Українська студентська молодь у кінці XIX ст. прагнула активізувати суспільно-політичне життя України. На початку 90-х рр. ХІХ ст. у Києві утворився студентський гурток, до якого входили М. І. Міхновський, С. М. Шелест, А. П. Кучинський та ін. Гурток підтримував тісні зв'язки з провідними діячами українського руху. З цього гуртка вийшли діячі, які невдовзі заснували таємне Братство Тарасівців.
Архівних документів про історію виникнення Братства Тарасівців майже немає. Інформацію про нього узято насамперед зі спогадів та листування колишніх учасників.
В матеріалах про Олександра Русова, відомого українського статистика, згадується, що у 1891 році він почав проводити подвірний опис Полтави і широко залучав до цієї справи студентів-українців. І там, в Полтаві, між студентом-медиком І. Липою та його компанією, М. Міхновським і його братами, а також братами Шеметами виникла ідея створення Братства, яке мало за мету перенести ідеї Шевченка в площину практичної політики. Влітку цього ж року вони здійснили подорож до Канева на могилу Шевченка, де принесли клятву боротися за утвердження його суспільно-політичних ідеалів. Згодом стали називати себе «Братством Тарасівців».
Основні ідейні засади організації були викладені у "Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті "Правда”. У своїй «Декларації…» вони стверджували такі принципи:· українці є окрема нація;· як і кожна нація, українці потребують національної волі для праці й поступу;· повна автономія України (на той час на це гасло не наважувався ніхто);· єдність українського народу (це гасло стало зародком майбутньої концепції соборності Української держави);· негативне ставлення до українофільства (культурництва), але при цьому визнання його користі для національного руху;· радикалізм і екстремізм щодо відступників;· необхідність українських шкіл;· вживання української мови та ін.
Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. Одним із джерел фінансування діяльності Братства були таємні пожертви благодійників, зокрема цукрозаводчика Василя Симиренка.
Братство тарасівців було створене за принципами таємної організації і поділялось на «п’ятірки», які в середині 90-х рр. діяли в Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі, Полтаві, Лубнах, Чернігові та деяких інших містах.
До активних діячів Братства належали В. Боржковський, М. Вороний, М. Дмитрієв, В. Самійленко, М. Кононенко, М. Коцюбинський, В. Степаненко, Б. Тимченко, О. Черняхівський, В. Шемет та ін. Братство Тарасівців діяло в Україні до 1898.
Під впливом ідей Тарасівців на Східній Україні було засновано в 1897р. Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 р. - Революційну Українську Партію.
На жаль, в кінці 90-х рр.. братство почало занепадати через те, що не мало конкретної програми дій. Але у свідомості людей і по цей час вони залишилися справжніми патріотами, які просто мріяли створити незалежну Україну, не дивлячись на усі перешкоди.
А ще "Братство Тарасівців” чітко проголосило національну єдність українського народу: "Для нас, свідомих українців, єсть один український народ. Україна австрійська і Україна російська однак нам рідні, і жодні географічні межі не можуть роз’єднати одного народу”.
Джерела:
1. Братерство тарасівців // Енциклопедія історії України. В 10-ти т. Т.1: А – В.. – К., 2003. – С. 368.
2. Братство тарасівців // Енциклопедія сучасної України. Т. 3: Біо – Бя. – К., 2004. – С. 430.
3. Геращенко, Т. "Братерство тарасiвцiв"у спогадах i документах // Розбудова держави . - 1996. - N1. - С. 35
4. Жулинський, М. Апостольська місія Тараса Шевченка та ідеали слов'янської єдності // Слово і час. - 2015. - № 3. - С. 3
5. Лавров Ю. Братство тарасівців // Малий словник історії України. – К. : Либідь, 1997. – С. 67
6. Наумов, С. Проблеми iсторii Украiни нового часу// Украiнський iсторичний журнал . - 1999. - 5. - С. 36
7. Наумов, С. Братство тарасiвцiв // Украiнський iсторичний журнал . - 1999. - № 5
8. Полтавщина. Історичний нарис. – Полтава, 2005. – С. 176
9. Стамбол І. І., Кучеренко С. В. Іван та Юрій Липи. – Х.: Бібколектор, 2016. – 121 с.
10. Танана, Р. Подвижницьке життя Василя Степаненка: До 150-річчя від дня народження // Дзвін. - 2011. - № 11/12. - С. 120
