України: Полтавська область // Край. – 2008. – № 8. – С. 13.
10.Полтавська губернія // Полтавщина. Енциклопедичний довідник. – К., 1992. – С. 712.
11.Полтавська область: природа, населення, господарство: Географічний та історико – економічний нарис. – Полтава, 1993. – 304с.
12.Пустовіт Т. Штрихи з історії Полтавської області // Край. – 2007. - № 42. – С. 19.
13.Пустовіт Т. Що відбувалося на терені Полтавської губернії сто років тому (хронологія найважливіших подій 1904 року) // Край (музей). – 2004. - № 1. – С. 22.
14.Супрун Т. Роль Полтавського губернського земства в розвитку ентокультури краю // Край. – 2006. - № 23. – С. 16.
15.Траверсе О. «Ежегодник Полтавского губернского земства» як джерело до вивчення соціально-економічної історії краю кінця ХІХ- поч. ХХ с. // Третя
полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства. – Полтава, 1994.
16.Шевченко О. Земські установи Полтавської губернії та проблема підготовки вчительських кадрів // Третя полтавська наукова конференція з історичного краєзнавства. – Полтава, 1994.
17.Шендрик Л. До гетьманських столиць // Край. – 2009. - № 10. – С. 5.
