Леонід Бразов
(1916-1997)
Доля кожної творчої особистості неповторна і водночас має багато спільного з долями інших людей одного покоління. Л. Г. Бразов прийшов у велику літературу разом з багатьма своїми бойовими побратимами, яким випало важке випробування пеклом минулої війни.
Леонід Петрович Безобразов народився 9 листопада 1916 року в селі Велике Ладижине Машівського району Полтавської області, у сім'ї селянин Михайла Сидоровича Дудченка та Софії Купріянівни. 1919 року батько помер від тифу, а матір, забравши двох синів, переїхала до брата в Полтаву. Там вона одружилася вдруге із Петром Лаврентійовичем Безобразовим. Петро Безобразов усиновив молодшого хлопця, і виховував його як рідного.
Леонід Безобразов закінчив школу-семирічку у Полтаві, потім фабрично-заводське училище (фабзавуч). Після цього працював слюсарем на турбомеханічному заводі. Згодом став студентом робітничого факультету, а по його закінченні — першокурсником інженерно-будівельного інституту. 1936 року поступив на філологічний факультет учительського інституту, який тоді був складовою структурою Полтавського педінституту.
У 1937–1938 роках з Полтавського педінституту було «вичищено» як «коріння ворожої агентури» близько 40 викладачів і студентів. 3 квітня 1938 р. заарештували і Л. Безобразова як учасника «контрреволюційної троцькістської організації». У в'язниці він пробув майже одинадцять місяців. У грудні 1938 року у вищому керівництві НКВС відбулися зміни (замість М. Єжова прийшов Л. Берія), яке супроводжувалося тимчасовим послабленням терору, а також переглядом справ заарештованих за політичними мотивами.
Серед небагатьох щасливців, для яких ці події стали рятівними, був і Леонід Безобразов. У лютому 1939 року всі брехливі звинувачення з нього були зняті і юнака звільнили з-під арешту. Того ж року він екстерном склав екзамени в педінституті і, отримавши диплом учителя, почав працювати в сільській школі.
А далі була війна. Ратний шлях старшого лейтенанта артилерії Л.П. Безобразова розпочався у болотах на Волховському фронті, продовжувався в окопах Сталінграда, у визвольних боях за Крим і закінчився в Східній Прусії. Майже чотири роки хоробрий командир артилерійського взводу провів на передовій, став кавалером кількох бойових орденів.
На фронті Леонід Безобразов дописував у фронтові газети. Підписувався псевдонімом Леонід Бразов. Тож після демобілізації вагань щодо майбутніх занять не було. Із травня 1945 року він штатний співробітник газети "Зоря Полтавщини".
У повоєнні роки працював на обласному радіо, очолював книжково-газетне видавництво, став фундатором молодіжної газети "Комсомолець Полтавщини".
Журналістика давала змогу постійно бути у вирі подій, спілкуватися із сотнями людей. Усе це дуже знадобилося, коли журналіст став професійним літератором. З 1965 він був членом Спілки письменників.
Перша книга Л. Бразова «Вірне серце» була написана під враженням пережитого на війні і опублікована 1961 року. Всього він видав 21 книгу прози. Серед них — «На початку шляху», «Третя зустріч», «Перший гарт», «Вікна навстіж», «Фортеця» та інші.
Помер Л. П. Бразов 4 квітня 1997 року.
З 2007 року щороку вручається Полтавська обласна премія імені Леоніда Бразова. Вона присуджується за досягнення в галузі сучасної української літератури.
Література:
1.Бразов, Л.П. Зібрання творів: у 10-ти т. - Полтава : АСМІ, 2011. - 428 с.
2.Бразов Л.П. Вперше і востаннє : Повісті / Леонід Бразов. - К : Рад письменник, 1988. - 288с.
3.Бразов, Л. Втеча з-пiд слiдства. - Полтава:Криниця, 1991. - 91с.
4.Бразов Л. Коли погасла блискавиця : Роман / Леонід Бразов. - К : Рад письменник, 1976. - 264с.
5.Бразов, Л.П Фортеця : Повiсть. - К:Веселка, 1974. - 207с.
6.Енциклопедія Сучасної України. Т.3: Біо-Бя. – К.,2004. – С. 418
7.Ніколенко О. Талант любити світ. [ Письменник Леонід Бразов ] // Зоря Полтавщини. - 2011. - 9 листопада (№ 175). - С. 3
8.Письменники Полтавщини: довідник. – Полтава, 1990. – С.6
9.Письменники Радянської України. 1917-1987: Біо-бібліографічний довідник. – К. : Рад. письменник, 1988. – С. 87
10.Степаненко М. Літературно-мистецька Полтавщина: довідник. – Гадяч, 2013. – С. 26.
11.Українська літературна енциклопедія: В 5 т. – К.: УРЕ, 1988. – Т. 1: А – Г. – С. 228
